11.8. Криптоіндикаційна оцінка середовища (оцінка із застосуванням криптофітів)

Атмосферне повітря сучасних міст містить десятки різних забруднювачів, як газових, так і завислих. Більшість із них отруйні для людини, у чому ми мали змогу переконатися. Тому в містах організовані системи спостереження за забруднювачами та їх вимірювання. У різних пунктах міст встановлені прилади (нерідко складні самореєструючі й дорогі), які повинні інформувати про кількість забруднювачів у певний час і в динаміці. В основному інструментальні аерохімічні вимірювання характеризують стан на даний момент і уривчасто (якщо мережа спостережних пунктів недостатньо густа).

Така інструментальна реєстрація може бути доповнена біоіндикаційними (ліхено-, бріо- та фітоіндикаційними) методами визначення рівня забрудненості (чистоти) атмосферного повітря. Ці методи мають декілька позитивних якостей: 1) дешеві і потребують порівняно мало часу; 2) біоіндикаційні дані відбивають багаторічний середній стан атмосферного середовища; 3) при повторних дослідженнях (картування) біоіндикація дає уявлення про динаміку рівня забрудненості міста та інших населених пунктів.

Концепція біоіндикації заснована на адекватному відбитті живим організмом умов середовища, в яких він розвивається та на зміну яких відповідно реагує. Лишайники та мохи, як організми, що дуже чутливі до дії певних несприятливих факторів довколишнього середовища, з особливим успіхом можуть бути використані як біоіндикатори забруднення природного середовища. На відміну від інших рослин, вони відрізняються більшою стійкістю до таких факторів, як високі та низькі температури, відсутність води, короткий вегетаційний період. Для лишайників і мохів характерне повсюдне поширення, значна тривалість життя, а також підвищена чутливість до різних забруднень повітря, що пояснюється особливостями будови та процесів життєдіяльності цих організмів.

Різні види лишайників володіють неоднаковою стійкістю до забруднень і можуть служити добрими індикаторами ступеня забруднення повітря. Переконливо доведено, що епіфітні лишайники та мохоподібні чутливіші індикатори якості повітря, ніж епілітні та епігейні види. Розглянемо угруповання епіфітних лишайників як транзитні екосистеми, до яких речовини надходять і з яких виводяться переважно низхідними гідрогеохімічними потоками. Серед епіфітних лишайників найчутливіші до зміни гідрохімічних умов кущисті лишайники, які мають найменший контакт із субстратом, низьку буферність середовища і пристосовані до найнижчих концентрацій шкідливих речовин у водному середовищі. Листкові лишайники в цих самих умовах толерантніші за кущисті, а найтолерантніші — накипні лишайники, які мають контакт із субстратом, високу буферність середовища та порівняно добре постачання поживними речовинами.

Використання водоростей у ролі індикаторів забрудненості атмосферного повітря лише починається. З’ясовано, що аерофільні епіфітні водорості токситолерантніші порівняно з лишайниками та мохами. Вони часто ростуть у зоні лишайникової «пустелі», тобто там, де відсутні лишайники. Ця властивість водоростей дає змогу розширити амплітуду криптоіндикаційних досліджень і використовувати їх як індикаторів в умовах сильного забруднення, де інші організми не розвиваються. За даними англійських дослідників, найпоширеніший аерофільний вид Pleurococcus viridis s. l. трапляється навіть в умовах із концентрацією SO₂ понад 170 мкг/м³.

За останні 50 років, упродовж яких все більше активізується та розширюється використання організмів (особливо лишайників і мохів) як індикаторів рівня забрудненості атмосферного повітря, суттєво збагатився набір криптоіндикаційних методів. Якщо перші десятиріччя (1920—1940 рр.) головним методом було зональне картування поширення окремих видів лишайників у містах та їх околицях, то в 1950-х рр. і пізніше з’явилося багато інших методів. Опубліковано ряд оглядових праць, присвячених теорії та практиці біологічної індикації за допомогою лишайників.

