Предмет екології

Живі організми існують в оточенні природи, користуються її ресурсами для того щоб задовольнити необхідні для виживання потреби: спрагу, голод, необхідність безпечного укриття тощо. В процесі життєдіяльності вони обмінюються з навколишнім середовищем речовиною, інформацією, отримують з нього енергію. Відживши —

повертають свої „борги" природі.

Людина — біологічна істота. Предки людини, первісні люди, до певного часу, були органічною частиною довкілля. Подекуди і зараз, у важкодоступних місцевостях, існують спільноти людей, які не відокремились з природного середовища. Вони живуть як десятки тисяч років тому жили наші предки. Але це виключення з загального правила. Сучасна людина перестала бути „людиною природною". Вона стала „людиною технологічною". Тим не менше залишилась повна її залежність від стану і ресурсів природи. Хоча поведінка виду Homo sapiens свідчить про втрату сучасним людством відчуття реальності. Являючись частиною природи, воно вирішило, що стоїть над нею. Результат — руйнування природного середовища, часто безповоротне, стрімке зникнення великого числа видів живих організмів.

Навряд чи хижацьке відношення людини до природи може розглядатись як результат особливостей суспільного прогресу. Воно характерне для всіх суспільно-економічних формацій, передається з покоління в покоління. Очевидно, що це стереотип поведінки, який характеризує підвищену пристосовуваність і агресивність людини. На підставі комплексу фактів в галузі археології, палеонтології, географії, історії прийнято виділяти чотири головні історичні періоди стосунків між людиною та навколишнім природним середовищем:

• перший період, найдавніший — час доісторичної людини (від 4 млн. До 8 - 4 тис. років тому). Характеризується низьким розвитком виробничих сил, малою чисельністю людей, великою їх залежність від природного середовища. Основним джерелом енергії була м'язова енергія людини і тварин. В основному люди займались збиранням, мисливством, рибальством, пізніше з'являється землеробство та скотарство, споруджуються перші міста. Для цього періоду характерне поступове накопичення знань про природу, та, в основному, пристосування людини до природного середовища;

• другий період — період рабовласницького та феодального суспільств. Характеризується інтенсивним розвитком землеробства скотарства, виникають і удосконалюються ремесла,,, все більше споруджується селищ, міст. Людство починає своєю діяльність відчутно впливати на природне середовище. Саме в цей час виникають перші локальні і регіональні екологічні кризи, пов'язані з екстенсивним підсічновогневим землеробством (перетворення на пустелю значних територій у Північній Африці та на Близькому Сході) та скотарством (зникнення лісів у Давній Греції), але тиск на природне середовище в цей період все ж був ще локальним і помірним;

• третій період - початок XVIII ст. — перша половина XX ст. Час бурхливого розвитку науки і техніки, прикладного використання знань накопичених людством в різних галузях, стрімкого зростання чисельності населення планети. Період активного тиску людства на оточуюче середовище. Кількість локальних та регіональних екологічних криз стрімко зростає. Сповідується ідея підкорення природи, панування над нею. По-хижацькому людство відноситься до природних ресурсів, існує впевненість у їх невичерпності та здатності природних систем до самовідновлення після втручання людини, удосконалюються засоби нищення живого, в тому числі і людини;

• четвертий період — починаючи з 50-х років XX сторіччя. Характеризується розвитком глобальної екологічної кризи з багатьма її проявами, що викликані як попередньою діяльністю людства, так і стрибкоподібним збільшенням його наукового й індустріального потенціалу, надмірним споживанням природних ресурсів, зростанням кількості відходів та чисельності людей на планеті.

Особливої масштабності нищення природи набрало за останні 150 – 100 років. Вплив людської діяльності на природу став співрозмірним, а подекуди і перевершив геологічні сили, які мільярди років формують обличчя нашої планети.

Сучасна людина існує в технологічному суспільстві, основною ідеологією якого є споживання. Природні ресурси використовуються переважно не для забезпечення виживання та відтворення, а для задоволення все більшої кількості потреб, які часто створюються штучно. Кількісне і якісне зростання потреб окремої людини відбувається на фоні стрімкого зростання абсолютної чисельності людства, вичерпання

природних ресурсів, погіршення стану природного середовища.

З точки зору моралі сучасного суспільства нормою є гіпертрофовані уявлення особистості про свої права і дуже — розмиті щодо обов'язків. В тому числі, і щодо обов'язків в галузі використання і збереження природи. Наш час — час глобальної екологічної кризи, можна вважати епохою трьох "Е": економіки, енергетики, екології. В цій тріаді, екологія як наука та спосіб мислення, привертає особливу увагу.

Предмет вивчення екології можна встановити визначивши час, коли вона з'явилась. Адже люба наука започатковується там і тоді, де і коли вона стає необхідним інструментом пізнання і перетворення навколишнього світу.

Саме початок бурхливого індустріального розвитку зумовив виникнення екології. З середини XIX ст. людина побачила, відчула і почала розуміти, що її діяльність є одним з головних факторів, який впливає на стан природного середовища.

Термін «екологія» вперше ввів у вжиток в 1866 році німецький вчений Ернст Геккель.

Від часу виникнення і до 60 - 70-х років XX століття — екологія була вузько спеціалізованою галуззю біології. Вона займалась вивченням взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та з навколишнім природним середовищем. Переважна більшість екологічних понять сформувались саме на першому етапі досліджень. В наш час це важлива галузь „великої екології" відома як „біологічна екологія". Явні ознаки потужного негативного впливу людства на довкілля, спричинили вихід екологічних досліджень за межі суто біологічної проблематики.

Спершу головна увага була зосереджена на вивченні впливу на людину природного середовища та змін в ньому. Та очевидні ознаки зміни центрального об'єкту екологічних досліджень стають помітними вже в першій чверті XX ст. Радикальна зміна річища екологічних досліджень відбулася в другій половині XX століття.

З цього часу центральним питанням переважної більшості екологічних досліджень стала проблема: „Яким чином діяльність людини впливає на природне середовище?" При цьому чільне місце посіли системні екологічні дослідження, які вивчають характер, масштаби і наслідки впливу людини на природне середовище.

Сучасна екологія формується як принципово нова галузь знання. Вона поєднує комплекс природничих, математичних, економічних, гуманітарних і соціальних наук. В її арсеналі методи, матеріали, принципи, які виходять далеко за межі біологічних дисциплін. Крім того, в сучасному суспільстві екологія виконує важливу світоглядну функцію, пронизуючи всі сфери діяльності людини.

Існує багато різних визначень екології як науки. В найширшому розумінні екологія (грецька «ойкос» — дім, житло, «логос» — наука, вчення) — наука, яка вивчає організацію і функціонування, живих надорганізменних систем різного рівня складності у їх взаємозв'язку між собою та з факторами навколишнього середовища.

З визначення випливає, що предметом сучасних екологічних досліджень є виявлення загальних закономірностей функціонування об'єктів живої природи (в тому числі і людини), їх взаємозв'язків та взаємного впливу, взаємодії живої і неживої природи, створення фундаментальної теорії стабільності довкілля.

В ідеалі екологія, як наука, покликана розкрити і зрозуміти всю багатогранність взаємозв'язків між живими істотами та середовищем їх існування. На практиці це навряд чи можливо через складність та величезну кількість таких зв'язків. Потенційно різноманіття природи на нашій планеті оцінюється числами з порядком від 101000 до 105000. При використанні сучасних комп'ютерів лише математичний обрахунок

параметрів довкілля вимагатиме більше часу, ніж весь період існування Землі.