7.3.3. Неморальні ліси
В умовах помірного та достатньо вологого клімату формуються неморальні широколистяні ліси. Існують три великих ексклави таких лісів: Європейський, Північно-Східно-Американський та Східноазійський. Два останні флористично багатші, ніж Європейський. Останній ексклав має найширший діапазон уздовж узбережжя Атлантичного океану від півночі Піренейського півострова до південної Скандинавії (58° пн. ш.), а в глибину материка звужується, доходячи до Уральських гір. В Європі із заходу на схід спостерігається закономірна зміна суцільного поширення головних домінантних порід: Fagus sylvatica, Quercus petraea (західні області України) — Carpinus betulus (до Дніпра) — Fraxinus excelsior (до Волги) — Quercus robur (до Уральських гір) — Tilia cordata і Acer platanoides (до Західного Сибіру). Ліси в цілому складені із чотирьох видів (бук, дуб, граб і липа), а останні — співдомінують. Більшість видів — анемофіли, лише липа та клен запилюються комахами. Деревостани одно-двоярусні, висотою до 25 м, часто монодомінантні. Головний фактор, який визначає конкуренцію цих порід, — світло. Залежно від потреб освітлення дерева ділять на тіньовитривалі та світлолюбні, що формують ряд: ялиця — бук — ялина — клен — граб — липа — в’яз — вільха — ясен — дуб — верба — сосна — береза — модрина. Для найбільш тіньовитривалих дерев необхідно до 30 % освітлення.
Лісові екосистеми характеризуються специфічним середовищем, обумовленим потужним впливом едифікатора деревного ярусу. У зв’язку з цим у них формується специфічний, досить стабільний флористичний склад, відмінний від складу відкритих місць довкола. Неморальні види дерев мають широкі листкові пластинки. Це впливає на освітлення у приземному шарі, що досягає 3—30 %, а також на розподіл опадів і поверхневий стік, який є низьким (1,6—4,0 %). Під густий намет дерев, при якому ще розвивається трав’яний покрив, проникає до 3 % світла. Крони дерев — регулятор усіх процесів, що відбуваються в лісі. Крім освітлення та опадів, крони регулюють і тепло: удень вони найбільше нагріваються, а вночі найбільше охолоджуються. Крони також регулюють проникнення води до ґрунту та вологість повітря. При опадах менше 5 мм густі крони не пропускають води до ґрунту, а крони ялини затримують 42—70 % опадів, бука — 13—21 % опадів. У дубовому лісі розвинутий ярус трав’яних рослин здатний затримувати вологу, яка дорівнює вазі рослин. Мохи затримують вологи в 3—30 разів більше своєї ваги, а підстилка затримує 7—10 % опадів. В результаті до ґрунту проникає 10—12 % загальної кількості опадів (Чубатий, 1968). Разом із цим, під кронами тримається висока вологість повітря, на 25 % вища, ніж на відкритих місцях.
У холодний період року крони втрачають свою регуляторну функцію. У цей період найвища температура фіксується у наземному шарі, а завдяки сніговому покриву, який тримається довше, ніж на відкритих місцях, ґрунт насичується вологою, яка потім, у міру розвитку крон, забезпечує вологість повітря під наметом. Усе це, з одного боку, сприяє формуванню середовища, яке суттєво відрізняється від навколишніх зовнішніх умов, а з іншого — уповільнює процеси, «гасить» флуктуаційні відхилення, тобто стабілізує стан екосистеми.
Такий режим визначає закономірності розвитку біоти протягом вегетаційного періоду. Весною, після танення снігу, у багатьох типах листяних лісів формується ранньовесняна синузія ефемероїдів-геофітів Galanthus, Scilla, Gagea, Anemone, Corydalis, Dentaria, Allium ursinum тощо. Весняні геофіти мають підземні запасаючі органи (кореневища, цибулини, бульби), розташовані недалеко від поверхні, тому навесні, коли поверхня ґрунту швидко прогрівається, вони інтенсивно розвиваються. Такий розвиток зумовлений не тільки хорошим освітленням, а й впливом інших чинників (достатнім запасом вологи у ґрунті, величиною асиміляції СО2, яка досягає максимуму при температурі +5…+15 °С, а при температурі +15…+25 °С цей баланс стає від’ємним), що у другій половині весни зумовлює припинення їх росту та поступове відмирання наземної частини. Уже навесні до появи крон квітують інші види (Сarex pilosa, Pulmonaria, Viola, Galeobdolon luteum, Asperula odorata). Пізніше з’являється листя на кущах, а потім — на деревах. При цьому на низьких деревах і підрості листя з’являється раніше, ніж на високих дорослих деревах відповідного виду. Такі види дерев, як клен, розкривають листя на два тижні раніше, ніж граб чи липа, але раніше й припиняється ріст пагонів, що надає їм переваги у розвитку.