Оскільки всі згадані методи базуються на представленні даних у вигляді карт або картосхем, а також у зв’язку з тим, що при екологічній індикації найбільший інтерес являє собою просторовий розподіл явищ і процесів, розглянемо криптоіндикаційні методи з позиції можливості подання їх результатів як криптоіндикаційних карт. За даними естонського вченого Ю. Мартіна, на сьогодні за результатами ліхеноіндикаційних досліджень закартовано близько 200 міст і промислових районів у Західній Європі, Японії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці, країнах колишнього Радянського Союзу. Тому нині, як вважає автор, можна скласти цілий атлас або принаймні об’ємний каталог.

Карта чи картосхема — практичний вихід індикаційних робіт, що потребує особливо чіткого оформлення, точності, оскільки ця форма подання результатів передбачена головним чином для неспеціалістів у галузі ліхенології та екології. Незважаючи на велике різноманіття карт і великі можливості їх складання та оформлення, розрізняють декілька типів карт і картосхем, які мають в основі однакові вихідні дані та однакову інформацію.

Перший тип карт відбиває відсутність або присутність видів на території, яка вивчається, причому відсутність виду несе таку ж інформацію, як і його присутність (негативна та позитивна інформація). Подібні карти принципово нічим не відрізняються від тих, що використовуються при флористичних і фітогеографічних дослідженнях. Детальність карти залежить від масштабу основи. Такі карти поділяють на точкові, які відбивають конкретні місцезнаходження, та контурні, які дають інформацію про наявність певного виду на прийнятій одиниці площі. Ці два типи карт за змістом дають якісну характеристику поширення виду. Іншими словами, ця група карт відбиває якісні флористичні дослідження, пов’язані з описом поширення окремих видів під впливом промислових викидів і в умовах міських агломерацій. Об’єкти цієї групи криптоіндикаційних методів (флористично-аутекологічних методів, за Х. Х. Трассом, 1982) — вид,

його популяція, певні групи та повні списки видів певних місцезростань, субстратів, територій.

Другу групу становлять карти, які дають і деяку кількісну інформацію про поширення виду, тобто для кожного місцезростання подані характеристики виду: покриття, трапляння, життєвість, плодоношення тощо. Метод визначення проективного покриття певної площі, наприклад половини стовбура дерева певним видом, може бути використаний, особливо у районах із сильним забрудненням повітря, де трапляються лише окремі найтолерантніші епіфіти. Перевага даного методу — відсутність в ньому суб’єктивних оцінок. Проте він потребує доброї спеціальної підготовки, відносно дорогої техніки для фотографування.

До третьої групи належать карти, які відбивають кількість видів лишайників. Цей показник можна розрахувати на окремий стовбур дерева або як середнє на прийняту кількість форофітів (дерев одного і того ж виду і віку, які зростають в однакових умовах), або ж як середню кількість видів лишайників на певній площі, що є одиницею картування. Звичайно, на карту наносять кількість епіфітних видів на 1 км² кожної досліджуваної ділянки. Наприклад, кількість видів лишайників зростає зі збільшенням відстані від центру міста. Це явище надалі отримало назву «міського ефекту».

В усіх зазначених випадках можливі різновиди карт, які відбивають комбінації ознак або їх зміни у часі. Найбільшу цінність являють собою карти, які відбивають кореляцію характеру поширення видів із показниками забруднення повітря на даній території.

Складання карт криптограмної рослинності входить у комплекс екологічних і геоботанічних досліджень. Подібні роботи можливі лише при достатній вивченості певного регіону. Наявність на території Великобританії великої кількості апаратури для контролю вмісту радіації SO₂ у повітрі дала змогу Хоксворту та Роузу зіставити результати вивчення лишайникових угруповань із показниками приладів. На основі карти Джільберта, складеної на підставі вивчення лишайникових угруповань і корелюючої із середньорічними рівнями вмісту SO₂ у цих зонах, отримано 10­бальну індикаційну шкалу (шкала оцінки забруднення повітря SO₂ за допомогою вивчення угруповань епіфітних лишайників). Біоіндикаційні шкали для визначення середньорічного вмісту SO₂ у повітрі за показаннями епіфітних лишайникових угруповань мають добру достовірність в області значень забруднювача від 30 до 170 мкг/м³ повітря.

