logo
екологія пахомов

13.2.2. Стан глобального навколишнього середовища

Головне джерело інформації — Проект «Глобальна екологічна перспектива» («Проект ГЕО»), здійснюваний Програмою ООН із навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП).

За допомогою організацій системи ООН, які беруть участь у проекті ГЕО, проект отримує інформацію про проблеми охорони навколишнього середовища та природо-

користування, що аналізується асоційованими науковими центрами. Для забезпечення порівняння результатів створена єдина методологія моніторингу та дослідження. Нарешті, урядові органи, які розробляють екологічну політику у відповідних країнах, дають свої пропозиції для врахування у проекті. Результати проекту публікуються у доповідях, технічних звітах, інформаційних записках, субрегіональних звітах і розміщуються на сайті www.grid.no.geo.

Перша доповідь опублікована в 1997 р. (GEO-1). Доповідь (GEO-4) «Глобальна екологічна перспектива: навколишнє середовище для розвитку» (2007) — дієвий приклад ефективного міжнародного співробітництва в екологічній сфері. У дослідженні взяли участь близько 400 окремих вчених і політиків, а також понад 40 центрів та 1000 запрошених фахівців. Доповідь доступна на всіх офіційних мовах ООН (англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою) за адресою: http://www. unep.org/geo2007.

Відправною точкою ГЕО-4 є 1987 рік, в якому Міжнародна комісія з навколишнього середовища та розвитку (МКОСР) опублікувала свою успішну доповідь «Наше спільне майбутнє». Комісія Брундтланд заснована в 1983 р. відповідно до резолюції 38/161 Генеральної Асамблеї ООН для спостереження за критичними проблемами в навколишньому середовищі та розвитку. Вона заснована у період безпрецедентного збільшення тиску на світове середовище, коли песимістичні прогнози щодо майбутнього людства вже стали звичайною справою.

Доповідь Комісії Брундтланд, в якій досліджувався зв’язок між розвитком і навколишнім середовищем, зажадала від політиків розгляду взаємозалежності між екологічними, економічними та соціальними питаннями при вирішенні глобальних проблем. У ній досліджувалися такі виниклі глобальні проблеми:

Найближчим і, можливо, найзначнішим результатом доповіді «Наше спільне майбутнє» була організація Конференції ООН із навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД), також відомої як зустріч на найвищому рівні «Планета Земля», яка зібрала безліч глав держав у Ріо­деЖанейро у 1992 році. На цьому саміті зустрілося 108 глав держав, у паралельній зустрічі НУО взяли участь понад 24 000 представників неурядових організацій (НУО) та 17 000 відвідувачів. Зустріч на найвищому рівні «Планета Земля» зміцнила взаємодію між країнами, НУО та вченими і фундаментально змінила ставлення до управління навколишнім середовищем. Держави підтримали переосмислення концепції економічного розвитку та пошук шляхів припинення знищення природних ресурсів і зменшення забруднення планети.

Прийнята в Ріо-де-Жанейро декларація містить 27 принципів, слідувати яким погодилися глави держав для досягнення цілей, сформульованих Комісією Брундтланд. Ключові зобов’язання декларації розглядають інтегроване питання навколишнього середовища і передбачають розвиток ухвалених рішень, включають постанову про оплату за забруднення, визнання загальної, але диференційованої відповідальності за порушення цих принципів, разом з тим було наголошено на використанні обережного підходу у прийнятті остаточних рішень.

У 2000 році відбулася Всесвітня зустрічь, на якій у Порядку денному на ХХI століття було сформульовано комплексний план заходів, спрямованих на сталий розвиток. Він містить 40 розділів, які можна поділити на чотири основні сфери:

  1. соціальні та економічні проблеми, як-от злидні, людське здоров’я та ріст населення;

  2. охорона природних ресурсів і управління ними, включаючи атмосферу, ліси, біорізноманіття, знешкодження відходів та токсичних хімікатів;

  3. роль дев’яти великих спільнот у здійсненні програми сталого розвитку (місцева влада, жінки, фермери, діти та молодь, місцеве населення, робітники та профспілки, НУО, науково-технічні кадри, бізнес і промисловість);

  4. спосіб реалізації, включаючи передачу технології, фінансування, науку, освіту та інформацію для громадськості.