Паралельно зі змиканням, формуванням густого намету крон ефемероїди відмирають, і в трав’яному покриві лісів залишається до 20 видів. До них належать Aegopodium podagraria, Asperula odorata, Carex pilosa, Galeobdolon luteum, Stellaria holostea та ще декілька видів. Однак серед них домінують 1—2 види, і загальне проективне покриття їх може бути високим (до 70 %).
У лісах при зрілих деревостанах (понад 100 років) фітомаса становить 240—300 і досягає 400 т/га. При цьому на листя припадає 2,0—4,5 т/га (1,3 %), гілки — 12—14 %, стовбури — 60—66 %, на кореневу систему — 14—20 %. Фітомаса трав’яного покриву складає 1—10 %, і найбільший показник вона має у старих лісах.
Важливим показником функціонування екосистем є її приріст — накопичення біомаси протягом року. При цьому у дерев спочатку спостерігається кульмінація приросту у висоту, пізніше — по діаметру, й в останню чергу — приріст біомаси деревини в цілому. У середньому річний приріст деревини стовбурів бука складає 6 т/га, а в окремих місцях досягає 8 т/га. В інших листяних порід цей показник нижчий. Найвищий приріст деревини у молодих лісах і знижується з їх віком. Так, у дубових лісах він досягає максимуму в 42— 56 років, а потім знижується, і до 100 років він практично припиняється, а в 120 стає від’ємним, і саме в цьому віці слід дерева рубати.
У функціонуванні лісових екосистем, формуванні лісових ґрунтів велику роль відіграє підстилка. На відміну від тропічних лісів, де запаси її низькі й протягом року одинакові, у неморальних лісах після опаду (середньорічний опад 4 т/га) її запаси в цілому досягають 5—15 т/га. У дуба листя розкладається через 2,5 року, ясена, граба, липи, клена — через 1,5 року.
Ґрунти під листяними лісами сірі лісові, рідше такі ліси зростають на дерново-підзолистих, а в горах — на бурих ґрунтах (рис. 7.3). У цих ґрунтах вміст гумусу становить 1,0—3,5 %; при цьому співвідношення між гуміновими та фульвокислотами досягає 0,8—1,3, що свідчить про високу мінералізацію нітрогену. Це найважливіший показник мінералізації ґрунтів, що залежить від вологості ґрунту та запасів підстилки, яка розкладається мікроорганізмами до мінеральних форм амонію NH4+ або NO3—. Середня величина інтенсивності мінералізації гумусу становить 5 % на рік від його запасів і дорівнює 31 кг/га. Збагаченість гумусу нітрогеном середня та низька (C:N = 9,7—11,0). Нітрифікаційна здатність цих ґрунтів теж низька, що свідчить про дефіцит нітрогену, доступного для рослин. При високій вологості та поганій аерації частина нітрогену втрачається у формі газових сполук N2, яку рослини не засвоюють. При низькій вологості чи низьких температурах процес розкладу гумусу теж уповільнюється. Таким чином, максимум розкладу підстилки відбувається при достатньому зволоженні та високій температурі, тобто в літні місяці. Для нормального функціонування екосистеми дубового лісу необхідно 450 мм/рік опадів, які йдуть на транспірацію та проникають у ґрунт. Цей показник відповідає річній кількості опадів у лісостеповій зоні.
