8.4. Культурне успадкування

Пристосуванням до якихось вимог середовища можуть бути і певні структури, і поведінкові реакції. На якій основі формується поведінка? Для більшості тварин на тій самій, що й інші ознаки. В ході розвитку, що проходить під генетичним контролем, у нервовій системі формується певна структура, що забезпечує необхідну поведінку. Бджола народжується готовою повідомляти про місцезнаходження їжі за допомогою танцю, а єнот-полоскун без усякого навчання схильний до полоскання їжі у воді.

Проте існує й інший спосіб надбання пристосувальних поведінкових ознак, названий культурним успадкуванням, тобто передачею ознаки в результаті навчання. Добре описаний приклад культурного успадкування в японських макак з острова Косімо. У 1953 році спостерігачі зареєстрували випадок, коли молода самка на прізвисько Імо впустила обліплену піском бульбу батату в воду і з’їла її вже чистою. Вона встановила зв’язок між цими подіями і стала мити у воді й інші батати. Частина її родичів (крім тих, хто був старшим від цієї самки за віком) «змавпувала» і перейняла цю звичку. Через якийсь час та ж самка спробувала кинути в воду і рис і відокремила його тим самим від піщинок. За час життя одного покоління ці ознаки поширилися серед усіх мавп даної популяції! Безсумнівно, що поширення цієї ознаки завдяки біологічному успадкуванню (як це спостерігається у єнотівполоскунів) могло би відбутися лише під дією досить інтенсивного добору протягом тривалого часу.

В Англії кілька десятиліть тому були поширені молочні пляшки з кришечкою з жерсті. Торговці молоком об’їжджали зранку будинки замовників і залишали біля їхніх дверей пляшки. Деякі синиці навчилися розкльовувати кришки молочних пляшок і з’їдати вершки. Незабаром такі випадки стали систематичними, і молокозаводам довелося переходити на інші типи пакування. Швидкість поширення нової ознаки однозначно доводить, що вона успадкувалася культурно, як успадковуються пісні у співочих горобиних птахів, деякі прийоми полювання у хижих ссавців і ряд інших ознак тварин.

Хоча культурне успадкування зустрічається у багатьох видів тварин, лише в людини та великих мавп (шимпанзе, горили та орангутанів), які належать до одної з нами родини, Hominidae, більшість ознак, що обумовлюють поведінку, передаються культурно, а не біологічно. Звісно, складність та кількість того, чого вчиться особина, набагато більша саме у нашого виду. Позбавлена багатьох специфічних пристосувань, людина еволюціонувала завдяки своїй здатності до гнучкої поведінки, пристосування до різноманітних умов середовища. У міру вдосконалення механізму культурного успадкування (яке відбувалося на біологічному фундаменті) пристосованість індивіда все більшою мірою визначалася не тим, що вона успадкувала біологічно, а тим, чого вона навчилася. Значною мірою на це впливає біологічно обумовлена здатність до навчання, але успадковується саме здатність освоїти певні форми поведінки, а не самі ці форми. Відношення біологічної та соціальної компонент у поведінці людини є приводом для дискусій. Наприклад, згідно з поглядами відомого мовознавця Ноама Хомського, люди мають вроджену здатність до засвоєння граматичних конструкцій мови (але, звісно, не володіють мовою без навчання).

Приблизно 40—50 тисяч років тому спрямована біологічна еволюція людини істотно сповільнилася, тривало лише відсіювання особин, що істотно відхиляються від біологічної норми, і зростала стійкість до інфекційних хвороб. Людина стала адаптуватися до середовища в основному культурно. Саме тому людина є біосоціальною істотою — вона має дві природи: біологічну і соціальну (культурно успадковану).

Зверніть увагу: біологічне (генетичне) успадкування в типовому випадку йде без спадкування набутих ознак, а соціальне, культурне — з їх спадкуванням!

Пояснимо це за допомогою схем. На рис. 8.2 показані шляхи передачі інформації у тварин, що не мають складної поведінки. Ознаки організму формуються під час онтогенезу (індивідуального розвитку), на який впливають як

Рис. 8.2. Шляхи біологічної передачі інформації з покоління у покоління (пояснення у тексті)

генетичні задатки (генотип), так і середовище. Фенотип (сукупність ознак, що проявилися), що виникає у цьому процесі, взаємодіє із середовищем. Пристосовані (ті, що відповідають середовищу) фенотипи зберігаються і розмножуються, непристосовані відсіюються. Цей процес названо природним добором.