Як програма сталого розвитку «Порядок денний на ХХI століття» залишається найбільш значним документом, але не має юридичної сили.

Початок XXI ст. приніс розуміння необхідності термінового вирішення проблем навколишнього середовища та розвитку. На саміті 2000 року було прийнято декларацію та визначено цілі й завдання для покращення людського благополуччя. Світові лідери прагнули вжити заходів до скорочення рівня бідності у світі, пообіцяли звільнити людей від «загрози життю на планеті, непоправно зіпсованій діяльністю людини, ресурси якої більше не відповідають потребам» (ООН, 2000).

Через два роки після Декларації тисячоліття та через десятиліття після зустрічі на найвищому рівні «Планета Земля» у Ріо-де-Жанейро світові лідери на Всесвітній зустрічі на найвищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі 2002 року (МСУР) знову підтвердили, що сталий розвиток — головна мета міжнародної програми. У саміті взяли участь понад 21 000 чоловік із 191 держави. Генеральний секретар ООН намітив для розгляду п’ять пріоритетних галузей: водопостачання і санітарія, енергетика, охорона здоров’я, сільське господарство і біологічне різноманіття та охорона екосистем.

Світові лідери пообіцяли один одному «прискорити досягнення термінових соціо-економічних і екологічних цілей», які містяться в йоганнесбурзькій Декларації зі сталого розвитку. На цьому історично важливому саміті також досягнуті нові зобов’язання, що стосуються води та санітарії, подолання бідності, енергетики, сталого виробництва та споживання, хімікатів та управління природними ресурсами.

Протягом останніх 20 років спостерігалося зростання кількості наукових оцінок, таких як Міжурядова група із кліматичних змін, Оцінка екосистем на рубежі тисячоліть і Глобальні екологічні перспективи. У 1988 році заснована Міжурядова група з кліматичних змін для оцінки наукової, технічної та соціально-економічної інформації щодо зміни клімату на об’єктивній, відкритій і зрозумілій основі. У 2007 році МГЗК випустила Четверту аналітичну доповідь. Ці наукові оцінки відображають роботу тисяч експертів усього світу. Вони сприяли кращому розумінню екологічних проблем. В результаті конференцій і оцінок, згаданих вище, було прийнято чимало багатосторонніх угод із навколишнього середовища (МСО).

Згідно з доповіддю ГЕО-2002 найбільше побоювання викликають: 1) зміна клімату; 2) руйнування стратосферного озонового шару; 3) порушення кругообігу Нітрогену; 4) хімічне забруднення; 5) збільшення частоти та наслідків стихійних лих; 6) порушення погодних умов під впливом течії Ель-Ніньо; 7) виснаження земельних, лісових ресурсів і скорочення біорізноманіття; 8) нестача прісної води; 9) забруднення прибережних зон і руйнування екосистем; 10) забруднення повітря; 11) комплексна деградація навколишнього середовища в районах урбанізації.

У доповіді ГЕО-2007 висвітлюються поточні екологічні загрози людському благополуччю:

  1. деякі випадки зміни клімату негативно впливають на здоров’я людини, виробництво продовольства, безпеку та доступність ресурсів;

  2. екстремальні погодні умови все більше впливають на вразливі людські спільноти, особливо на найбідніші;

  3. забруднення, як усередині, так і зовні приміщень, досі викликає безліч передчасних смертей;

  4. деградація земель зменшує продуктивність сільського господарства, приводячи до зниження доходів, а отже продовольчої безпеки;

  5. скорочення постачання чистої води піддає небезпеці людське здоров’я та економічну активність;

  6. різке зменшення рибних запасів створює економічні втрати та скорочення харчових ресурсів;

  7. збільшуються темпи вимирання видів, що загрожує втратою унікального генетичного фонду — можливого джерела майбутніх медичних і сільськогосподарських досягнень.

Вибір, зроблений сьогодні, визначає, як ці загрози будуть розвиватися в майбутньому. Унеможливити такі несприятливі екологічні тенденції буде дуже складно. Якщо не буде вжито заходів, імовірність краху екосистемного постачання очевидна. Тому вже сьогодні абсолютно необхідно знайти відповідне рішення.