Краща кореляція існує між величиною значень зимових концентрацій. У районах Західної Європи, де зимові значен-

5

ня вмісту SO₂ перевищують 170 мкг/м³, епіфітні лишайники відсутні. Необхідно брати до уваги, що застосування біоіндикаційних шкал обмежене в основному районами, для яких вони розроблені. Тому в межах України використовувати ці шкали неможливо. Причому клімат Британських островів вологіший, і достатньо малих доз SO₂ для загибелі лишайників. У континентальних районах така концентрація, мабуть, буде вищою.

Згідно з Ю. Мартіном (1984), серед карт рослинності можна виділити принаймні три категорії.

1. Дрібномасштабні карти. Таких карт опубліковано небагато. Хоксворт і Роуз (1970) склали карту, яка відбиває забруднення в Англії та Уельсі, на основі епіфітних лишайників. Рао та Леблан (1967) подали карту, яка відбиває порушену рослинність бореальних лісів у Вейво, Онтаріо (Канада). До цієї групи карт також належить карта Баркмана (1958), яка висвітлює генералізовану картину поширення епіфітних пустель навколо міських агломерацій і промислових центрів у Голландії.

2. Середньомасштабні карти. Із карт, які належать до цієї категорії, заслуговує на увагу робота Джільберта (1965), де показана лишайникова пустеля Тюн Веллі в Англії. Подібну карту підготував і Домроз (1965) для індустріального району Рейн-Вестфалія, яка ґрунтується на ступені покриття лишайникових угруповань.

3. Великомасштабні карти. Правильно було б називати їх схемами або картосхемами. Ці карти дають загальну картину зон епіфітної рослинності всередині та навколо міст та індустріальних центрів. Таких карт багато, мабуть, більша частина індикаційних карт (для Осло, Стокгольма, Гельсінкі, Цюриха, Дебрецена, Кракова, Монреаля, Львова, Івано-Франківська, Рівного тощо). Безліч індикаційних карт, виконаних у багатьох країнах, ґрунтується на різних індексах, тобто на синтетичних показниках, які кількісно передають властивості лишайникових угруповань.

На цих картах не відбиваються якісні властивості угруповань, що вивчаються, і інформацією для створення ієрархії картуючих одиниць служать інтегральні кількісні показники.

ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Бочкарева Т. В. Экологический «джин» урбанизация. — М.:

Мысль, 1988. — 268 с.

Владимиров В. В. Урбоэкология. — М.: МНЭПУ, 1999. — 204 с.

Владимиров В. В., Микулина Е. М., Яртина З. Н. Город и ландшафт. — М.: Мысль, 1986. — 236 с.

5

Голубець М. А. Місто як екологічна і соціальна проблема // Вісник АМУРСР. — 1989. — №12. — С. 47—58.

Зукопп Г., Эльберс Г., Миттес Т. Изучение экологии урбанизованных территорий (на примере Западного Берлина) // Экология. — 1981. — №2. — С. 15—20.

Клауснитцер Б. Экология городской фауны. — М.: Мир, 1990. — 246 с.

Кучерявый В. А. Зеленая зона города. — К.: Наукова думка, 1981. —247 с.

Кучерявый В. А. Природная среда города. — Львов: Вища школа, 1984. —144 с.

Кучерявий В. П. Урбоекологія. — Львів: Світ, 2002. — 440 с.

Кучерявий В. П. Фітомеліорація. — Львів: Світ, 2003. — 540 с.

Кучерявий В. П. Озеленення населених місць. — Львів: Світ, 2008. — 456 с.

Кучерявий В. П. Загальна екологія: підруч. для студ. вищих навч. закл. — Львів: Світ, 2010. — 520 с.

