2. Склад паливної промисловості.

Важлива частина паливно-енергетичного комплексу - паливна промисловість. До її складу входять вугільна, нафтова, газова, торф'яна і сланцева промисловості. Головними галузями є вугільна, нафтова і газова. Районне (місцеве) значення - у сланцевої і торф'яної галузях. Це найдавніші галузі паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській, Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

На межі Кіровоградської і Черкаської областей відкриті запаси горючих сланців (3,7 млрд. т). Менілітові сланці у великій кількості залягають у Карпатах.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосе­реджена більшість працівників і основних фондів паливної промис­ловості. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донець­кий басейн. Видобувають вугілля на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. З 1989 р. видобуток вугілля поступово скорочувався і в 1995 р. разом з бурим вугіллям становив 83,8 млн. т.

Вугілля використовується як паливо і як сировина для хімічної промисловості. Найбільш продуктивний і дешевий, спосіб видобутку вугілля - відкритий та гідравлічний (у кар'єрах). Найбільш дорогий - підземний (у шахтах).

Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є: шах­та з комплексом наземних і підземних споруд і енергосиловим гос­подарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комуніка­ції і водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складсь­ке господарство, підприємства та установи невиробничої сфери. З вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов'язана діяль­ність майже 40 % міського населення Донецької та Луганської об­ластей.

Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і пів­нічній частинах Донецької та південній частині Луганської обла­стей. Коксівне вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодонському та Кадіївському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного вугілля. Газ добу­вають переважно у Лисичанському районі.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). Собівартість вугілля Донбасу висока, од­нак на великих сучасних шахтах вона лише трохи вища від се­редньої собівартості видобутку вугілля у Кузнецькому басейні.

Майже 14 млн. т кам'яного вугілля видобувають у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні. Запаси вугілля тут неве­ликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працювати­муть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ. Вугілля басей­ну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільшого для місцевих потреб. Запаси вугілля, що можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетров­ській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобу­ток перебуває в межах 4,0—4,5 млн. т.

Буровугільна промисловість України об'єднує великі механізо­вані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допо­міжні підприємства.

Нафтова промисловість. У сирому виді нафту не використовують, з неї при переробці одержують бензин, дизельне паливо, мазут та інші нафтопродукти. Нафта - коштовна сировина для хімічної промисловості. На собівартість нафти впливає не стільки глибина її залягання, скільки потужність родовища, найбільш дешевий спосіб видобутку - фонтанний, розповсюджений також насосний спосіб видобутку. Найдешевший і безпечний спосіб транспортування нафти – нафтопроводи.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. У зв'язку з певним вичерпанням нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд з пошуками і видобут­ком нафти у східних районах ширше розгортається геологічна роз­відка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також При­чорноморської низовини, де останніми роками видобувають про­мислову нафту.

Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сум­ській — на основі Охтирського і Качанівського родовищ і в Пол­тавській — на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають понад половину нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працю­ють нафтогазовидобувні управління — Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність запасів і недостатні пошукові роботи.

Слід зазначити, що на собівартість нафти дуже впливають спо­соби її видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтан­ним способом майже припинився. Для підтримування високого пластового тиску практикують закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає можливість збіль­шити видобуток нафти до 60—70 %. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування , що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Ос­танніми роками визначилась тенденція подорожчання нафти, що пов'язано з ускладненням умов видобутку та експлуатації біль­шості родовищ. Поряд з цим будівництво нафтопереробних під­приємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродук­тів незалежно від способу транспортування сирої нафти (збері­гання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має мож­ливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних ра­йонів.

Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами. Потребу у нафті Україна забезпечує лише частково.

Газова промисловість - наймолодша галузь паливної промисловості. Газ дешеве й екологічно чисте паливо. Частину газу добувають разом з нафтою - це сопутний газ. Але більшу частину газу добувають із газових родовищ - це природний газ. Єдина система газопостачання (ЄСГ) включає великі родовища газу, системи газопроводів, підземні сховища газу, має свої центри управління.

Газова промисловість як галузь сформувалася у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років. Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більш ніж у 3 рази.

Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну область. Тепер на неї припадає 3,1 % всього видобутку газу в Україні. Цей район досить перспективний, бо газ видобувають в основному з не­значних глибин. Розвідані запаси газу становлять 94 млрд. м³. В цілому у Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і газу становлять понад 600 млн. т умовних одиниць палива. Причому більше ніж половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, де вони залягають на глибині 5— 6 км, що є основною технічною проблемою їх промислового видобутку.

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для під­земного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище експлуа­тується з 1949 р., Космацьке газоконденсатне родовище є цінним для хімічної промисловості.

Опарське, Угерське і Рудківське родовища ще експлуатуються, але їхні запаси вже дуже вичерпано. Косівське і Кадобнянське га­зові родовища використовують для місцевих потреб. Крім перелі­чених газових родовищ у Прикарпатті виявлено ще ряд родовищ і газовиявів промислового значення. Це — Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське та ін.

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазонос­ній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, не­раціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки ве­лика кількість газу залишається під землею, а недавно відкриті нові родовища або малопотужні, або не розробляються зовсім.

Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з по­кладами нафти в Дніпровсько-Донецькій западині. Основні родо­вища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Дніпров­сько-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни. Основні родовища природ­ного газу розташовані у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське); Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу станов­лять 785,4 млрд. м³.

Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинськє, яке містить 80 % усіх запасів газу в Україні. Друге місце в Україні за запасами газу займає Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатують з 1970 р. Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родо­вище — одне з найпродуктивніших в Україні з 1960 р.

Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі в Луганській області, що свідчить про багатство надр Дніпровсько-Донецької западини.

У Причорноморсько-кримській нафтогазоносній області від­крито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запа­сами 14,3 млрд. м³. Найбільші з них: Голяцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. Тепер на дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підви­щень (підземних і водночас підводних структур).

Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорі­єнтований на найвигідніші умови експлуатації родовища.

Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, — дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промисло­вих газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержу­ють синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600— 700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд. м³ газу, а на виробництво електроенергії — майже 34 млрд. м³ газу на рік.