Зміни глобального клімату залежать від таких найважливіших факторів:

  1. зростання чисельності населення світу, зокрема Північної Америки, де промислові викиди становлять 20 т на душу населення (порівняно з 1 т на душу населення в Африці);

  2. темпи зростання світової економіки;

  3. ціни на паливні ресурси;

  4. розробка та впровадження енергозберігаючих технологій.

На Землі за останнє століття спостерігаються явні ознаки потепління. Одинадцять з останніх дванадцяти років (1995— 2006) входять до числа 12 найтепліших років за час зафіксованих документальних спостережень глобальної температури поверхні (з 1850). Зміна клімату, імовірно, впливає на екологічні регуляторні системи, що призводить до зростання інтенсивності екстремальних погодних явищ у багатьох регіонах Землі та збільшення стихійних лих для більшості населення світу. Під час урагану Катріна в США 2005 року люди, що не мали особистого транспорту, не могли покинути місто. Люди з проблемами здоров’я або фізично ослаблені мали значно менше шансів вижити в цунамі в Індійському океані

6

2004 року. У селах Північної Азії в Індонезії серед померлих було понад 80 % жінок. У Шрі-Ланці також спостерігався високий коефіцієнт смертності серед інших уразливих груп: дітей і літніх людей.

Зміна клімату відбувається внаслідок зростання концентрації СО2, що надходить в атмосферу при спалюванні палива, виробництві цементу та спалюванні газу у факелах. Світове зростання викидів вуглекислого газу відбувається, в основному, у результаті використання викопного палива, що покриває 82 % світової потреби в енергії (дані 2004 р.). Традиційна біомаса (деревина та гній) залишається важливим джерелом енергії у країнах, що розвиваються, у яких 2,1 млрд людей використовують її для опалення та приготування їжі.

Концентрація СО2 в атмосфері в 1997 р. досягла 360 частин на мільйон, викиди збільшилися учетверо порівняно з 1950 р. Середньорічні темпи збільшення викидів СО2 складають близько 1,3 %, і зростання відбувається в усіх регіонах світу (крім Європи та країн СНД). Це свідчить про неминучу глобальну зміну клімату, що може призвести до непередбачуваних екологічних і соціально-економічних наслідків.

За прогнозами, концентрація СО2 на рівні 550 частин на мільйон призведе до підвищення температури на 2,0—5,5 °С. Для негайної стабілізації концентрації цього газу необхідно скоротити викиди на 50—70 %, що абсолютно неможливо. Згідно з середньостроковим сценарієм Міжурядової групи ВМО/ЮНЕП щодо зміни клімату (МГЗК), до 2100 р. середні глобальні температури підвищаться на 2—3 °С, що буде найбільш значним потеплінням за останні 10 тис. років. Середній рівень Світового океану підніметься на 50 см, що призведе до переселення мільйонів людей із дельт і ймовірно знищить деякі острівні держави. У країнах із помірним кліматом збільшиться виробництво сільськогосподарської продукції, у той час як у тропічних і субтропічних країнах посилиться нестача продовольства. Збільшиться тривалість і частота як паводків, так і засух. Тепліший клімат розширить ареали проживання переносників інфекцій, що призведе до збільшення захворюваності населення.

Світова потреба в енергії продовжує рости, піддаючи природні ресурси та навколишнє середовище все більшому навантаженню. За майже три десятиліття світова потреба в первинній енергії щорічно збільшувалася на 2,1 %, з 5 566 млн т у перерахунку на нафту в 1971 році до 11 204 млн т у 2004 році. Понад дві третини цього збільшення обумовлено країнами, що розвиваються. У 2004 році споживання первинної енергії

6

на душу населення в країнах ОЕСР все ще було удесятеро вищим, ніж у південній частині Сахари. Загальний внесок більш чистих джерел енергії, таких як сонячна енергія та енергія вітру, все ще залишається мінімальним. Необхідність заборони, врегулювання зростання потреби в енергії, збільшення різноманіття палива та зменшення дестабілізуючих кліматичних викидів як ніколи на часі.