Ландсберг Т. Е. Климат города. — Л.: Гедраметиздат, 1983. — 248 с.

Лаптев О. О. Екологічна оптимізація біогенетичного покриву в сучасному урболандшафті. — К.: Укр. екол. акад. наук, 1998. — 208 с.

Ленькова А. Оскальпированная земля. — М.: Прогресс, 1971. — 284 с.

Мишинский Л. О. Город и природа. — М.: Стройиздат, 1980. — 225 с.

Одум Ю. Экология. — Т. 1. — М.: Мир, 1986. — 328 с.

Перцик Е. Н. География городов (геоурбанистика). — М.: Высшая школа, 1991. — 319 с.

Яницкий О. Н. Экологические перспективы города. — М.: Мысль, 1987. — 278 с.

Sukopp I. T., Wittig R. Stadtokocogiе. — Stuttgarti Fischer, 1993. — 402 s.

Crey Urbanforesti. — Canada Wiley, 1986. — 299 р.

Beateey T. Creen Urbanist. — Washington, DC: Island Press, 1996. — 491 р.

ПИТАННЯ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Дайте визначення урбоекології.

2. Що є об’єктом та предметом вивчення урбоекології?

3. Назвіть три основни типи історичних міст.

4. Чим відрізняються між собою перша, друга та третя стадії урбанізації?

5. У чому полягає «раціональна урбанізація» та типізація екологічно обґрунтованих територій?

6. Які фактори впливають на гармонійні взаємозв’язки міст із природним оточенням?

7. Що таке екологічне планування та які територіальні фактори бере вона до уваги?

8. Які функціонувальні підсистеми включає урбоекосистема та як вони взаємодіють між собою?

9. Розкрийте особливості функціонування міського біогеоценозу.

10. Чим відрізняються едафотопи урбанізованих біогеоценозів від природних (лісових, лучних тощо)?

11. Охарактеризуйте міські кліматопи.

12. Якими особливостями характеризується комплексний урбогенний градієнт середовища і як він впливає на формування еколого-фітоценотичних поясів (екоклинів) міст?

13. Назвіть класи гемеробії (окультуреності), охарактеризуйте їх.

14. Назвіть основні екотопи міста (за О. О. Лаптєвим).

15. Як діє рослинний біофільтр, очищаючи забруднене повітря?

16. Охарактеризуйте еколого-фітоценотичну класифікацію міської рослинності.

17. Назвіть основні біотопи міських зооценозів.

18. У чому полягає гетеротрофність урбоекосистеми та які основні змінні характеризують її (за Ю. Одумом)?

19. Дайте визначення екологічної рівноваги урбоекосистеми, які умови необхідні для її дотримання?

20. Назвіть основні негативні риси урбоекосистеми великого міста (за М. А. Голубцем).

21. Охарактеризуйте структуру та динаміку популяцій міського населення.

22. Стан здоров’я міських популяцій в Україні та основні загрози для їх життя.

23. Які екологічні фактори впливають на інтегральний показник якості життя мешканців міста?

24. Які основні показники характеризують динаміку міської популяції?

25. Які типи забруднень міського довкілля загрожують життю міського населення?

26. Який рівень шумів уважається нижнім порогом звукового подразнення?

27. У чому полягає метод геохімічного картування території міста?

28. Що лежить в основі шкали небезпеки забруднення атмосфери?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Урбоекологія — наука про взаємозв’язки та взаємодію у часі та просторі двох систем — міської та (...), а також про ноосферне управління урбоекосистемою. Вставте потрібний термін: a) соціальної; b) технічної; c) енергетичної; d) природної; e) тут немає правильної відповіді.

2. Урбоекологія — наука про міські: a) біоценози; b) геоценози; c) фітоценози; d) біогеоценози; e) фітоценози, мікробіоценози та зооценози; f) тут немає правильної відповіді.

3. Населення яких міст України налічує понад 1 млн чоловік:

a) Львів; b) Київ; c) Одеса; d) Тернопіль; e) Запоріжжя; f) тут немає правильної відповіді?