На розвиток представників багатьох груп тварин (зокрема, ссавців) значною мірою впливає також явище епігенетичної спадковості. В залежності від впливу середовища одні з генів організму активуються, інші — деактивуються (це пов’язано з певними біохімічними модифікаціями ланцюжків ДНК). Ці зміни можуть передаватися нащадкам, сприяючи саме такому розвитку, який виявився пристосувальним у попередніх поколінь. Епігенетичні зміни ДНК є відворотними й одними з досконалих механізмів керування онтогенезом.

Ви можете побачити на рис. 8.2 петлі зворотного зв’язку. Результат онтогенезу «перевіряється» середовищем і тим впливає на наступні онтогенези. Фенотип залежить від генотипу, але завдяки епігенетичній спадковості впливає на генотип.

За винятком епігенетичної спадковості, ознаки, що були набуті організмом під час його онтогенезу, не успадковуються. Вплив епігенетичної спадковості на поведінку, наскільки

Рис. 8.. До тих шляхів передачі інформації, що були показані на попередньому рисунку, додалися механізми культурного спадкування (пояснення у тексті)

про це можна судити на сучасному рівні знань, не є дуже важливим.

А як відбувається успадкування набутих ознак за допомогою культурного спадкування? Це показано на рис. 8.3.

Передача поведінкових ознак, яку забезпечує культурне успадкування, може проходити як від предків до нащадків, так і в інших напрямках. Механізм культурної передачі, що доданий до біологічної основи на рис. 8.3, є не лише виключно людським надбанням. Приклади японських макак або синиць в Англії, які обговорювалися вище, теж пояснюються саме цим механізмом.

Завдяки генетичній спадковості від організму до організму передаються інформаційні одиниці, які називаються генами. А як назвати одиниці передачі культурної інформації? Англійський еволюціоніст Річард Докінз запропонував для них слово «мем». Мемом є будь-яка одиниця, що передається культурно: вміння розкльовувати кришки молочних пляшок, спосіб поливати устриць лимонним соком, модне слівце, звичка припиняти роботу Windows командою Alt + F4, а не Shut Down і т. д. Культурний розвиток людства можна описувати, як зміну мемів. Деякі з мемів є дуже старими: найстарші, зареєстровані ще у неандертальців, поширені донині. Так (за поширеними поглядами, які, втім, ще лишаються

Рис. 8.. Наступний, виключно людський етап розвитку культурного спадкування. До шляхів передачі інформації, що були показані на попередньому рисунку, додалося екстрасоматичне спадкування, що застосовує зовнішні інформаційні носії (пояснення у тексті)

дискусійними), неандертальці іноді ховали своїх мерців, використовуючи соснові гілки і квіти. Таким чином, вінки з гілля хвойних дерев та квітів, які ми приносимо на похорон, мають давню передісторію.

Чи існують принципові відміни між передачею мемів між людиною та іншими видами тварин? Існують, і дуже суттєві. Їх показано на рис. 8.4.

Лише у людини передача мемів може бути пов’язана не лише з контактом між особинами, а й із застосуванням зовнішніх інформаційних носіїв (паперу, засобів електромагнітного запису, обтічними дисками тощо). Ці носії дозволяють подолати відстань між особинами у просторі й у часі. Завдяки їм ми майже миттєво дізнаємося, що скоїлося в іншій земній півкулі, й отримуємо послання від людей, які вмерли багато сторіч тому.

Чи зупинився розвиток інформаційного обміну у людини на етапі, який показано на рис. 8.4? Вірогідно, ні. Фахівці-міметики, що розвивають підхід Докінза щодо вивчення мемів, дійшли висновку, що наступним етапом інформаційної еволюції стане виникнення та розвиток «т-мемів», які не потребують для появи та передачі людської свідомості. Т-меми мають передаватися від одного технічного пристрою до іншого, минаючи людську психіку; процес їх розповсюдження можна назвати інтратехнічною рептикацією. Спірним лишається питання, чи виникнуть т-меми на сучасному етапі розвитку людства, чи їх поява є справою найближчого майбутнього.

В усякому разі, еволюція механізмів інформаційного обміну та розвитку пристосувальних ознак, що описана у цьому пункті, забезпечила стрімку еволюцію людства і зробила його діяльність найважливішим чинником у функціонуванні сучасної біосфери.