Процеси кругообігу речовин, трансформації енергії, перетворення органічних форм нітрогену на мінеральні забезпечує редуцентний блок екосистем — мікроорганізми. Останні представлені грибами (1,0—1,5 т/га), актиноміцетами (0,7 т/га) та бактеріями (0,1—0,3 т/га). При цьому груба підстилка розкладається грибами та бактеріями, а потім у процес включаються інші гриби (актиноміцети). Інтенсивність і специфіка цих процесів залежать від вологості, температури та кислотності ґрунту. При вологості ґрунту понад 96 % і відсутності повітря аеробні процеси стримуються, а процеси окиснення йдуть анаеробним шляхом. У кислих ґрунтах більшу роль відіграють гриби, а в лужних — бактерії. У сірих лісових ґрунтах бактерії чисельно переважають над грибами. Таким чином, мікроорганізми забезпечують ті функції екосистем, які відбуваються у ґрунті. Про інтенсивність діяльності мік-
роорганізмів судять на основі виділення з ґрунту СО2. При цьому велику роль у цих процесах відіграють дощові черви. У кислому середовищі нітрифікація не відбувається, тому відбувається накопичення органіки у вигляді торфу.
Велику роль у функціонуванні лісових екосистем відіграють тварини-консументи, що живляться як живими, так і відмерлими рослинами, і таким чином прискорюють процеси трансформації органіки та забезпечують певний перерозподіл цих речовин по горизонтах і трофічних ланцюгах. Біомаса тварин у лісах у 1000 разів менша, ніж автотрофного блоку, тобто становить 0,1 % їхньої ваги. На експериментальних полігонах дубових лісів у лісостепу отримано такі показники: біомаса рослиноїдних ссавців (копитних і гризунів) становить 2,2, хижаків — 0,1, птахів — 0,2 кг/га; при цьому ссавці споживають 327 кг/га біомаси, що становить 5 % річного приросту. При цьому близько 8 % фітомаси підліску з’їдали лосі. Сьогодні ситуація у наших лісах суттєво змінюється, бо дикі травоїдні копитні практично зникли; разом із цим в окремих масивах проводиться інтенсивне випасання свійських тварин, що суттєво впливає на хід сукцесій.
- 1.1. Визначення екології та її основні поняття . . . . . . . . . 17 1.2. Предмет і об’єкт дослідження, структура екології . . . 19
- 2.2.1. Доісторичний етап . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 2.2.2. Античний етап . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
- 2.3.1. Редукціоністський напрямок . . . . . . . . . . . . . 46 2.3.2. Холістичний напрямок . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
- 3.2.2. Розмірність ніш і оцінка їх перекриття . . . . . . 77 3.2.3. Спеціалізація ніш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
- 7.2.3. Прісноводні біоми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 311 7.2.4. Морські біоми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312
- 10.1.2. Гірничодобувна промисловість . . . . . . . . . . . 404 10.1.3. Хімічна промисловість . . . . . . . . . . . . . . . . . 407
- 10.1.4. Металургійна промисловість . . . . . . . . . . . . 411 10.1.5. Машинобудівний комплекс . . . . . . . . . . . . . 414
- 10.2.1. Забруднення атмосфери . . . . . . . . . . . . . . . . 421 10.2.2. Забруднення гідросфери . . . . . . . . . . . . . . . . 424
- 12.1.1. Визначення природокористування . . . . . . . . 540 12.1.2. Види природокористування . . . . . . . . . . . . . 542
- 12.5.5. Екологічний контроль і моніторинг . . . . . . . 601 12.5.6. Екологічний аудит . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 602
- Розділ 1 загальні проблеми екології
- 1.1. Визначення екології та її основні поняття
- 1.2. Предмет і об’єкт дослідження, структура екології
- 1.3. Методи екологічних досліджень
- 1.4. Основні проблеми та наукові напрямки сучасної екології
- Розділ 2 історія розвитку екології
- 2.1. Основні етапи становлення екології як науки
- 2.2. Передумови формування екології як науки
- 2.2.1. Доісторичний етап
- 2.2.2. Античний етап
- 2.2.3. Відродження
- 2.3. Напрямки розвитку екології
- 2.3.1. Редукціоністський напрямок
- 2.3.2. Холістичний напрямок
- 2.3.3. Функціональний напрямок
- І біосфері.
- Розділ 3 аутекологія
- 3.1. Організм і середовище.
