екологія пахомов

1.4. Основні проблеми та наукові напрямки сучасної екології

Людство вступило в XXI століття у стані екологічної кризи. Порушення екологічної рівноваги біосфери як наслідок виробничої діяльності людини та світових масштабів техногенне забруднення навколишнього середовища набули характеру локальних та регіональних екологічних катастроф і поставили перед людською цивілізацією проблему її подальшого існування.

Нестримне економічне зростання та техногенний тип світового господарства призвели до виникнення глобальних екологічних проблем: хімічного та радіоактивного забруднення Світового океану, прісних вод, повітря та ґрунтів, кислотних дощів, деградації та скорочення площі лісів, виснаження природних ресурсів, опустелювання, руйнування озонового шару, парникового ефекту, дефіциту прісної води та продовольства, зменшення родючості ґрунтів, ерозії земель, зниження стійкості екосистем, збіднення їх видового та популяційного різноманіття, зростання захворюваності населення.

У біосферу Землі з техногенних джерел щорічно надходить понад 400 тис. шкідливих сполук, а сумарна їх кількість становить понад 160 млрд т. Отруйний смог над містами та кислотні дощі стали невід’ємними атрибутами окремих регіонів. Антропогенне перетворення ландшафтів суходолу досягло 80—90 % його площі, у тому числі 40 % суходолу перетворено на антропогенні пустелі. Площа лісів нашої планети щорічно скорочується на 10—14 млн га. За останні 100 років біомаса рослин на поверхні континентів знизилася на 7 %, а продуктивність живого покриву Землі — на 20 %. Під загрозою зникнення знаходиться 25 тис. видів рослин (5 % усієї кількості видів вищих рослин-продуцентів). Отже, екологічні проблеми людини стали найважливішими проблемами всієї природи планети (Акимова, Кузьмін, Хаскін, 2001).

1. Обсяг антропогенних впливів на природу у XX—XXI ст. став занадто великим: він наблизився до межі стійкості біосфери, а за рядом параметрів перевершив його (Білявський, Бутченко, 2004; Холіна, 2005). Про це свідчать факти:

деградація та різке скорочення площі непорушених екологічних систем;
зменшення біологічного різноманіття та зниження стійкості екосистем;
досягнення критичної швидкості використання (перевищення темпів обсягів споживання та вилучення відновлюваних природних ресурсів щодо швидкості природного відтворення): прісної води, ґрунтового гумусу, біомаси, первинної продуктивності рослинного покриву;
виснаження запасів невідновних природних ресурсів (нафта, газ, кам’яне вугілля);
глобальне техногенне забруднення навколишнього середовища, що призводить до несприятливих кліматичних змін: парникового ефекту, зменшення щільності захисного озонового екрана Землі, погіршення здоров’я, зниження якості життя людей, розімкнення кругообігу речовин, порушення біосферної рівноваги, послаблення середовищетвірних і середовищерегулювальних функцій біосфери.

2. Екосистеми часто відповідають на зростаючий антропогенний вплив непередбачуваними змінами, що створюють екологічну небезпеку (Реймерс, 1994). Це підтверджують дані:

погіршення стану здоров’я людської популяції;
прискорення темпів мутагенезу під впливом хімічного та радіаційного забруднення навколишнього середовища;
поява нових форм із трансформованою стійкістю та адаптивністю, а також із небезпечними для організму людини властивостями;
виключення окремих видів із природних угруповань (біоценозів) веде до порушення стійкості екосистем і неконтрольованих ланцюгових реакцій у біосфері;
техногенне перетворення ландшафтів, забруднення навколишнього середовища, порушення міграції хімічних елементів у біосфері, що призводять до підвищення екологічного ризику, екологічних і економічних втрат.

3. У ХХ—XXI ст. людство створило цивілізацію споживання, що спричинило надлишкове техногенне навантаження на природу та навколишнє середовище.

