logo search
Основи екології

Підходи до оцінки вартості природних ресурсів

Залучені в господарський обіг природні ресурси часто є не лише предметами праці, а й її результатом, їх кількість і якість повинні враховуватись При оцінці національного багатства. Та їх оцінка — складна науково-практична проблема, яка остаточно, ще не вирішена. Це зумовлено наступними причинами:

• природні ресурси є продуктами природи, а не діяльності людини;

• як предмет праці один і той же ресурс може мати багато корисних властивостей, ефект від використання яких неоднаковий.

Для того щоб раціонально використовувати природні ресурси необхідно знати їх реальну вартість. Для цього здійснюють економічну оцінку їх вартості.

Економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції:

облікову — вказує, яким національним багатством володіє країна, на що можна сподіватись при подальшому розвитку виробництва;

стимулюючу — створює основу для введення плати за експлуатацію природних ресурсів з врахуванням збитків і їх відшкодування у випадку їх нераціонального використання.

Всі дії щодо якісної та кількісної характеристики (оцінки) ресурсів називають оцінюванням, а сам результат дій — оцінкою. Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом (людиною) і об'єктом оцінки (природними ресурсами). Наприклад, необхідно знати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги, які до них висуває людина в певній галузі виробничої діяльності. Саме з цим пов'язана проблема добору критеріїв (конкретних показників, від самих загальних і аж до розгалуженої та складної системи показників), за допомогою яких відбувається оцінка компонентів середовища.

К лімат чи природу певного регіону не можна оцінити як сприятливі

чи несприятливі. При такому формулюванні залишається

незрозумілим, для якого саме виду діяльності сприятливий чи

несприятливий природний комплекс чи який-небудь його компонент.

Правильними будуть наступні формулювання: «природні умови

несприятливі для розвитку хімічної промисловості» або «клімат

сприятливий для вирощування озимих зернових».

Найпершим підходом, який був використаний для економічної оцінки природних ресурсів був підхід, який враховував витрати на їх освоєння. Згідно з цим підходом оцінка природного ресурсу описується наступною

формулою:

ОПРво= ВО,

де ОПРво— оцінка природного ресурсу за витратами на його

освоєння. ВО — витрати на освоєння природного ресурсу.

При застосуванні витратного підходу найвищу оцінку отримують родовища чи угіддя, розташовані в несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткої підготовки. Отже, даний підхід неадекватно відображає вартість природних ресурсів.

На зміну витратному підходу прийшов результантний підхід до оцінки природних ресурсів. Його суть в тому, що вартість природних ресурсів визначається залежно від рівня прибутку (результату), яку приносить їх експлуатація. Його можна виразити через наступну формулу:

ОПРр = ,

де ОПРр— оцінка природного ресурсу на підставі результатної концепції і П - обсяги реалізації природного ресурсу в умовах підвищеного попиту і без такого, відповідно. Ц' і Ц—ціна на природний ресурс в умовах підвищеного попиту і без такого, відповідно.

Результантний підхід має сенс лише тоді, коли природний ресурс стає дефіцитним і з кількох альтернативних підходів до його використання (економічних функцій) необхідно вибрати ті, котрі принесуть максимальний ефект.

В даний час найбільш визнаним і широковживаним критерієм для оцінки природних ресурсів є диференційно-рентний підхід. Рентна оцінка дорівнює народногосподарським (не галузевим і не індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад, вичерпання корисних копалин, затоплення сільськогосподарських угідь, заміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо).

Ресурси, безповоротна втрата яких ні в даний час, ні в перспективі не викличе економічних втрат одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси.

Диференційна рента акумулює в собі оцінку таких факторів, як кількість і місце розташування ресурсів. Використання показника диференційної ренти відкриває шлях до співставлення різнорідних природних ресурсів і встановлення єдиних цін на природні ресурси. Рента виникає внаслідок того, що при обмеженості природних ресурсів необхідно залучати до обробітку не лише кращі і середні їх родовища чи інші джерела їх видобування, а і відносно гірші як за показниками вмісту корисних речовин (урожайністю, глибиною залягання тощо), так і за місцем розташування щодо ринків збуту.

Видобування і реалізація гірших природних ресурсів або продукції, отриманої з їх використанням, повинні забезпечувати економічну вигоду. Тобто ціна на продукцію, вироблену з їх залученням, має забезпечувати умови для розширеного відтворення. За цих умов на територіях, зручно розташованих відносно ринків, а також на територіях, які є носіями кращих і середніх природних ресурсів (при однаковій ринковій ціні на них) виникає фіксований додатковий чистий дохід, який перетворюється у диференційну ренту І.

