3.1.2. Адаптації

Пристосування організмів до середовища, що виникли у процесі еволюції, носять назву адаптацій. Під адаптаціями розуміються будь-які зміни структури та функцій організмів, які підвищують їхні шанси на виживання. Здатність до адаптацій — одна з основних властивостей життя взагалі, оскільки забезпечує саму можливість його існування, можливість організмів виживати та розмножуватися. Адаптації виявляються на різних рівнях: від біохімії клітин і поведінки окремих організмів до структури та функціонування угруповань і екологічних систем. Адаптації виникають і розвиваються в процесі еволюції видів.

Основні механізми адаптації на рівні організму:

1. біохімічні (виявляються у внутрішньоклітинних процесах, наприклад таких, як зміна активності ферментів або кількості їх ізоферментних форм);

2. фізіологічні (наприклад, посилення потовиділення особиною при підвищенні температури);

3. морфо-анатомічні (зміни будови та форми тіла, пов’язані зі способом життя);

4. поведінкові (пошук тваринами сприятливих жител, створення нір, гнізд, розпізнавання партнерів для розмноження);

5. онтогенетичні (прискорення або уповільнення індивідуального розвитку, яке сприяє виживанню при зміні умов середовища).

Екологічні чинники середовища здійснюють на живі організми різні впливи: можуть впливати як подразники, що зумовлюють адаптивні зміни фізіологічних і біохімічних функцій, як обмежувачі, що обумовлюють можливість або неможливість існування в даних умовах, як модифікатори, що викликають морфологічні й анатомічні зміни організмів, і як сигнали, що свідчать про зміни інших чинників середовища тощо.

Сприятлива «сила» впливу екологічного чинника називається зоною оптимуму екологічного чинника або просто оптимумом для організмів даного виду. Чим сильніше відхилення від оптимуму, тим більше виражена пригнічувальна дія даного чинника на організми (зона песимуму). Максимальні та мінімальні переносимі значення чинника — критичні точки, за межами яких існування особин уже неможливе, настає смерть. Межі витривалості між критичними точками називають екологічною валентністю живих істот відносно конкретного чинника середовища (рис. 3.1).

Рис. .1. Варіації відношення організму до змін сили екологічного фактора (Шилов, 1985): А — еврибіонтні (1) та стенобіонтні (2) до даного фактора форми; Б — форми, що відрізняються положенням

оптимуму