13.3.2. Законодавчі акти України про збереження природи

На збереження та оздоровлення навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів спрямоване природоохоронне законодавство. Охорона навколишнього природного середовища здійснюється різними засобами, у тому числі і правовими. Правова охорона навколишнього природного середовища — сукупність правових норм, встановлених державою і спрямованих на виконання заходів щодо збереження і оздоровлення навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки тощо. Завдання правової охорони навколишнього середовища полягає у регулюванні відносин у галузі його охорони, використання та відновлення шляхом закріплення в законодавстві обов’язкової для всіх міри належної поведінки щодо середовища проживання. Сучасними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про карантин рослин», «Про природно­заповідний фонд України» та інші, а також відповідні кодекси (земельний, водний, лісовий).

Важливе місце у системі законодавчих актів про охорону природи займає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий 25.06.1991 року, що визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища. Домінуюче положення цього закону зумовлене тим, що він регулює екологічні відносини на базі єдиних для всього екологічного права принципів і правил. У ньому вперше в законодавчому порядку отримали самостійне закріплення екологічні права та обов’язки громадян, екологічна експертиза, засоби забезпечення екологічної безпеки. Закон визначає державну, громадську та інші види експертизи, закріплює обов’язковість її проведення у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. В окремі розділи закону включені норми, які регламентують використання природних ресурсів, контроль і нагляд, а також економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

В Україні, як і в ряді інших країн, за аналогією з міжнародними червоними списками випущена Червона книга (ЧКУ). Червона книга — основний державний документ, що містить відомості про ті види рослин, грибів і тварин, які перебувають під загрозою знищення та потребують захисту. В Україні випущено три видання ЧКУ: перше (1980) — містило 151 вид рослин та тварин; друге (1996) — 541 вид рослин, грибів та 542 — тварин; третє (2009) — 826 видів рослин і грибів та 542 — тварин.

Територія України, що знаходиться у межах трьох природних зон і представлена двома гірськими системами, займає 6 % площі Європи. Тут нараховується понад 27 тис. видів рослин (15 тис. грибів і слизовиків, понад 1 тис. лишайників, понад 800 мохоподібних, понад тис. водоростей і понад 5 тис. видів судинних рослин) та 5 тис. видів тварин (понад 5 тис. комах, ,5 тис. інших членистоногих, 1800 — найпростіших, 1600 — круглих червів, 1280 — плоских червів, 0 — кільчастих червів, 200 — риб і круглоротих, 17 — земноводних, 21 — плазунів, 00 — птахів і 108 ссавців).

До Червоної книги занесено 611 видів судинних рослин, 6 — мохоподібних, 60 — водоростей, 52 — лишайників, 57 — грибів, 2 — гідроїдні поліпи, 2 — круглих, 9 — кільчастих червів, 1 — ракоподібних, 2 — павукоподібних, — багатоніжок, 69 — риб, 8 — земноводних, 11 — плазунів, 87 — птахів, 68 — ссавців. Таким чином, до цього видання включено близько половини видів земноводних і плазунів і більше половини — ссавців, що мешкають в Україні. Що стосується нижчих категорій (родин), то до книги занесені всі види дельфінів, тюленів, рукокрилих, більшість птахів роду яструбових, соколових, качкових, совових тощо.

Відбір видів для занесення їх до Червоної книги України ґрунтувався на комплексі критеріїв, у тому числі таксономічних, хорологічних (особливості поширення в Україні та загальний ареал), популяційних (чисельність, щільність, віковий спектр, відтворення, динаміка та структура популяцій, тенденції змін популяційних параметрів), екологоценотичних (види, приурочені до рідкісних біотопів, яким загрожує знищення), флорогенезисних (реліктовість видів, характерних для певних історичних епох), онтогенетичних (складний цикл розвитку, симбіотичні зв’язки з іншими організмами, наприклад з грибами-мікоризоутворювачами; специфічний спосіб живлення, як у комахоїдних рослин тощо), естетичних (декоративні види, які масово знищують у природі тощо), прагматичних (практичне значення: лікарські, технічні, культові, генофонд для вивчення нових культурних сортів тощо).

Структура Червоної книги така: статті розміщені у розділах, сформованих за систематичним принципом. Кожна стаття починається з української та латинської (наукової) назви виду; за потреби також наводяться синонімічні назви, що дає можливість однозначно ідентифікувати вид. Вказана належність видів у рослин і грибів — до родини, у тварин — до класу, ряду, родини. Наводиться природо-

охоронний статус видів відповідно до Закону України «Про Червону книгу України»: зниклі у природі в Україні, зникаючі, вразливі, рідкісні, неоцінені, недостатньо відомі. У наступних розділах подається інформація про наукове значення, ареал і поширення видів в Україні, чисельність та структуру популяцій, причини їх зміни, умови зростання або особливості біології, загальна морфологічна характеристика, режим збереження та заходи з охорони, розмноження та розведення у спеціально створених умовах, господарське та комерційне значення, основні джерела інформації: видання ілюстроване рисунками, фотознімками та картами поширення видів.

Підрахунки, проведені для рослин, показали, що зафіксовано 2 зниклі з природи види, 14 — зникли з території України, 177 належать до зникаючих, 289 — до вразливих, 249 — до рідкісних, 69 — до неоцінених і 26 — до недостатньо відомих. При цьому 119 видів наводяться для Полісся, 154 — для Центральноєвропейської провінції (рівнинна частина західних областей України), 145 — для Української Лісостепової провінції, 70 — Середньоруської, 73 — Паннонської Лісостепової провінції, 246 — для Степової зони, 179 — для Гірського Криму та 207 — для Карпат.

Цілком інша картина вимальовується, якщо проаналізувати поширення цих видів по адміністративних регіонах України. Тут перше місце посідає Кримська АР — 334 види, наступні місця займають Закарпатська — 268 видів та ІваноФранківська — 227 видів. Найнижчі показники характерні для Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей, території яких істотно трансформовані антропогенним впливом, тому багато типових для зони степових видів уже зникли.

ЧКУ — важливий документ, що відіграватиме суттєву роль у природоохоронній діяльності нашого суспільства.

Важливим кроком для організації збереження рідкісних та зникаючих видів флори і фауни в окремих регіонах України може стати створення регіональних Червоних книг. У цьому випадку у кожній області України окрім охорони «загальнодержавних» рідкісних видів могли б зосередитися й на збереженні таких, що зникають саме у цьому регіоні. Навіть якщо такі види і не занесені до Червоної книги України. На жаль, закон не передбачає створення таких книг, тому вони створюються лише за ініціативи місцевих органів влади і не мають юридичної сили.

Документом, який регламентує збереження рослинних угруповань, є Зелена книга України. Перше неофіційне наукове видання Зеленої книги здійснене в 1987 р. У 2002 р.

65

затверджена постанова КМ України «Положення про Зелену книгу України». У 2009 р. опубліковане друге офіційне видання. У ньому наводяться дані про 800 рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових рослинних угруповань, які підлягають охороні. Як Червона книга України, так і Зелена книга України є основною для створення заповідних об’єктів, сприяє розбудові екомережі України, раціональному використанню збережень та відтворенню рослинних ресурсів.