8.3. Біологічні особливості людини

На які спеціальності медичного вишу найважче потрапити? На гінекологію, стоматологію та хірургію. Фахівці цих галузей найбільш потрібні, тому що забезпечують функціонування систем, які перебудовувалися на останніх етапах біологічної еволюції людини. Для інтенсифікації культурного успадкування був необхідний гнучкий мозок, здатний до перепрограмування, а для його розміщення — об’ємний череп. Перебудови розвитку відбуваються в еволюції за рахунок дії регуляторів, які гальмують одні частини системи, що розвивається, і прискорюють інші. В ході еволюції людини розвиток лицьової частини загальмувався, а мозкової — прискорився. В лицьовому черепі виникли диспропорції, в результаті яких з’явилося підборіддя (анатоми і фізіологи довго намагалися встановити функції цієї частини тіла). Формування основи нижньої щелепи виявилося зрегульованим краще і загальмувалося менше, ніж зубної частини! На жаль, в результаті цих перебудов розвиток зубів виявився істотно розрегульований, що призвело до різкого зростання частоти їх хвороб. Зі збільшенням розміру головного мозку і черепа істотно ускладнилися пологи. Перехід до прямоходіння призвів до того, що таз, який обмежував органи черевної порожнини з боків, став чашоподібним і став підтримувати їх знизу. В результаті вихід із таза став вужчим, а пологи важчими. Вертикальне положення хребта змінило навантаження на нього. Частково їх компенсують вигини хребта, що виникають із розвитком опорної системи; але хребет все одно є джерелом багатьох проблем зі здоров’ям. Ймовірно, утиск тих чи інших нервів найчастіше є дійсною причиною багатьох хвороб.

Отже, людина «зроблена» з багатьма недоліками. Їх усунення загальмувалося: носії біологічних дефектів можуть

5

виживати і залишати нащадків завдяки культурним присто суванням. Серйозною проблемою стало зростання в результаті успіхів медицини числа носіїв більш-менш серйозних аномалій.

Необхідність продовження періоду сприйнятливості до культурного успадкування призвела до затримки дорослішання людини і подовження її дитинства. Людина не може народжуватися з готовою структурою нейронних мереж головного мозку: вона повинна її сформувати в ході взаємодії з навколишнім середовищем та іншими людьми. Природно, в цьому процесі дуже важлива роль і спадкової компоненти. Ймовірно, ті чи інші спадкові задатки можуть істотно змінювати здатність мозку до навчання. Прикладом може бути синдром Тернера — генетична аномалія, при якій хворі мають лише одну статеву хромосому (жіночу) і розвиваються, як низькорослі безплідні жінки. Психічний розвиток таких хворих нормальний, але з характерним порушенням просторового мислення. Порушення функціонування мозку виявляється досить специфічним.

До речі, людям властива і ще одна дивовижна біологічна особливість. Людина — єдина з-поміж інших видів із постійним сексуальним потягом. Розмноження інших тварин тим чи іншим чином приурочене до певного проміжку часу. Так, для ссавців характерний естральний репродуктивний цикл самок. При ньому в момент овуляції (виходу яйцеклітини), тобто тоді, коли самка здатна завагітніти, відбувається еструс (тічка), що супроводжується відторгненням епітелію матки і характерними виділеннями. Ці зовнішні прояви служать сигналом для самців, стимулюючи боротьбу за статевого партнера і спарювання. Людині властивий менструальний цикл, при якому овуляція відбувається приховано, між менструаціями. Озброєні сучасним знанням люди вираховують момент овуляції (наприклад, з метою контрацепції) — і програють! Всупереч структурі цінностей сучасного суспільства, біологічне завдання організму — залишити нащадків. Менструальний цикл змушує самця (тобто чоловіка) регулярно вступати в сексуальні відносини з самкою (жінкою), «ловлячи» момент, коли вона здатна завагітніти. Отже, він повинен постійно жити з нею!

Нині важко точно сказати, на якому етапі еволюції людини виникла ця ознака, але певно вона тісно пов’язана зі створенням відносно стійкої сім’ї — соціальної структури, що створює сприятливі умови для культурного успадкування.

Оскільки чоловік піклується про нащадків жінки, з якою він живе разом, то повинен забезпечити, щоб це були його

нащадки (вирощуючи чужих дітей, чоловіки залишають менше своїх нащадків і зникають з популяції). Отже, він має запобігти її зв’язкам з іншими чоловіками. Для жінки подружня зрада біологічно припустима, адже вона в будь-якому випадку буде виховувати свою дитину. Якщо сторонній батько дитини життєздатніший за постійного співмешканця, це лише підвищить шанси дитини на виживання. Та й для чоловіка «зв’язок на стороні» вважають здебільшого прийнятним. Його біологічні витрати на дитину невеликі (не те що у жінки!). Якщо, крім дітей, виховуваних з постійною партнеркою, він буде мати потомство «на стороні», його внесок у прийдешні покоління лише збільшиться. Саме тому в суспільствах, де домінують такі погляди, панує подвійний моральний стандарт: зрада жінки — «це ницість», а чоловіка — «пригода» або «доблесть».