- 3.1.1. Екологічні чинники
- 3.1.2. Адаптації
- 3.1.3. Закономірності впливу екологічних чинників
- 3.2. Екологічна ніша
- 3.2.1. Історичний розвиток поняття екологічної ніші
- 3.2.2. Розмірність ніш і оцінка їх перекриття
- 3.2.3. Спеціалізація ніш
- 3.2.4. Структуризація еконіш
- 3.3. Загальні принципи адаптації
- 3.3.1. Типи пристосування
- 3.3.2. Правило оптимуму
- 3.3.3. Комплексний вплив чинників
- 3.3.4. Лімітуючі фактори. Правило мінімуму
- 3.3.5. Правило двох рівнів адаптації
- 3.3.6. Принципи екологічної класифікації організмів
- 3.3.7. Активна життєдіяльність і спокій
- 3.4. Найважливіші абіотичні фактори та адаптації до них
- 3.4.1. Тепло
- 3.4.3. Водне середовище
- 3.4.4. Наземно-повітряне середовище життя
- 3.4.5. Ґрунт і рельєф
- 3.4.6. Погодні та кліматичні особливості наземно-повітряного середовища
- Розділ 4 демекологія (екологія популяцій)
- 4.1. Поняття популяції
- 4.2. Структура популяцій
- 4.2.1. Популяційний ареал
- 4.2.2. Кількість особин
- 4.2.3. Щільність популяції
- 4.2.4. Вікова структура
- 4.2.5. Статева структура
- 4.2.6. Просторова структура
- 4.2.7. Віталітетна структура
- 4.2.8. Етологічна структура
- 4.3. Динаміка популяцій
- 4.3.1. Динаміка чисельності
- 4.3.2. Експоненційне та логістичне зростання чисельності популяції
- 4.3.3. Виживання популяції
- 4.3.4. Швидкість відновлення популяції
- 4.3.5. Обмежувальні чинники зростання популяції
- 4.3.6. Причини вимирання популяцій
- 4.3.7. Уявлення про стратегію популяцій
- 4.4. Керування популяціями та їх життєздатність
- 4.4.1. Життєздатність популяцій
- 4.4.2. Керування популяціями
- 4.4.3. Охорона популяцій
- 4.4.4. Експлуатація промислових популяцій
- 4.4.5. Моніторинг популяцій
- 4.5. Типи взаємодії між популяціями
- 4.5.1. Модель Лотки—Вольтерра
- 4.5.2. Класифікація відносин між популяціями
- 4.5.3. Мутуалізм
- 4.5.4. Протокооперація
- 4.5.5. Коменсалізм
- 4.5.6. Різноманітність форм експлуатації
- 4.5.7. Хижацтво
- 4.5.8. Паразитизм
- 4.5.9. Конкуренція і правило Гаузе
- 4.5.10. Аменсалізм і нейтралізм
- Розділ 5 екосистемологія
- 5.1. Системний підхід в екології
- 5.1.1. Система. Загальні визначення
- 5.1.2. Складна система
- 5.1.3. Екосистема — основний об’єкт екології
- 5.2. Різноманіття живих систем
- 5.2.1. Роль живої речовини в утворенні середовища існування
- 5.2.2. Біосфера як цілісна система
- 5.2.3. Різноякісність форм життя та біогенний кругообіг
- 5.2.4. Рівні організації живої матерії
- 5.3. Екологія угруповань (синекологія) та екосистемологія
- 5.3.1. Регуляція біосистем
- 5.3.2. Екосистеми та біогеоценози
- 5.3.3. Компоненти екосистем
- 5.3.4. Природа та характеристики угруповань
- 5.3.5. Екологічний баланс
- 5.4. Консорції як елементарні екосистеми
- 5.4.1. Історія виникнення і розвитку вчення про консорції
- 5.4.2. Індивідуальна консорція як елементарна екологічна система та загальнобіологічне явище
- 5.4.3. Роль генетичного фактора в консорційних зв’язках
- 5.4.4. Гетеротрофні консорції
- Розділ 6 функціональна екологія
- 6.1. Роль кліматопу у функціонуванні екосистем
- 6.1.1. Загальні особливості кліматопу
- 6.1.2. Сонячна радіація
- 6.1.3. Газовий склад атмосфери та роль її складових у біосфері
- 6.1.4. Вологість атмосфери
- 6.1.5. Рух атмосфери
- 6.1.6. Атмосферні опади
- 6.2. Функціональна роль ґрунту та підстилки
- 6.3. Функціональна роль гідросфери
- 6.4. Роль фітоценозу в екосистемах
- 6.4.1. Роль фітоценозу у наземних екосистемах
- 6.4.2. Роль фітоценозу у водних екосистемах