Збереження стратосферного озону. Вважається, що основною причиною руйнування озонового шару є споживання хлорфторвуглеців (ХФВ) — найпоширеніших з озоноруйнівних речовин (ОРР). Одним із головних негативних наслідків руйнування озонового шару є зростання захворюваності на рак шкіри, хвороби очей та імунної системи. Завдяки відмові від використання ХФВ у розвинених країнах потреба в цих речовинах скоротилася з 1,1 млн т у 1986 р. до 160 тис. т у 1996 р. Наслідком цього стало скорочення ОРР у нижніх шарах атмосфери починаючи з 1994 р.; вважається, що до 2050 р. озоновий шар відновиться на рівні 1980-х років. А до 2060 р. ризик захворювань також почне знижуватися. Між руйнуванням озонового шару та потеплінням клімату встановлено зворотний зв’язок. Втрати стратосферного озону призвели до охолодження нижніх шарів атмосфери, що компенсувало приблизно 0 % ефекту потепління. Тому відновлення озонового шару прискорить процеси потепління у перспективі.

Токсичні хімікати та небезпечні відходи. Їх джерела — всі види людської діяльності, особливо хімічні виробництва, енергетика, целюлозно-паперова, гірничодобувна, легка промисловість. Токсичні хімікати здійснюють багатоаспектний вплив на здоров’я людини та стан екосистем, включаючи пряму шкоду здоров’ю та генетичні відхилення. Найнебезпечніші — важкі метали (Плюмбум, Гідраргум, Вольфрам, Ванадій, Кадмій) і стійкі органічні забруднювачі (ДДТ, альдрин, дільтрин, гептахлор тощо). Пестициди та органічні забруднювачі — причина порушення дії ендокринної, імунної, репродуктивної, неврологічної, гормональної систем людини. Особливо сильний вплив мають токсичні хімікати та небезпечні відходи на здоров’я дітей, викликаючи численні порушення функцій, у тому числі порушуючи розумову діяльність і соціальну адаптацію.

На початку 1990-х років обсяг вироблених в усьому світі небезпечних відходів становив близько 400 млн т на рік, з яких у країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку, що включає 30 економічно розвинених країн) вироблялося 300 млн т. Посилення заходів контролю та регулювання призвело до зростання витрат на видалення

відходів, що зробило вигідним експорт відходів у країни, що розвиваються. У цілому ситуація із забрудненням токсичними хімікатами та небезпечними відходами нині стабілізується: знижується емісія важких металів, поліпшується очищення стічних вод і технології спалювання сміття. Однак при поліпшенні ситуації у короткостроковій перспективі середньострокові та довгострокові наслідки забруднення залишаються вельми небезпечними.

Стихійні лиха. До них включають землетруси, виверження вулканів, пожежі, повені, урагани, тропічні шторми, зсуви та інші явища, що призводять до загибелі людей і економічних збитків. Серед стихійних лих найчастіші — урагани (240 на рік) та повені (170 на рік) — на них припадає 85 % усіх матеріальних збитків. Останніми роками помітно зросла інтенсивність повеней, що пов’язано з глобальними змінами клімату та надмірною зарегульованістю стоку річок. Повені 2002 і 2003 рр. в Європі призвели до незначних людських втрат, але колосального економічного збитку (5—10 млрд доларів). За останні три десятиліття від стихійних лих загинуло 3 млн чоловік, а десятки мільйонів залишилися без засобів до існування. Тенденція намічається у збільшенні кількості стихійних лих і збільшенні тяжкості їхніх наслідків.

Ель-Ніньо. Даний термін використовується для позначення виникнення потеплілих течій у східній частині Тихого океану, пік якого припадає на Різдво. У 1997— 1998 рр. Ель-Ніньо характеризувався швидким розвитком і підвищенням температури на 2—5 °С вище норми. Глобальна температура підвищилася у середньому на 0,44 °С. В Екваторіальній Африці та на заході США це викликало значні опади та повені. У Бразилії, на півдні Африки та в Індонезії — найсильніші посухи. Сумарний економічний збиток перевищив 15 млрд доларів. Явище Ель-Ніньо стає все частішим і масштабнішим. Тому у середньостроковій перспективі слід очікувати посилення негативного впливу Ель-Ніньо на стан глобального природного середовища та світової економіки.