Вона фактично є додатковим чистим доходом, який являє собою різницю між суспільною і індивідуальною вартістю продукції.

Приклад утворення диференційної ренти 1 наведений в таблиці 1.

Таблиця 1

Утворення диференційної ренти І

Родовища природних ресурсів

Видобуто, (т)

Виробничі витрати, (грн.)

Середній прибуток (грн.)

Індивідуальна вартість, (грн.)

Суспільна вартість, (грн.)

Диферент- ційна

рента,

(грн)

Всієї продукції

1-єї одиниці

Всієї продукції

1-єї одиниці

А

10,0

160

40

200

20,0

200

20

Б

15,0

160

40

200

13,3

300

20

100

В

20,0

160

40

200

10,0

400

20

200

В таблиці різні родовища — гірші, середні, кращі з однотипними природними ресурсами (нехай це будуть корисні копалини) позначені буквами А, Б, В, відповідно. При однакових витратах на кожну з них по 160 грн. і середньому рівні прибутку (25 %) — 40 грн., одержали відповідно 10, 15 і 20 т корисних копалин. Нехай індивідуальна вартість всієї продукції на кожній ділянці становитиме 200 грн. (160 + 40). В той же час індивідуальні витрати на виробництво однієї одиниці продукції на першій ділянці становлять 20 грн., на другій — 13,3 грн., на третій 10,0 грн. Оскільки суспільна вартість одиниці продукції визначається умовами виробництва на гіршій ділянці, то у вищенаведеному випадку вона дорівнює 20 грн. за 1 одиницю та 200, 300, 400 грн. за всю продукцію для ділянок А, Б і В відповідно. За цих умов з ділянки А диференційної ренти ми не одержимо, на ділянці Б вона становитиме 100 грн.(300 грн. – 200 грн.), а на ділянці В — 200 грн. (400 грн. - 200 грн.).

Поряд з диференційною рентою І за певних економічних умов утворюється диференційна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності витрат, які послідовно робляться на одній і тій же території, тобто внаслідок інтенсифікації природокористування.

Внаслідок дефіцитності легкодоступні природні ресурси все більше доповнюються і замінюються економічно і технологічно передовими методами залучення у матеріальне виробництво аналогічних, але більш важкодоступних природних ресурсів (наприклад, глибинних або частково вироблених покладів корисних копалин).

Якщо правильно використовувати додаткові кошти для комплексного поліпшення залучення в матеріальне виробництво природних ресурсів, то вони забезпечать такий приріст продукції, який не лише окупить ці витрати, але і дасть додатковий дохід, який за умов товарно-грошових відносин перетворюється на диференційну ренти II. Приклад, який ілюструє утворення диференційної ренти II наведений в таблиці 2.

Таблиця 2

Утворення диференційної ренти II

Послі-

довність

витрат

на

діл-ці Б

Сума

вит-

рат,

(грн.)

Серед-

ній

при-

буток

(грн.)

Одер- жано прод- ії,

(т)

Індивідуальна вартість (грн.)

Суспільна вартість (грн.)

ДР І, (грн.)

ДР ІІ,

(грн.)

Всієї про- дукції, (грн.)

1-єї оди- ниці, (грн.)

Всієї про- дукції, (гри.)

1-єї оди- ниці, (грн.)

1

160

40

15

200

13,3

300

20,0

100

2

160

40

20

200

10,0

400

20,0

200

Можливі випадки, коли додаткові витрати на кращих ділянках виявляться менш продуктивними, ніж на гірших ділянках. За цих умов стане можливим одержання диференційної ренти II і з гірших ділянок.

Отже, причиною утворення диференційної ренти обох видів є монополія на природні ресурси як об'єкт господарювання. Вона зумовлює формування суспільної вартості на основі індивідуальної вартості продукції, виробленої на ділянках з гіршими за якістю природними ресурсами (менша продуктивність, гірше місце розташування).

Джерело ренти — надлишок додаткового продукту, що утворюється внаслідок більш продуктивної праці на ділянках з кращими природними ресурсами.

Згідно диференційно-рентного підходу оцінка природного ресурсу описується наступною формулою:

ОПРдр=ДР/Ен,

де ОПРдр — оцінка природного ресурсу на основі диференційної ренти;

ДР - диференційна рента; Ен — норматив ефективності.

