1. Поняття про територіальний поділ праці.

Територія виступає головним середовищем інтеграції всіх рис життєдіяльності населення їй притаманні своєрідні риси, що обумовлені специфікою природних умов та ресурсів даної місцевості. Природно-ресурсний потенціал, як сукупність усіх видів природних ресурсів те­риторії, багато в чому визначає структуру й функції господарства, його місце в світогосподарських зв'язках. Але провідною продуктивною силою є економічно активне населення. Не що інше, як людський фак­тор забезпечує економічну безпеку країни, створює умови для вільного здійснення економічної діяльності. З ним пов'язані функції, що забез­печують відтворення населення, матеріальних благ, функціонування управлінських та інформаційних структур. В ході взаємодії всіх боків життєдіяльності на території формуються просторові системи, яким притаманні всі властивості систем.

Формування просторових систем відбувається в результаті територіального поділу праці, який закріплює певні виробництва за окремими територіями та підвищує рівень розвитку продуктивних сил.

Процес, в результаті якого певна територія набуває свою спеціалізацію в ході історичного і економічного розвит­ку називається географічним або територіальним поділом праці. Це основна рухома сила формування осередків господарського розвитку.

У вітчизняній науковій літературі цю категорію називають по-різному: географічний поділ праці та територіальний поділ праці. Де­які автори використовують ці терміни як синоніми, інші - розділяють їх. Так Е.Б. Алаєв називає географічним будь-який поділ праці, який здійснюється в територіальному аспекті, а територіальним - той поділ праці, який співвідноситься з юридичним тлумаченням терміна "територія" (наприклад, державна територія). Якщо мова йде про поділ пра­ці між окремими країнами або їх групами - це міжнародний поділ пра­ці, а якщо між частинами однієї країни, одного району - внутрішньо­державний, внутрішньорайонний, територіальний.

Ю.Г.Саушкін за просторовим охопленням виділив шість рівнів по­ділу праці:

1) всесвітній поділ праці, який охоплює в тому або іншому ступені всі держави світу;

2) міжнародний поділ праці в межах того або іншого об'єднання держав (ЕС, СНД та ін.);

3) міжрайонний поділ праці, який регулярно і, як правило, протя­гом тривалого періоду часу здійснюється між економічними районами країни та є основою її господарського розвитку як цілого;

4) внутрішньорайонний поділ праці, тобто поділ праці в межах економічних районів країни, який відбувається між одиницями адміністративно-територіального поділу, що входять до складу районів;

5) внутрішньообласний поділ праці, тобто поділ праці між спеціалізованими частинами областей;

6) локальний поділ праці, тобто поділ між містом та його оточен­ням, між містами та агломераціями.

Внутрішньодержавний поділ праці (з другого по п'ятий типи поділу по Саушкіну) має прояв не тільки у виробництві матеріальних благ, а і в територіальній організації життя людей, суспільства. Це означає, що до системи поділу праці входять не тільки виробництво, але й сфера по­слуг, культура, наука, інформація.

В процесі господарського розвитку склалися чотири форми органі­зації територіального поділу праці: спеціалізація і кооперування, кон­центрація й комбінування. Кожна з них окремо, попарно й у сукупнос­ті впливають на розміщення та територіальну організацію виробницт­ва, на формування регіональних економічних систем.

Спеціалізація господарства базується на територіальній диференці­ації природних та економічних умов. Там, де умови більш сприятливі відносно інших місць, складуються чинники для організації виробниц­тва певних видів продукції, витрати на які будуть меншими, ніж при інших варіантах розміщення аналогічних виробництв. З подальшим розвитком виробничі процеси кооперуються з іншими процесами да­ного підприємства або інших підприємств, в результаті чого виника­ють нові передумови для збільшення виробничих потужностей.

Таким чином, спеціалізація безпосередньо пов'язана з кооперуван­ням виробництва. В цих двох формах організації територіального по­ділу праці має прояв поділ праці у виробництві товару, який спрямова­ний на підвищення економії праці та прискорення темпів розвитку виробництва. В цьому полягає економічна сутність спеціалізації та коо­перування, а технологічна їх сутність полягає в можливості просторо­вого розчленування виробничих процесів та створенні умов, що забез­печують більш високу ефективність кожної окремої частини виробни­чого процесу. Причому, просторове розчленування можливе в дуже широких межах - від підприємств, що розміщені на одній площі, до підприємств, що віддалені одне від одного на сотні та тисячі кілометрів.

Процес співпраці підприємств різних регіонів принципово не відрізняється від взаємодії підприємства одного регіону. В той же час необхідність обліку підприємством інтересів декількох регіонів викликає можливість різної економічної дії органів державної влади і інших управлінських структур на процес такої співпраці підприємств: від фінансово-організаційної підтримки до повної протидії.

