3. Стічні води України.

В окремих промислових районах (Донбас, Приазов'я, Придніпров'я) в річки постійно скидаються промислові, сільськогосподарські та кому­нальні стоки, використані шахтно-рудничні високомінералізовані води в таких об'ємах, що в кілька разів перевищують річковий стік. Основними забруднювачами водних джерел є Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського, який за рік скидає 190 млн м³ забруднених стічних вод, металургійні комбінати «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», Маріупольський ім. Ілліча та інші. Як наслідок погіршується якість води в Інгульці, Кальчику, Кальміусі. Нижче скидів стічних вод Авдіївського коксохімзаводу, Єнакіївського металургійного та коксохімічного заводів в річках Кривий Торець і Булавин перевищено допустимі норми основних забруднюючих речовин у десятки разів.

Значними забруднювачами річок є також підприємства місцевої про­мисловості, які в основному не мають очисних споруд. Так, річки Полісся та Середнього Придніпров'я періодично забруднюються стоками цукро­вих заводів і переробних підприємств харчової промисловості. Наприк­лад, у 1988 р. цукрозі заводи лише Вінницької області скинули у водні об'єкти 640 тис. м³ стоків без будь-якої очистки. До таких забруднень у річках Донбасу додаються шахтні води, а в Дніпропетровській і Запорізькій областях — стоки металургійних комбінатів та інших промислових ви­робництв.

Будівництво тваринницьких комплексів і птахоферм супроводжуєть­ся нагромадженням значної кількості стічних вод, знезараження та утилізація яких ускладнюються наявністю великих концентрацій органічних і біогенних речовин. Особливо агресивні стічні води свинарських комп­лексів. Питання утилізації, нейтралізації цих стоків ще не вирішене. З басейнів-накопичувачів забруднені стоки потрапляють до Ґрунтових вод які потім дренуються малими річками.

Велика кількість біогенних речовин (азот, фосфор та ін.) надходить у річки із сільськогосподарських угідь. Так, у річки Полісся в середньому за рік із площ під просапними культурами змивається 27 кг/га, з площ під зерновими — 19, з пасовищ — 7,7 кг/га азоту.

Загальний змив азотних речовин з 1 га угідь за рік становить 15,7 кг.

Крім повсюдного забруднення річок поверхневими, побутовими й сільськогосподарськими стоками, існують і локальні забруднення, які призводять до збільшення в річкових водах органічних сполук і різкого погіршення кисневого режиму. На Поліссі та в Середньому Придніпров'ї їх причиною є відходи цукрових заводів і підприємств харчової промис­ловості. Сильно забруднені річки Донбасу. До органічних забруднень дода­ються й мінеральні, ще шкідливіші для водних тварин і рослин.

За даними Міністерства з екології та природних ресурсів України, лише в 2000 р. у водойми було скинуто 10 500 км³ стічних вод, з них 3313 км³ — неочисних. Разом зі стічними водами до водних об'єктів потрапило 842 500 т нафтопродуктів, 1 326 000 т сульфатів, 1 421 000 т хлоридів, 136 000 т аміа­кового азоту, 72 330 кг нітратів, 1330 т заліза, 30 т міді, 47,2 т цинку, 23,1 т нікелю, 14,8 т хрому, не кажучи вже про забруднення патогенними мікро­організмами, фенолами та іншими речовинами.

Річки степової України, що протікають по сільськогосподарських ра­йонах, незважаючи на їх сильне замулення, у цілому зберігають питну воду для худоби, а після термічної обробки (кип'ятіння) і для людини. Винятком є тільки деякі ділянки, де гідробіологічні та гідрохімічні показ­ники свідчать про надзвичайно сильне забруднення. Наприклад, Салгір нижче Сімферополя, Інгул нижче Кіровограда, Інгулець нижче Кривого Рога та ряд інших. У ряді причорноморських і особливо приазовськкх річок, де сільськогосподарські забруднення не перевищують певної норми (на­приклад, сумарна кількість сполук азоту — не більше 5—8 мг/л, фосфо­ру — 0,03-0,7 мг/л тощо), спостерігається навіть досить різке піднесення біопродуктивності річок. Але при гіперакумуляції якість води погіршується, біопродуктивність падає.

Джерела забруднень Дністра і Прута розташовані на верхніх ділянках і в басейнах їхніх приток. Найбільше порушують санітарний режим цих річок Дрогобицький нафтопереробний вузол із нафтопромислами Борислава й нафтопереробними заводами Дрогобича; каналізація стоків із Чернівців та Івано-Франківська, Роздольський сірчаний комбінат, нафтова й хімічна промисловість Долинського та Калуського районів Івано-Франківської області, цукрові, спиртові та маслозаводи, що діють у лісостепових і степових ділянках басейнів цих річок. Хімічний аналіз води Дністра на виході з Івано-Франківської області показує, що вміст фенолів у воді іноді переви­щує допустиму норму в 10 разів, а нафти — в 5С разів. Притоки Дністра і Прута забруднюються місцевими стічними водами харчової промисло­вості, які суттєво порушують їх природний гідробіологічний режим. Лише річки Карпат і гірського Криму більш-менш чисті та в цілому належать до зони чистих вод.