3.1. Політика та заходи у сфері скорочення антропогенних викидів парникових газів

Зміна клімату у всьому спектрі супроводжуючих його екологічних, соціально-економічних, технологічних і гуманітарних наслідків сьогодні стає глобальною проблемою, перед необхідністю вирішення якої поставлено людство. На сьогодні однозначно встановлена одна з причин зміни клімату - зростання викидів парникових газів, обумовлене господарською діяльністю людини. Зростання концентрації вуглекислого газу в атмосферному повітря разом з зростанням концентрації метану призводять до росту температури на 1,4-5,6 С0 .

Міжнародне співтовариство, визнаючи небезпеку, пов'язану з постійним зростанням викидів парникових газів, домовилось про підписання Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку. Конвенція набрала чинності в березні 1994 року.

Проте Рамкова Конвенція визначила лише спільні принципи міжнародної співпраці щодо проблем зміни клімату. Вона не містить кількісних зобов'язань країн-учасниць. Вони були встановлені в окремому документі, прийнятому в розвиток положень Рамкової Конвенції і відкритому для підписання її членами - Кіотському протоколі.

Кіотський протокол ухвалено в грудні 1997 р. на Третій конференції сторін в Кіото як механізм реалізації Конвенції. Україна підписала і ратифікувала Кіотський протокол, при цьому Україна не має зобов'язань по зниженню викидів в масштабі країни, їй досить не перевищити свої викиди рівня 1990 року. Це дає можливість передачі українськими підприємствами зацікавленим країнам або організаціям квот на об'єми викидів вуглекислого газу, що утворились в результаті реального зниження витрати палива на своєму підприємстві, шляхом заліку в рамках проектів спільного виконання або з використанням інших механізмів згідно Кіотському протоколу.

В Україні існує реальна загроза зупинки підприємств області, які не перейшли на озонобезпечні технології, адже експорт озоноруйнуючих речовин вже зараз заборонений в багатьох країнах, а найближчими роками — у всіх країнах світу. Насамперед, це важливо в промисловому секторі, оскільки існує реальна загроза втрати конкурентоспроможності виробників.

Для Луганщини зазначене не є актуальним, оскільки в області відсутнє власне виробництво озоноруйнівних речовин.