До сучасних форм міжрегіональної кооперації виробників можна віднести:

• ряд підприємств - холдингів, наймогутніші з яких виникли в паливній, і перш за все нафтогазової, промисловості. При формуванні їх організаційних структур переслідувалася мета зберегти стабільність функціонування галузі, а також збільшити надходження крупних експортних доходів до бюджету країни. Тому багато хто з таких підприємств - монополістів, створивши на території країни філіали і підрозділи, в даний час фактично здійснюють координацію своєї діяльності в різних регіонах, організовуючи міжрегіональну співпрацю усередині свого підприємства;

• фінансово-промислові групи (ФПГ). Практика їх створіння підлягає необхідності реорганізації підприємств промисловості і концентрації інвестиційних ресурсів, викликаної формуванням нових виробничих коопераційних зв'язків, ринкових механізмів фінансування виробників, конкуренцією, що загострилася, з вітчизняними і зарубіжними виробниками. Діяльність ФПГ може дати адміністрації регіонів реальний інструмент для проведення власної економічної, перш за все промислової, політики;

• банківські і кредитні організації. Міжрегіональна співпраця для комерційних банків може здійснюватися декількома шляхами. Очевидно, що найпоширеніший механізм міжрегіональної співпраці в банківському секторі — це встановлення банками кореспондентських відносин. Широка регіонально орієнтована кореспондентська мережа є істотною перевагою банку і дає йому можливість швидко проводити платежі по території країни. Інші форми співпраці банків різних регіонів — стратегічні союзи для реалізації конкретних проектів, як правило, крупних інвестиційних, встановлення кредитними організаціями прямих відносин з підприємствами та установами інших регіонів, у тому числі шляхом створення фінансово-промислових груп, а також розповсюдження пластикових карток, що мають використання в багатьох регіонах.

Таким чином, аналіз міжрегіональної взаємодії підприємств виробничого і невиробничого секторів показує в цілому позитивний характер такої співпраці як необхідного елемента збереження єдиного економічного простору країни, що, у свою чергу, є елементом стабільної держави.

Концентрація - це будь-яке виробниче укрупнення, яке має прояв або в зростанні виробничої потужності одиничних підприємств, або в об'єд­нанні (централізації) виробництв. Науково-технічний прогрес прискорює процес концентрації, посилює та робить більш багатогранним вплив цієї форми організації територіального поділу праці на формування та розви­ток регіональних економічних систем. Концентрація виробництва призво­дить до збільшення обсягів транспортних робіт і, як наслідок, до збіль­шення частки транспортних витрат в загальній структурі витрат.

Результатом концентрації виробництва є наступні тенденції, які мають безпосереднє відношення до формування та організації регіона­льних систем:

- радикальна зміна географії (в цьому випадку, в сенсі "взаємного розташування в межах певного простору") видобувної промисловості, зміщення її до місць з високою концентрацією природних ресурсів, освоєння в місцях розташування підприємств оброблювальної промис­ловості не тільки кращих або середніх, але й гірших за якісними та кількісними характеристиками природних ресурсів;

- наближення первинної переробки до місць видобутку сировини та палива, виробництва електроенергії, посилення просторового розриву між галузями, що здійснюють видобуток та переробку природних ре­сурсів;

- збільшення залежності трудомістких галузей виробництва від розміщення економічно активного населення, особливо підприємств з високими витратами живої праці, в першу чергу, машинобудування, а також легкої промисловості;

- зростання взаємообумовленості концентрації промислового виробництва та інших галузей господарства - транспорту, будівництва, сільського господарства, невиробничої сфери;

- посилення агломераційних тенденцій, виникнення таких форм територіальної організації виробництва й населення, як агломерації, технополіси, мегалополіси та ін.

В кінцевому рахунку концентрація виробництва призводить до локалізації продуктивних сил, створенню свого роду економічних ядер. Наявність останніх - один з важливіших факторів формування регіо­нальних соціально-економічних систем.

Комбінування виробництва призводить до техніко-економічної та територіальної єдності пов'язаних галузей та їх сполучень. Таке спо­лучення (поєднання) не потребує обов'язкового розміщення комбінату на одному промисловому майданчику - вони можуть бути роздільни­ми й взагалі віддаленими на значні відстані, але між ними обов'язково повинні існувати стійкі технологічні з в'язки.

Внаслідок дії закону агломерації комбінати притягують до себе ін­ші підприємства, що характеризуються принципово відмінним харак­тером виробництва, тобто ті, що не мають прямих технологічних зв'язків. Великі комбінати стають агломератами виробництва, одним з суттєвих факторів концентрації промисловості. Але комбінування має прояв головним чином в галузях первинної переробки сировини - в чорній та кольоровій металургії, основній хімії, целюлозно-паперовій промисловості.

Економічні райони – території, що мають певну господарську спеціалізацію

Комбінування – поєднання на одному підприємстві всіх стадій переробки сировини, що забезпечують безвідходність виробництва

Кожна з розглянутих форм організації територіального поділу пра­ці окремо не зустрічається - на практиці завжди має місце поєднання форм. Чим тісніше взаємозв'язок, тим сильніше вплив їх на ефектив­ність виробництва. Але така залежність буде проявлятися повною мі­рою тільки в тому випадку, якщо система господарства, органи управ­ління відповідають процесам й формам організації територіального поділу праці.