Виснаження земельних, лісових ресурсів і скорочення біорізноманіття. Деградація ґрунтів вразила приблизно 1,9 млрд га земель по всьому світу, із них приблизно 550 млн га — в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, 500 млн га — в Африці та 300 млн га — у Латинській Америці. Отже, у найбіднішій частині світу деградація земель набула загрозливих масштабів. Не менш серйозні проблеми пов’язані з деградацією лісових ресурсів. У світі щорічно зникає 11 млн га лісів, із них половина — у Латинській Америці. Головна причина зникнення лісів — сільськогосподарське освоєння територій та лісозаготівлі. Деревина також залишається єдиним джерелом енергії у багатьох країнах, що розвиваються. Істотний вплив на зменшення лісів справляють лісові пожежі. В кінці 1990-х років у Південно-Східній Азії та Бразилії вони сталися на площі близько 8 млн га і зачепили життєво важливі інтереси 20 млн чол. А сумарний збиток здоров’ю людей був оцінений в 1,4 млрд доларів. Внаслідок горіння лісів, саван, сільськогосподарських відходів, паливної деревини та деревного вугілля щорічно в атмосферу потрапляє близько 4 млрд т Карбону, що становить 40 % його сумарних глобальних викидів. Зміни у структурі та складі лісів ведуть до істотного скорочення біорізноманіття. Особливо це стосується лісів Амазонії, Південно-Східної Азії та інших екваторіальних територій. На сьогодні під загрозою зникнення перебувають понад 7 тисяч видів тварин і майже 60 тисяч видів рослин. Скорочення біорізноманіття звужує генетичні ресурси та стійкість тварин і рослин до впливу факторів навколишнього середовища, включаючи збудників захворювань. Інтенсивне сільськогосподарське виробництво США та Європи вже зіткнулося з цією проблемою, з’явилися спалахи небезпечних захворювань (ящур, коров’ячий сказ). У 1992 році на Всесвітньому саміті з навколишнього се- редовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро прийнято Конвенцію про біологічне різноманіття. Її ратифікували 188 країн, і, таким чином, вона стала одним з найбільш представницьких міжнародних договорів. У 2000 році світові лідери прийняли Декларацію тисячоліття, в якій визначили цілі розвитку в XXI столітті у восьми областях. Одна із цих цілей спрямована на скорочення темпів втрати біорізноманіття.

Скорочення обсягів чистої води. Незважаючи на те, що доступ до чистої води та санітарні умови були поліпшені, у 2002 році понад 1,1 млрд людей потребували чистої води і 2,6 млрд — поліпшення санітарних умов. Якщо існуючі моделі споживання не зміняться, до 2025 р. кожні двоє з трьох жителів Землі потерпатимуть від нестачі прісної води. Крім буквальної нестачі води, продовжує погіршуватися її якісний склад. Концентрація фекальних бактерій у річках Азії у 50 разів перевищує стандарти ВООЗ. У світовому масштабі забруднена вода впливає на здоров’я 3 млрд чол. і щорічно є причиною смерті 15 млн дітей у віці до п’яти років. 1,8 млн дітей щорічно помирають від діареї — другим за поширеністю у світі захворюванням, що призводить до дитячої смертності. На частку сільського господарства припадає 70 % споживання прісної води. Однак частки промисловості та комунально-побутового господарства збільшуються, що посилює конкуренцію за використання прісних вод і вимагає впровадження нових технологій і механізмів розподілу водних ресурсів. Загальна тенденція використання ресурсів прісних вод полягає у наростаючому виснаженні їх запасів і погіршенні якості. Ця тенденція характерна навіть для розвинених країн.

Стан атмосфери. Прийняття Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великій відстані привело до значного скорочення викидів окислювальних газів у розвинених країнах. Так, в Європі викиди діоксиду Сульфуру знизились наполовину. Проте в Азії викиди наростають загрозливими темпами, особливо в Китаї та Японії. В усіх регіонах світу рівень атмосферного забруднення буде визначатися у подальшому чотирма факторами: розвитком енергетики, індустрії, транспорту та горінням біомаси. За прогнозами, випуск продукції до 2050 р. подвоїться, а попит на енергію зросте утричі. Якщо країни, що розвиваються, будуть слідувати стандартній стратегії індустріалізації, то викиди забруднюючих речовин значно збільшаться, а слідом за ними — і темпи деградації навколишнього середовища в Азії, Латинській Америці та Африці.

