3. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

Перехід до раціонального природокористування становить перед суспільством завдання виявлення причин, які сприяли б поліпшенню екологічної ситуації. Важлива роль у розв'язанні цієї проблеми відводиться екологічному моніторингу.

Екологічний моніторинг — це система спостереження за до­вкіллям, оцінка і прогноз його стану у зв'язку з господарською ді­яльністю людини.

Екологічний моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

по-перше, вести спостереження за станом довкілля, визна­чати зміни спричинені діяльністю людини та узагальнювати ре­зультати спостережень за станом середовища;

по-друге, давати оцінку аналізу змін в біосфері шляхом по­рівняння даних досліджень на певний період з попередніми та гранично допустимими;

по-третє, розробляти прогноз і визначити тенденції у природ­ному середовищі та узагальнювати план діяльності суспільства по поліпшенню довкілля.

Проведення моніторингу передбачено Положенням Про дер­жавну систему моніторингу навколишнього середовища, затвер­дженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10 берез­ня 1998 року, що зобов'язує постійно аналізувати короткочасні і тривалі зміни стану навколишнього середовища, які фіксуються гідрометеорологічними, сейсмічними, іоносферними службами та службами цунамі.

Таким чином, сучасний моніторинг навколишнього при­родного середовища спирається на науково обґрунтовані нор­мативи, що мають певне екологічне значення. Основне завдан­ня біологічного моніторингу передбачає моніторинг живих організмів. Його провідною ланкою є спостереження за станом навколишнього середовища з точки зору його впливу на стан здоров'я людини. Особливе місце тут відводиться генетичному моніторингу, тобто спостереженню за можливими спадковими змінами.

Для спостереження за станом здоров'я населення використо­вується система показників, які відбивають основні типи еколо­гічних реакцій людини на навколишнє середовище.

Найбільшими дослідженими для використання в цій системі є нормативи гранично допустимої концентрації забруднюючих ре­човин в атмосферному повітрі, воді, ґрунті і у живих організмах.

В Україні діють різні контрольно-спостережні служби, такі як санітарно-гігієнічні, епідеміологічні, контроль за забрудненням середовища та ін., які тією чи іншою мірою виконують за­вдання екологічного моніторингу, користуючись законодавством України.

Правове регулювання, використання і охорони земельних ре­сурсів, повітряного басейну, водних ресурсів, надр, рослинного і тваринного світу, природних багатств континентального шельфу, заповідних територій здійснюється спеціальними законами.

Так, охорона і використання вод — Водним кодексом Укра­їни 1972 року, охорона і використання земель — Земельним ко­дексом України 1992 року, охорона атмосферного повітря — За­коном України "Про охорону атмосферного повітря 1992 року", правові основи організації охорони та ефективного викорис­тання природно-заповідного фонду — Законом України "Про природно-заповідний фонд України 1992 року", охорона і вико­ристання тваринного світу регулюється Законом України "Про тваринний світ 1993 p.", охорона і використання лісів — Лісовим кодексом України 1994 року, охорона і використання надр регу­люється Кодексом "Про надра України 1994 року.".

Для збереження і раціонального використання природних ресурсів екологічне законодавство передбачає:

- компетенцію органів державного управління в галузі охо­рони природного середовища;

- екологічні права і обов'язки громадян (основи виникнення і припинення природокористування громадяни, форми їх участі в природоохоронній діяльності);

- екологічні права і обов'язки підприємств (основи виник­нення, зміни і припинення природокористування підпри­ємствами; обов'язки по охороні природи; структура, права і обов'язки служби охорони природи на підприємстві; фор­ми і методи контролю за дотриманням екологічного зако­нодавства на підприємстві);

- види юридичної відповідальності за порушення екологіч­ного законодавства громадянами, підприємствами, органі­заціями і установами (матеріальна, дисциплінарна, адміні­стративна і кримінальна);

- відшкодування збитків, завданих навколишньому серед­овищу громадянами і підприємствами;

- встановлення плати за природокористування;

- участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища;

- значення органів Прокуратури та Держарбітражу в охороні природи та ряд інших питань.

Реалізація державної екологічної політики покладена на уряд України. Його рішенням створено Міністерство екології і природних ресурсів, а Положення про нього затверджено Указом Президента України від 10 лютого 1995 року.