- 6.5. Роль мікробоценозу в екосистемах
- 6.5.1. Роль бактерій у наземних екосистемах
- 6.5.2. Роль бактерій у водних екосистемах
- 6.6. Функціональна роль зооценозу в екосистемах
- 6.6.1. Продукційна роль тварин
- Розділ 7 характеристика природних екосистем
- 7.1. Класифікація екосистем
- 7.2. Класифікація біомів
- 7.2.1. Визначення біома
- 7.2.2. Наземні біоми
- 7.2.3. Прісноводні біоми
- 7.2.4. Морські біоми
- 7.3. Лісові екосистеми
- 7.3.1. Загальні риси лісів
- 7.3.2. Вічнозелені дощові тропічні ліси
- 7.3.3. Неморальні ліси
- 7.3.4. Хвойні ліси
- 7.4. Трав’яні типи екосистем
- 7.4.1. Степи, прерії
- 7.4.2. Лучні екосистеми
- 7.5. Болотні екосистеми
- Прикладні питання екології людини Розділ 8 екологічні особливості людини
- 8.1. Людина та тварини
- 8.2. Унікальні екологічні особливості людини
- 8.2.1. Глобальність (обмін ресурсами між популяціями)
- 8.2.2. Використання викопної первинної продукції
- 8.2.3. Використання атомної енергії
- 8.2.4. Залежність від вичерпних невідновних ресурсів
- 8.2.5. Створення техносфери як головного споживача ресурсів
- 8.2.6. Штучні біогеоценози — агросистеми, що субсидуються енергією з невідновних джерел
- 8.3. Біологічні особливості людини
- 8.4. Культурне успадкування
- 8.5. Екологічна криза сучасності
- 8.6. Демографічний вибух
- 8.7. Демографічний перехід
- 8.8. Чи можна обмежити чисельність населення Землі?
- 8.9. Екоконверсія
- Розділ 9 агроекологія
- 9.1. Агроекологія як окремий розділ екології
- 9.2. Основні екологічні проблеми сучасного землеробства
- 9.3. Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства
- 9.4. Боротьба зі шкідниками
- Розділ 10 вплив промислової діяльності на середовище
- 10.1. Головні типи промислових виробництв, їхня характеристика
- 10.1.1. Теплові (тес) та атомні (аес) електростанції
- 10.1.2. Гірничодобувна промисловість
- 10.1.3. Хімічна промисловість
- 10.1.4. Металургійна промисловість
- 10.1.5. Машинобудівний комплекс
- 10.1.6. Транспорт і довкілля
- 10.2. Забруднення біосфери та екосистем
- 10.2.1. Забруднення атмосфери
- 10.2.2. Забруднення гідросфери
- 10.2.3. Забруднення ґрунту
- 10.2.4. Біозабруднення екосистем
- 10.3. Міграція інгредієнтів забруднення в екосистемах і організмах
- 10.4. Вплив забруднення довкілля на популяції та екосистеми
- 10.4.1. Вплив забруднення довкілля на природні популяції
- 10.4.2. Вплив забруднення довкілля на біогеоценози
- 10.5. Головні заходи убезпечення та знешкодження техногенного впливу на екосистеми (загальна оптимізація довкілля в індустріальних регіонах)
- 10.5.1. Екологізація виробництва
- 10.5.2. Очищення промислових викидів в атмосферу
- 10.5.3. Очищення промислових стоків
- 10.5.4. Екологічні заходи з оптимізації відпрацьованих земель і трансформованих екосистем
- 10.6. Засоби зберігаючої технології у виробництві
- 10.6.1. Агрономічні засоби зберігаючого обробітку земель
- 10.6.2. Зоотехнічні засоби попередження забруднення середовища
- 10.6.3. Технологічні засоби у промисловому виробництві — запорука збереження природного середовища (екологічно чисте виробництво)
- Розділ 11 урбоекологія
- 11.1. Об’єкт і предмет урбоекологічних досліджень
- 11.2. Природно-просторові ресурси міста
- 11.3. Місто як соціально-екологічна система
- 11.4. Міські біогеоценози
- 11.5. Градієнтна ординація біогеоценотичного покриву міста
- 11.6. Місто як гетеротрофна екосистема
- 11.7. «Здоров’я» міської екосистеми
- 11.8. Криптоіндикаційна оцінка середовища (оцінка із застосуванням криптофітів)