На жаль, в наш час методика визначення вартості природних ресурсів на підставі рентної оцінки остаточно не розроблена. Це часто приводить до нераціонального використання ресурсів внаслідок неправильного визначення їх вартості.

Економічна оцінка природних багатств повинна враховувати довгострокові народногосподарські результати використання природних ресурсів. Щоб досягти цього, необхідно оцінювати всі природні ресурси базуючись на єдиній методологічній основі. Необхідно також враховувати в оцінці потенційний (а не фактично досягнутий) ефект їх використання, фактор часу. Очевидно, що доцільно було б використовувати комплексну методику оцінки природних ресурсів. В неї слід включати наступні види витрат:

• В 1 — витрати на пошук та освоєння нових гірших ресурсів;

• В2 — витрати на розробку способів задоволення потреб у дефіцитних ресурсах за рахунок переробки вторинної сировини і комплексного використання ресурсів;

• ВЗ — витрати на дослідження можливостей відтворення ресурсів штучним шляхом або, якщо це не можливо, створення їх замінників.

Таким чином, в оцінку природних ресурсів, які споживаються, слід включати витрати не лише на розвідку і видобування, диференційний дохід, одержаний від їх експлуатації, витрати, спрямовані на попередження шкоди довкіллю, а й витрати на їх відтворення (наприклад, на вирощування лісу) для відновлюваних і витрати на створення замінників для невідновлюваних природних ресурсів.

Вартість природних ресурсів на підставі комплексної методики оцінки природних ресурсів можна розраховується за такою формулою:

ОПРко = z/n + ( В1 + В2 + ВЗ) / nt,

де ОПРко — комплексна оцінка природних ресурсів; z - повні витрати на освоєння природних ресурсів; n - обсяг запасів природних ресурсів в натуральному виразі (т, кг тощо) (тоді z/n - витрати підприємств на одиницю природного ресурсу (а)); В1, В2, ВЗ — витрати майбутніх періодів, які вносяться підприємствами за одиницю природного ресурсу (В) і акумулюються державою; t — час, через який виникає потреба у витратах В.

Витрати А забезпечують відтворення витрат підприємств і спрямовуються на компенсацію шкоди від експлуатації ресурсів.

Витрати В повинні акумулюватись державою для вирішення проблем обмеженості, відтворення, компенсації втрати ресурсів, в яких суспільне виробництво має постійну потребу.

Звичайно, точно визначити розміри витрат А і В досить важко, оскільки це питання остаточно не досліджене. З подальшим розвитком економіки природокористування точність розрахунку витрат В зростатиме. Екологізація виробництва сприятиме тому, що витрати А і В врешті стануть нерозривними.

При розрахунку значення І для відновлюваних ресурсів (ліс, риба, звірі, і т. ін.) слід враховувати їх природний приріст (ПП) і обсяги видобутку (0В) на рік.

При цьому 0В повинні бути нижчі за швидкість ПП, інакше через І, років при 0В = соnst відтворюваний ресурс просто зникне. Час відтворення ресурсу розраховується за формулою:

tb = V / 0В — ПП ,

де V — загальні запаси відтворюваного ресурсу.

Для сучасного суспільства характерне співвідношення 0В > ПП. Наприклад, видобування лісу в світі відбувається зі швидкістю, яка значно перевищує природний приріст деревини. Це означає, що суспільство змушене буде відтворювати деревину штучним шляхом або шукати їй заміну.

У випадку невідновлюваних природних ресурсів через tн років при 0В = соnst запасів ресурсу V, останній буде вичерпаний. В цьому випадку величину І розраховують за формулою:

tн =V' /ОВ'

Знаючи час, tb або tн протягом якого буде вичерпаний той чи інший природний ресурс, суспільство зможе координувати виробничу діяльність підприємств як в національних, так і в планетарному масштабах.

В останній час досить широкого визнання набула концепція енергетичної оцінки природних ресурсів. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа. Це забезпечує можливість порівняння різних категорій природних ресурсів.

Різниця або відношення між витратами і виходом енергії об'єктивно характеризує продуктивність праці. Розрахунок вартості природного ресурсу за енергетичною методикою здійснюється за формулою поданою нижче:

опре = еве

де ОПРе — енергетична оцінка природних ресурсів; Е, — енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Ве — вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Реальна оцінка вартості природних ресурсів на підставі енергетичного підходу, поки що неможлива внаслідок недостатньої дослідженості цього питання.