4. Характерними рисами міст є: a) концентрація населення; b) концентрація знарядь виробництва; c) ізольованість; d) роз’єднаність; e) концентрація капіталу.

5. Характерними рисами сіл є: a) концентрація населення; b) концентрація знарядь виробництва; c) ізольованість; d) роз’єднаність;

e) концентрація капіталу.

6. Перші міста в Європі, Азії, Африці та Центральній Америці виникли в період: a) феодалізму; b) капіталізму; c) первіснообщинного ладу; d) розпаду первіснообщинного та встановлення рабовласницького ладу; e) рабовласницького ладу; f) тут немає правильної відповіді.

7. На першій стадії урбанізації для міста характерні такі риси:

1. місто використовувало в основному органічні джерела енергії;

2. низька концентрація неорганічних відходів; c) інтенсивне використання сільських природних і трудових ресурсів; d) стійка перевага урбанізованого середовища над природними ландшафтами; e) природні саморегулюючі екосистеми не можуть переробити відходи; f) тут немає правильної відповіді.

   8. Місто як урбоекосистема (міська система) є функцією таких основних підсистем: a) природної; b) санітарно-гігієнічної; c) підсистеми управління; d) соціальної; e) технічної; f) комунальної.

   9. Суплетивні зв’язки урбоекосистеми характеризуються такими властивостями: a) компенсують завдані витрати, причому організаційний рівень систем не знижується; b) сприяють заміні порушених зв’язків (або елементів) іншими поза тією самою підсистемою; c) порушується функціонування взаємодіючих підсистем; d) тут немає правильної відповіді.

   10. Компенсаційні зв’язки урбоекосистеми характеризуються такими властивостями: a) збагачують взаємодіючі системи, піднімають їх на вищий організаційний рівень; b) компенсують завдані витрати, причому організаційний рівень систем не знижується; c) сприяють заміні порушених зв’язків (або елементів) іншими поза тією самою підсистемою; d) порушується функціонування взаємодіючих підсистем; e) тут немає правильної відповіді.

   11. Редукційні зв’язки урбоекосистеми характеризуються такими властивостями: a) збагачують взаємодіючі системи, піднімають їх на вищий організаційний рівень; b) компенсують завдані витрати, причому організаційний рівень систем не знижується; c) порушується функціонування взаємодіючих підсистем; d) тут немає правильної відповіді.

   12. Деструктивні зв’язки урбоекосистеми характеризуються такими властивостями: a) збагачують взаємодіючі системи, піднімають їх на вищий організаційний рівень; b) компенсують завдані витрати, причому організаційний рівень систем не знижується; c) сприяють заміні порушених зв’язків (або елементів) іншими поза тією самою підсистемою; d) тут немає правильної відповіді.

   13. Для деградацій як різновиду деструктивних взаємозв’язків характерні: a) система переходить із вищого організаційного рівня на нижчий, зберігаючи, однак, можливості для свого функціонування; b) глибокі зміни, що порушують функціонування системи; c) обмеження можливості виконання екосистемою функцій; d) порушення просторової структури екосистеми; e) тут немає правильної відповіді.

   14. Для дисфункції як різновиду деструктивних взаємозв’язків характерні: a) система переходить із вищого організаційного рівня на нижчий, зберігаючи, однак, можливості для свого функціонування; b) глибокі зміни, що порушують функціонування системи; c) обмеження можливості виконання екосистемою функцій; d) порушення просторової структури екосистеми; e) тут немає правильної відповіді.

   15. Для декомпозицій як різновиду деструктивних взаємозв’язків характерні: a) система переходить із вищого організаційного рівня на нижчий, зберігаючи, однак, можливості для свого функціонування; b) глибокі зміни, що порушують функціонування системи; c) обмеження можливості виконання екосистемою функцій; d) порушення просторової структури екосистеми; e) тут немає правильної відповіді.

