4. Поняття трудових ресурсів і показники їхнього використання.

Характеристика будь-якої територіальної групи населення завжди починається з виявлення загальної чисельності населення та її динаміки, тобто змін у часі. Зміни в чисельності відбуваються, як у результаті "природного руху", або відтворення, населення (тобто залежать від співвідношення народжуваності й смертності), так і в результаті "механічного руху", тобто територіального перерозподілу населення (міграції). У країнах СНД до трудових ресурсів відноситься працездатне населення у віці чоловіка від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також зайняті суспільно-продуктивною працею пенсіонери (за віком або інвалідністю) і підлітки від 14 до 16 років.

На території України мешкає 47,4 млн. осіб. Середня густота населення — 78 осіб на 1 км².

Найбільша кількість населення в Донецькій (майже 4,8 млн. осіб), Київській (разом із Києвом — понад 4,4 млн.), Дніпропетровській (3,5 млн.) і Харківській (2,9 млн.) областях. Найменша— у Чернівецькій обл. (0,9 млн.). Найбільш густо заселена Донецька обл. (183 особи на 1 км²), найменше — Чернігівська (38 осіб на 1 км^а). Достатньо низька густота у поліських і південностепових областях України.

Природний рух населення обумовлений співвідношенням народжу­ваності ї смертності за певний період. До кінця 80-х pp. XX ст. населен­ня України збільшувалося внаслідок природного приросту, тобто пере­вищення рівня народжуваності над рівнем смертності. У 90-х роках вперше за багато десятиліть природний приріст населення України став і досі залишається, від'ємним, тобто смертність перевищує народжува­ність. Таке співвідношення не забезпечує відтворення населення, кіль­кість мешканців щорічно зменшується, відбувається процес старіння нації. З 1989 до 2001 р. населення України зменшилося на 3,2 млн. осіб. Причинами цього є економічна криза; різке погіршення екологічної ситуації та ін.

На кількість населення і його вікову структуру впливає й середня тривалість життя. Зараз вона складає 67 років. Жінки живуть у се­редньому довше чоловіків (73 роки проти 62). Співвідношення між чоловічим і жіночим населенням (статева структура) майже постійне: 46,3 % жителів України складають чоловіки, 53,7% — жінки.

Кількість населення в країні в цілому і в окремих районах може змінюватися в процесі міграцій, тобто механічного руху. Розрізняють внутрішню й зовнішню міграції. Зовнішня ділиться на еміграцію (виїзд за межі України) і імміграцію (в'їзд у країну на тривале або постійне проживання). Сальдо зовнішніх міграцій для України від'ємне.

Внутрішні міграційні процеси в країні пов'язані з різноманітними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщен­ня населення з недостатньо промислово розвинених областей Заходу і Центру України в Донбас, Придніпров'я, на малоосвоєні землі Пів­дня.

У минулому проводилася політика штучного переселення різних народів за межі території постійного проживання. Українці західних земель, кримські татари та інші насильно переселялися в східні райони СРСР. Зараз кримські татари повертаються на історичну батьківщину.

Хвилю міграцій викликала чорнобильська катастрофа.

Істотне значення мають маятникові міграції (приїзд на роботу, на­вчання ранком і повернення додому ввечері), характерні для значних міст і їх пригородів — Києва, Харкова, Львова та ін.

У межах держави є помітні територіальні розходження у співвідношенні вікових груп населення. У містах частка працездатних осіб серед населення звичайно вище, ніж у сільській місцевості. Ці розходження пов'язані з тим, що в селах трохи вище відсоток дітей і осіб пенсійного віку, а також з відтоком у міста працездатного населення, особливо молоді.

Для характеристики трудових ресурсів держави, району, міста (або в сільський місцевості, окремого колгоспу і радгоспу) поряд з кількісними показниками (число працездатних) важлива якісна оцінка наявних трудових ресурсів, для такої оцінки потрібно мати дані про склад працездатного населення за статтю, віком, освітою і професійною підготовкою.

Зі зміною розміщення виробництва міняється й розміщення ресурсів шляхом переміщення їх у ті райони, де робочі руки особливо потрібні, для планування трудових ресурсів велике значення має балансовий метод, тобто складання на певну дату балансу трудових ресурсів як для регіону в цілому, так і для окремих районів, окремих міст, радгоспів і колгоспів з їх заселеннями.

Розходження у використанні трудових ресурсів пов'язані, насамперед, з розходженнями рівнів економічного розвитку й особливостями господарської спеціалізації окремих районів. Від них залежать: ступінь втягненності працездатних у суспільне виробництво, розподіл їх по галузях народного господарства, дефіцит або надлишок робочої сили, зайнятість.

Особливості розміщення населення по території держави складаються в результаті тривалого процесу її заселення і господарського освоєння. Цей процес протікає нерівномірно й історично, і територіально, внаслідок чого створюються великі розходження в ступені заселеності окремих регіонів, країн.

Ступінь заселеності території характеризується показником щільності (густоти) населення, що виражається відношенням кількості населення на одиницю площі. Кількісний показник щільності населення має відносне значення, сам по собі він не дозволяє судити про ступінь господарського освоєння території й потенційних можливостей її населення. Економічна оцінка щільності населення тої або іншої території може бути зроблена тільки з урахуванням рівня розвитку продуктивних сил - технічною озброєністю праці, транспортної мережі і т.п.