- Розділ 12 оптимальне користування екосистемами та їхніми компонентами
- 12.1. Природокористування як наука
- 12.1.1. Визначення природокористування
- 12.1.2. Види природокористування
- 12.1.3. Природні ресурси та природні умови
- 12.1.4. Економічна оцінка природоресурсного потенціалу
- 12.1.5. Оцінка паливно-енергетичного ресурсу України
- 12.1.6. Нестача природних ресурсів
- 12.1.7. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування в Україні
- 12.2. Раціональне використання природних ресурсів
- 12.2.1. Рослинні природні ресурси, їх використання, відтворення та збереження
- 12.2.2. Тваринні природні ресурси, їх використання, відтворення та збереження
- 12.2.3. Поняття про обсяги та порядок вилучення живих природних об’єктів
- 12.2.4. Охорона ґрунтів і заходи боротьби з ерозією
- 12.2.5. Раціональне використання надр землі
- 12.3. Експертна оцінка впливу проектованої та здійснюваної антропогенної діяльності на довкілля
- 12.3.1. Правові та нормативні основи експертної оцінки впливу проектованої та здійснюваної антропогенної діяльності на довкілля
- 12.3.2. Оцінка впливу проектованої (овнс) та здійснюваної (неео) антропогенної діяльності на компоненти довкілля
- 12.3.3. Оцінка впливу на довкілля за допомогою екологічного ризику
- 12.3.4. Особливості розробки та передачі на експертизу овнс та неео
- 12.3.5. Порядок і послідовність проведення екологічної експертизи впливу проектованої
- 12.4. Економічні аспекти природокористування
- 12.4.1. Оцінка природних ресурсів
- 12.4.2. Економічна оцінка екологічних збитків від забруднення
- 12.4.3. Еколого-економічна оцінка інвестицій
- 12.4.4. Економічні механізми охорони навколишнього середовища
- 12.5. Правові аспекти впливу діяльності людини на середовище
- 12.5.1. Екологічна стандартизація
- 12.5.2. Екологічна сертифікація
- 12.5.3. Екологічне нормування
- 12.5.4. Ліцензування екологічно значимої діяльності
- 12.5.5. Екологічний контроль і моніторинг
- 12.5.6. Екологічний аудит
- 12.5.7. Управління в галузі охорони навколишнього середовища
- 12.5.8. Державне управління
- Розділ 13 збереження природного середовища
- 13.1. Головні напрямки збереження природного середовища
- 13.1.1. Сучасний стан біологічного та ландшафтного різноманіття України
- 13.1.2. Охорона біорізноманіття як основа для збереження функцій екосистеми
- 13.1.3. Система заповідних об’єктів як засіб збереження природи
- 13.1.4. Рекультивація, ремедіація та заповідання відпрацьованих земель
- 13.1.5. Території та об’єкти природно-заповідного фонду як елементи національної екомережі
- 13.2. Глобальні екологічні проблеми і стан навколишнього середовища в Україні
- 13.2.1. Програма Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища
- 13.2.2. Стан глобального навколишнього середовища
- 13.2.3. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє середовище в Україні
- 13.3. Міжнародні та державні програми і законодавчі акти в галузі збереження середовища та раціонального використання природних ресурсів
- 13.3.1. Міжнародні програми та постанови про збереження природних ресурсів
- 13.3.2. Законодавчі акти України про збереження природи
- 13.3.3. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року
- 13.4. Сталий розвиток і його забезпечення
- 13.4.1. Концепція сталого розвитку, цілі та завдання
- 13.4.2. Забезпечення умов переходу України на засади сталого розвитку
- Екологія
- 61057, Харків, вул. Римарська, 21 а