Головне завдання сучасної екології людини— об’єднання всіх її розділів і величезного фактичного матеріалу на єдиній теоретичній платформі, розвиток теоретичних і прикладних основ екології; створення системи, що відбиває всі сторони взаємовідносин природи та суспільства.

Основні напрямки сучасної екології людини:

Всеосяжна діагностика стану біосфери та її ресурсів, визначення порога витривалості біосфери відносно антропогенних навантажень (Джигирей, 2002; Кучерявий, 2000).
Розробка локальних, регіональних і глобальних прогнозів зміни стійкості та продукційного потенціалу найважливіших природних комплексів планети та біосфери в цілому (Голубець, 2000; Мойсеєв, 2000).
Відмова від природопідкорювальної ідеології его- (антропо-) центризму та формування ідеології та методології екоцентризму, спрямованих на екологізацію економіки, виробництва, техніки, освіти та політики (Білявський, Бутченко, 2004; Холіна, 2005).
Вироблення критеріїв оптимізації — обрання найбільш узгодженого з екологічним імперативом і екологічно зорієнтованого соціально-економічного розвитку суспільства (Голубець, 2000; 2010).
Формування екологічного світогляду, передових стратегій поведінки людського суспільства, економіки та технологій, які приведуть масштаби та характер людської діяльності у відповідність до екологічної витривалості природи і запобігатимуть екологічній кризі (Акимова, Кузьмін, Хаскін, 2001).

Фахівець, який мислить екологічно, повинен розуміти причинно-наслідкові зв’язки у природних явищах, уміти простежити, в яких взаємозв’язках з іншими явищами більш складної системи вони знаходяться. Фахівцям необхідні інтегральні знання про навколишнє природне середовище в цілому. Вони повинні бачити не тільки найближчі, а й віддалені наслідки змін у природі. Екологічні цілі стають найважливішими знаннями людства, що демонструють міжнародні форуми останніх років.

ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Акимова Т. А., Кузьмин А. П., Хаскин В. В. Экология. Природа — Человек — Техника. — М.: Юнити-Дана, 2001. — 343 с.

Білявський Г. О., Бутченко Л. І. Основи екології. — К.: Лібра, 2004. — 367 с.

Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М.: Наука, 1986. — 254 с.

Бродский А. К. Общая экология. — М.: Академия, 2009. — 256 с.

Гиляров А. М. Популяционная экология. — М.: Изд-во МГУ, 1990. — 192 с.

Голубець М. А. Екосистемологія. — Львів: Поллі, 2000. —

316 с.

Голубець М. А. Середовищезнавство (інвайронментологія). — Львів: Манускрипт, 2010. — 176 с.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. — К.: Знання, 2002. — 203 с.

Кучерявий В. П. Загальна екологія. — Львів: Світ, 2010. — 520 с. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения. — М., 1998.

Медоуз Д. X., Медоуз Д. Л., Рандерс Й. За пределами роста. — М.: Прогресс, 1994.

Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М.: Молодая гвардия, 1990. — 352 с.

Одум Ю. Экология. — М.:Мир, 1986. —Т. 1. — 328 с.; Т. 2. — 376 с.

Пестель Э. За пределами роста. — М.: Прогресс, 1988.

Програма и методика биогеоценологических исследований / под ред. Н. В. Дылиса. — М.: Наука, 1974. — 404 с.

Программа действий: Повестка дня на XXI век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро. — Женева: Центр за наше общее будущее, 1993.

Радкевич В. А. Екология. — Мн.: Вищ. шк., 1998. — 159 с.

Реймерс Н. Ф. Природопользование (словарь-справочник). — М.: Мысль, 1990. — 637 с.

Реймерс Н. Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы. — М.: Россия молодая, 1994. — 366 с.

Риклефс Р. Основы общей экологии. — М.: Мир, 1979. —

424 с.

Сергейчик С. А. Экология. — Мн.: БГЭУ, 2009. — 505 с.

Федоров В. Д., Гильманов Т. Г. Экология. — М.: Изд-во МГУ, 1980. — 464 с.