Міністерство екології і природних ресурсів України має свої структури на регіональному рівні (обласні управління) і забез­печує проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів на території держави; координує діяльність в цій галузі міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій;здійснює державний контроль за використанням і охороною природних ре­сурсів; організовує моніторинг за станом навколишнього серед­овища, державну експертизу, екологічне виховання, освіту і ін­формацію; затверджує нормативи, правила і стандарти з охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів; видає дозволи на поховання відходів, викиди забруднюючих ре­човин, використання природних ресурсів відповідно до законо­давства України; подає позови про відшкодування збитків, адмі­ністративних порушеннях і обмежує або призупиняє діяльність підприємств, які здійснюють виробництво з порушенням приро­доохоронного законодавства; веде державні кадастри природних ресурсів, Червону книгу України, управляє заповідниками; роз­робляє державні, регіональні і міжнародні екологічні програми; здійснює міжнародне співробітництво, вивчає і поширює міжна­родний досвід в галузі охорони навколишнього середовища.

На регіональному рівні в АР Крим і областях управління еко­логії і природних ресурсів вирішують на своїх територіях прак­тично всі питання, які не віднесені до компетенції центральних органів міністерства, включно з питаннями фінансування і ма­теріального забезпечення екологічних програм. Крім того, регі­ональні органи міністерства ведуть облік екологічно шкідливих об'єктів, видають дозволи на право розміщення відходів, організовують природно-заповідну справу та вирішують інші питання охорони навколишнього середовища, важливі для кожного регі­ону (наприклад, заборону будівництва екологічно небезпечних об'єктів). Дані органи здійснюють екологічне прогнозування і планування, екологічний контроль, екологічний аудит і екологіч­не ліцензування.

З метою ведення спостереження за станом довкілля Держкомстатом України розроблено систему статистичної звітності, а саме:

1. Форма № 2 — ТП (повітря) "Звіт про охорону атмосфер­ного повітря за квартал 200___р." та за рік. У цій формі у розділі

№ 1 показуються сумарні викиди забруднюючих речовин та пар­никових газів від підприємств, а в розділі № 2 викиди забрудню­ючих речовин та парникових газів від виробничих та технологіч­них процесів, технологічного устаткування (установок), показу­ється найменування виробничого та технологічного процесу, тех­нологічного устаткування і скільки ним викинуто в повітря тонн забруднюючих речовин.

2. Форма № 1 — небезпечні відходи "Звіт про утворен­ня, оброблення та утилізацію відходів І—III класів небезпеки за 200____рік", у розділі І показується інформація про сховища організованого складування, що належить підприємству, де збері­гаються відходи І—III класів небезпеки, а в розділі II показуються утворення та рух відходів І—III класів небезпеки.

3. Форма № 1 — екологічні витрати (річна) "Звіт про витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі за 200____р." де у розділі І — "Капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього середовища" пока­зують: фактичні витрати та охорону атмосферного повітря: очищення зворотних вод; поводження з відходами; захист і реабі­літація ґрунту, підземних і поверхневих вод; зниження шумового і вібраційного впливу; збереження біорізноманіття і середовища проживання;радіаційна безпека; науково-дослідні роботи приро­доохоронного спрямування; інші напрямки природоохоронної діяльності. У розділі II "Із розділу І: За джерелами фінансування" показується загальна сума фактичних витрат по кожному з елементів і в тому числі за рахунок власних коштів підприємства, коштів Державного бюджету, коштів місцевих бюджетів та інших джерел фінансування.

У розділі III "Екологічні платежі" показуються збір за забруд­нення навколишнього природного середовища в такому розрізі: за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин; за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; за розміщення відходів; штрафи за адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів; позови (претензії) про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища".

У розділі IV "Додаткові надходження і витрати" показано надходження коштів за надання екологічних послуг, всього і в т.ч. з Державного бюджету; субсидії та трансфери; від продажу побіч­ної продукції, отриманої при здійсненні природоохоронних захо­дів та оплати послуг природоохоронного призначення.

Для кожного звіту розроблено інструкції по заповненню кожної форми державного статистичного спостереження.