Урбанізація. В усьому світі триває урбанізація, особливо у країнах, що розвиваються, де міграція із сільських місцевостей продовжує підживлювати міське зростання. До кінця 2007 року уперше в історії у містах стало жити більше людей, ніж у сільській місцевості. У Північно- та Південно-Східній Азії міське населення збільшилося з 28—29 % у 1986 році до 44 % у 2005-му і, за прогнозами, досягне 59 % до 2025 року. У деяких місцях площа міст збільшується швидше, ніж населення: процес, відомий, як зростання міської території. Наприклад, у період з 1970 по 1990 рік загальна площа 100 найбільших міських територій США збільшилася на 82 %. І тільки половина цього збільшення обумовлена зростанням чисельності населення. Зростаюча кількість мешканців міст живе в незадовільних житлових умовах, основні комунікації в яких частково або повністю відсутні. У багатьох африканських містах, розташованих на південь від Сахари, імовірність смерті дітей від інфекцій, які передаються через воду, або респіраторних захворювань більша, ніж у сільських дітей. На 2005 рік кількість мешканців найбідніших районів склала майже 1 млрд осіб. Міграція та урбанізація комплексно пов’язані зі змінами навколишнього середовища. Деякі з причин міграції — стихійні лиха та деградація земель і місцевих екосистем.

Міста — основні споживачі енергії, ресурсів і головні джерела забруднення навколишнього середовища. Екологічні «сліди» міст набагато перевищують їх власну територію (наприклад, для Лондона відзначається перевищення у 125 разів). Скупченість населення, від якого відстає розвиток транспортної та інженерної інфраструктури, використання всіх міських земель під забудову, розвиток промислових зон призводять до наростаючого екологічного дискомфорту, зростання захворюваності та смертності населення. Забруднення повітря в містах — одна з найпоширеніших екологічних проблем, які впливають на здоров’я людей майже в усіх регіонах світу. Хоча забруднення повітря у багатьох промислово розвинених країнах зменшилося, в інших регіонах (особливо в Азії) воно зросло. Там швидке зростання населення, економічний розвиток і урбанізація супроводжували збільшення використання викопного палива та погіршення якості повітря.

Забруднення як усередині, так і зовні приміщень. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 1 млрд людей в азіатських країнах потерпають від забруднення повітря, рівень якого перевищує допустимі значення. У 2002 році, за даними ВООЗ, понад 800 000 людей передчасно померли через атмосферне забруднення ТЧ10 (тверді часточки, діаметром менше 10 мкм) і 1,6 млн — через забруднення повітря ТЧ10 усередині приміщень. Очевидно, що урбанізація країн світу, які розвиваються, буде погіршувати стан навколишнього середовища. Тим не менше, тенденції розвитку приміських зон у США та Європі показують можливість вирішення екологічних проблем при достатньому фінансуванні.

Забруднення прибережних зон і руйнування екосистем. Більше третини населення Землі живе в межах 100 км від морських узбереж (у Латинській Америці — 60 %). Населення прибережних районів, за прогнозами, до 2025 року досягне 6 млрд. Тому не менше 50 % усіх забруднень надходить у прибережну зону, яка забруднена Нітрогеном, важкими металами, органічними сполуками. Додаткові джерела забруднення — морський транспорт (особливо нафтові танкери), морський видобуток корисних копалин. Разом із зростанням вилову риби (з 50 млн т у 1975 р. до 97 млн т у 1995 р.) забруднення призводить до виснаження рибних запасів. Майбутнє прибережних зон і рибних запасів пов’язане з розвитком аквакультури, яка може запропонувати економічно ефективне використання прибережних зон і виступити захисником морських екосистем.

Демографічна ситуація. Щорічне зростання світового населення зменшилося з 1,7 % у 1987-му до 1,1 % у 2007 році. Пояснити ці зміни чисельності населення може демографічний зсув, зміна темпів народжуваності та смертності від високих до низьких. У результаті економічного розвитку коефіцієнти народжуваності падають у всіх регіонах. У 2000—2005 роках коефіцієнт народжуваності у світі склав 2,7 дитини на жінку порівняно з 5,1 дітей на жінку 50 років тому. У кінцевому рахунку, рівень народжуваності може впасти навіть нижче двох, коефіцієнта заміщення покоління, що призведе до скорочення населення світу. На цій стадії знаходяться деякі європейські країни, населення яких старішає.