Холина В. Н. Основы экономики природопользования. — СПб.:

Питер, 2005. — 672 с.

Шилов И. А. Экология. — М.: Высшая школа, 2000. — 512 с.

АДРЕСИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Програма ООН з навколишнього середовища UNEP. net (United Nations Environment Program) (http://www.unep.net).

Всесвітня метеорологічна організація WMO (http://www.wmo.ch).

Комітет з основних систем (КОС) (http://www.wmo.ch/indexen.html).

Міжнародна Рада наукових союзів ICSU (http://www.icsu.org). Всесвітня продовольча організація FAO (http://www.fao.org).

Система Світових центрів даних МСНС (http://www.ngdc.noaa. gov/wdc/wdcmain.html).

Інформаційна система програми ЮНЕП GRID (http://www.grid. org).

Глобальна система спостережень за кліматом GCOS (http://www. wmo.ch/web/gcos/gcoshome.html).

Глобальна система спостережень за океаном GOOS (http://ioc. unesco.org/goos).

Глобальна система спостережень за поверхнею Землі GТOS (http://www.wmo. ch/web/gcos/gcoshome. html).

Міжнародна програма геосферно-біосферних досліджень IGBP (http://www.igbp.kva.se/cgi-bin/php/frameset.php).

ПИТАННЯ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Які напрямки включає сучасна екологія?
Які методи досліджень використовує сучасна екологія?
Які визначення екології відповідають її сучасним завданням, на вашу думку?
Чи існує прямий зв’язок між технологічним прогресом і вирішенням екологічних проблем?
Чи можна розглядати природу як «ріг достатку»? Вплив на довкілля виробництва агломерату.
Що необхідно змінити людству для вирішення екологічних проблем, з точки зору А. Печчеї?
Чи можливе «нульове зростання» світової економіки при збільшенні чисельності світового населення?
У чому полягає сенс концепції «сталого розвитку»?
Які екологічні наслідки забруднення ґрунту важкими металами?
У чому відмінність визначення екології Е. Геккеля від сучасного підходу?

ТЕМИ АНАЛІТИЧНИХ ОГЛЯДІВ

Розвиток екології в Україні.
Перспективи розвитку екосистемології в Україні.
Сучасні напрямки та методи досліджень в аутекології.
Сучасні напрямки та методи досліджень у синекології.
Сучасні напрямки та методи досліджень у біогеоценології.
Сучасні напрямки та методи досліджень у ноосферології.
Глобальні проблеми та завдання сучасної екології.
Від Ріо-де-Жанейро-1992 до сучасності.
Наше спільне майбутнє: програма дій в Україні.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Кількість напрямків досліджень сучасної екології людини: a) 2; b) 3; c) 4; d) 5.
Розділ екології, який вивчає взаємовідносини окремої особини (популяції, виду) з навколишнім її (їх) середовищем, — це: а) синекологія; b) аутекологія; c) демекологія; d) біоекологія.
Головним об’єктом вивчення екології як науки є: a) організми; b) популяції; c) біоценози; d) біогеоценози.
Основні розділи екології: a) загальна екологія; b) біо- та геоекологія; c) екологія людини; d) а + б + в.
У складі загальної екології виділяють такі розділи: a) аутекологія; b) популяційна екологія; c) синекологія; d) a + b + c.
Екологія не досліджує закономірності відношення рослин і тварин до умов середовища у просторі та часі на таких рівнях: a) молекулярному; b) екосистемному; c) організменому; d) популяційно-видовому.
Концепція сталого розвитку передбачає: a) повне використання всіх доступних природних ресурсів; b) використання тільки частини доступних природних ресурсів; c) максимальне скорочення використання природних ресурсів; d) збереження частини ресурсів для майбутніх поколінь.

ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

№ питання	Відповідь	№ питання	Відповідь
1	d	5	d
2	b	6	a
3	d	7	d
4	d

Содержание