   16. Для природного середовища характерне: a) здатність до умовно нескінченної самопідтримки; b) самодеградація без підтримки людини; c) саморуйнування навіть за підтримки людини; d) тут немає правильної відповіді.

   17. Для квазіприродного середовища характерне: a) здатність до умовно нескінченної самопідтримки; b) самодеградація без підтримки людини; c) саморуйнування навіть за підтримки людини; d) тут немає правильної відповіді.

   18. Для артеприродного середовища характерне: a) здатність до умовно нескінченної самопідтримки; b) самодеградація без підтримки людини; c) саморуйнування навіть за підтримки людини; d) тут немає правильної відповіді.

   19. Екосистема — це: a) звичайна одиниця, яка складається з ряду живих і неживих організмів, унаслідок взаємодії яких створюється стабільна система; b) звичайна одиниця, яка складається з ряду живих і неживих організмів, між якими створюється кругообіг речовин; c) тут немає правильної відповіді.

   20. Автотрофний блок міського біогеоценозу формують: a) фототрофні рослини; b) фотосинтезуючі бактерії; c) хемосинтезуючі бактерії; d) тварини; e) безхлорофільні рослини; f) гриби; g) бактерії; h) найпростіші; i) тут немає правильної відповіді.

   21. Гетеротрофний блок біогеоценозу формують: a) фототрофні рослини; b) фотосинтезуючі бактерії; c) хемосинтезуючі бактерії; d) тварини; e) безхлорофільні рослини; f) гриби; g) бактерії; h) найпростіші; i) тут немає правильної відповіді.

   22. Деструкторський блок біогеоценозу формують: a) фототрофні рослини; b) фотосинтезуючі бактерії; c) хемосинтезуючі бактерії;

d) тварини; e) безхлорофільні рослини; f) гриби; g) бактерії; h) найпростіші; i) тут немає правильної відповіді.

23. Парки належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів; f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

24. Сади належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів; f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

25. Поля належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) полігемеробних біогеоценозів; e) метагемеробних екосистем; f) тут немає правильної відповіді.

26. Квітники належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів;

f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

27. Терикони належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів;

f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

28. Насипи залізниць належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів;

d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів;

f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

29. Асфальтовані покриття належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів; d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів; f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

30. Дахи будинків належать до: a) агемеробних біогеоценозів; b) олігогемеробних біогеоценозів; c) мезогемеробних біогеоценозів;

d) еугемеробних біогеоценозів; e) полігемеробних біогеоценозів;

f) метагемеробних екосистем; g) тут немає правильної відповіді.

31. До І ЕФП відносимо: a) вуличні посадки; b) сквери; c) приміські ліси.

32. До ІІ ЕФП відносимо: a) приміські ліси; b) сквери; c) парки.

33. До ІІІ ЕФП відносимо: a) вуличні посадки; b) приміські ліси; c) парки.

34. До екотопів житлових районів відносимо: a) лісові та лісопаркові масиви приміської зони; b) екотопи автомобільних магістралей; c) сади та сквери.

35. До екотопів автотранспортних систем належать: a) яружно-балкові елементи ландшафту; b) кар’єрні виробки; c) захисні смуги.

36. На третьому етапі біофільтра відбувається: a) внутрішньоклітинна утилізація токсикантів; b) некроз-генерація; c) порушення гомеостазу.

37. Комплексний урбогенний градієнт формується: a) деревночагарниковою рослинністю; b) водоймами; c) едафотопом; d) кліматопом.

38. До фауни будівель і споруд належать такі групи: a) шкідники запасів; b) мешканці домашнього пилу; c) дощові черви.

39. Зміна середовища на «вході» в урбоекосистему та «виході» з урбоекосистеми залежить від: a) забруднення повітря; b) накопичення твердих відходів; c) розмірів системи; d) інтенсивності обміну; e) стадії розвитку системи.

40. Основні риси урбоекосистеми: a) слабка провітрюваність територій; b) поліформізм; c) акумулятивна здатність; d) точкові шуми.

ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