Тривалість життя. Середня тривалість життя у багатьох частинах Африки за останні 20 років зменшилася, частково в результаті пандемії СНІДу. З 1981 року, коли був виявлений перший випадок захворювання на СНІД, померло понад 20 млн чоловік у всьому світі. Встановлено, що у 2005 році 39,5 млн дорослих і дітей жили з ВІЛ, 24,7 млн із них — в африканських країнах на південь від Сахари. У країнах, які взяли на себе основний удар захворювання, пандемія призвела до зменшення середньої тривалості життя, скорочення кількості здорових сільськогосподарських робітників, зростання бідності.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, нині стан навколишнього середовища — причина чверті всіх захворювань, що їм можна запобігти. У першу чергу це стосується таких чинників, як забруднена вода, незадовільні санітарно-гігієнічні умови, задимленість, вплив переносників хвороб, які щорічно стають причиною смерті близько 3 млн чоловік, у тому числі 2 млн через малярію. Хімічне забруднення загострює перебіг таких хвороб, як туберкульоз, бронхіт, серцево-судинні та онкологічні захворювання, астма. Застосування пестицидів — причина 3,5—5,0 млн випадків гострих отруєнь на рік. Зміни в навколишньому середовищі також призводять до виникнення хвороб. З 1980 року спалахнули знову понад 35 інфекційних захворювань. У це число входять як раніше невідомі, нові захворювання, такі як ВІЛ, атипова пневмонія та пташиний грип (H5N1), так і захворювання, які раніше вважалися виліковними (лихоманка денге, малярія та бубонна чума). До розвитку епідемій призвели зміни навколишнього середовища, спричинені людиною, такі як зміни клімату, зміни у землекористуванні та взаємодія з дикою природою. Дикі тварини — ссавці, птахи та рептилії контактують із безліччю інших видів і з незліченною кількістю людей, що збільшує ризик передачі хвороб. Зауважимо, що протягом епідемії атипової пневмонії 2003 року дехто з перших хворих у китайській провінції Гуандун займалися торгівлею або приготуванням м’яса диких тварин для їжі. Спочатку хвороба могла бути передана людині від африканських кажанів на місцевих ринках диких тварин. Атипова пневмонія швидко поширилася шляхом авіасполучення в 25 країн по п’яти континентах. Спалах хвороби може швидко перерости у світову епідемію, адже понад 700 млн людей щорічно подорожують повітряним транспортом.

Встановлено, що щорічно люди, які живуть в районі річки Конго, споживають від 1,1 до 3,4 млн тонн м’яса диких тварин, у тому числі горил або шимпанзе. З 2000 по 2003 р. 13 із 16 спалахів лихоманки Ебола в Габоні та Республіці Конго сталися в результаті оброблення туш. Торгівля м’ясом дичини, комерційне полювання на диких тварин для отримання м’яса призвели до винищення популяції довгоживучих видів, що знаходяться під загрозою зникнення, наприклад шимпанзе. Оскільки масштаби торгівлі по суті глобальні, м’ясо приматів було виявлене навіть на ринках Парижа, Лондона, Брюсселя, Нью-Йорка, Чикаго, Лос-Анджелеса, Монреаля та Торонто. Контакт із кров’ю та рідинами приматів під час полювання та забою збільшує для людей загрозу нових вірусів. Збільшення захворюваності та смертності, пов’язане зі станом навколишнього середовища, має очевидну тенденцію до зростання.

Таким чином, економічні та соціальні наслідки негативного впливу на навколишнє середовище дуже значні, вимагають негайного прийняття комплексних заходів щодо вирішення проблем. Існуючі тенденції глобальної зміни навколишнього середовища такі, що стан усіх його компонентів (клімату, екосистем, земельних і рослинних ресурсів тощо) продовжує погіршуватися. Для Європи та Північної Америки спостерігається стабілізація стану навколишнього середовища, проте економічний розвиток азіатських, латиноамериканських і африканських країн за рахунок екстенсивних (ресурсних) факторів погіршує стан глобального навколишнього середовища, що перекриває позитивний ефект, досягнутий у розвинених країнах. Сумарний щорічний збиток, нанесений світовій економіці, може бути оцінений у сотні мільярдів доларів, що робить економічно обґрунтованими заходи для збереження середовища існування. Ще більша шкода пов’язана з погіршенням здоров’я населення планети.