8.5. Екологічна криза сучасності

Всім нам доводилося неодноразово чути про те, що ми є свідками глобальної екологічної кризи. Що означає це поняття?

Перш за все слід розділити поняття кризи, катастрофи та колапсу. Криза є оборотним станом системи, в ході якого вона може як повернутися в нормальний стан, так і перейти в інший. Катастрофа пов’язана з руйнуванням механізмів регуляції, які підтримували колишній стан системи, і переходом в іншу якість. Колапс — необоротна зміна, що приводить до руйнування існуючої системи як такої. Екологічний колапс пов’язаний з переходом середовища в стан, який виключає існування організмів, що населяли його раніше. Отже, криза — порушення функціонування системи, катастрофа — її перебудова, а колапс — руйнування.

Слід розрізняти локальні, регіональні і глобальні кризи. Локальні пов’язані з проблемами окремих місць існування та окремих популяцій людини, регіональні охоплюють великі області, а глобальні поширюються на всю земну кулю.

Таким чином, говорячи про екологічну кризу, ми стверджуємо, що нинішня біосфера нестійка і може перейти в якийсь новий стан, що буде істотно відрізнятися від того, до якого пристосувалися ми й інші жителі нашої планети. З цієї точки зору екологічна криза — спостережувана нами даність. Ймовірно, завдання, що стоїть перед нами, — не «побороти» кризу, а уникнути переходу екологічної катастрофи в колапс біосфери.

Біосфера проходила через кризи та катастрофи задовго до появи людства. Широко відомим є масове вимирання (в палеонтології його називають «кризою», хоча в наведеному вище сенсі ясно, що мова йде про катастрофу) на кордоні крейди і палеогену. Ще масштабнішою була катастрофа на кордоні пермі і тріасу. Те, що палеозойська, мезозойська і кайнозойська ери поділяються саме за цими катастрофами, зовсім не дивно: кожна з них означала перехід біосфери в нову якість. Однак говорячи про ці кризи і катастрофи, треба зауважити, що їх тривалість становила не менше десятків і сотень тисяч років. Особливість нинішньої кризи — у її швидкоплинності (за мірками історії біосфери).

Численні кризи доводилося переживати і нашому виду. Наприклад, популяційно-генетичні дослідження свідчать, що на якомусь етапі нашої історії (ще до розселення Homo sapiens за межі Африки) чисельність всього нашого виду знижувалася до декількох десятків особин. В популяційній генетиці такі падіння чисельності називають проходженням через «пляшкове горлечко», його наслідком є суттєве зниження генетичної різноманітності. Як не дивно, незважаючи на расові та національні відмінності, представники нашого виду генетично набагато одноманітніші, ніж, приміром, шимпанзе. Можна припустити, що шанси на вимирання у нашого виду в той момент були досить великі.

В епоху роздробленості (до того, як стати глобальним) людство не раз проходило через локальні екологічні кризи та катастрофи (а можливо, і через колапси окремих екосистем). Ці катастрофи викликалися як незалежними від популяцій людини причинами, так і були наслідком його діяльності. До перших можна віднести локальні екологічні катастрофи, викликані нашестям сарани, або колапс середньовічних поселень норвежців Гренландії, викликаний похолоданням клімату. Однак несприятливі наслідки людської діяльності були куди масштабнішими.

Наш вид був сформований способом життя неспеціалізованого хижака і збирача африканських саван. У міру вдосконалення механізмів взаємодії членів у групі і планування своїх дій представники нашого виду стали найефективнішими мисливцями, яких знала історія Землі. Розселяючись по планеті, люди починали експлуатувати різноманітні популяції великих копитних. У міру зростання їх чисельності росла їх здатність скорочувати чисельність своїх жертв. Криза вибухнула приблизно 10—12 тисяч років тому, коли можливості для підтримки такого способу життя були вичерпані. Зросла чисельність людства, інтенсивне полювання та кліматичні зміни, що не залежали від дій людини, призвели до повного вимирання або різкого скорочення фауни великих ссавців. Найбільшою мірою ця зміна торкнулася Євразії, але не оминула також Африку, Австралію й Америку. Чисельність людства скоротилася в кілька разів. Ймовірно, багато популяцій стародавньої

людини загинуло. Тим не менш, людству вдалося вийти з кризи, докорінно змінивши свій характер відносин із середовищем. Рішенням посталої перед людством проблеми став перехід до землеробства і скотарства, що призвело до різкого скорочення мисливського навантаження на природні екосистеми. Цей перелом в історії людства отримав назву неолітичної кризи, або неолітичної революції.

Описаний перехід відбувався в різних частинах світу порізному. В залежності від того, в якому регіоні знаходилися популяції людини, вони використовували різні сільськогосподарські культури і переходили до вирощування різних тварин. Найбільш досконалі землеробські цивілізації виникли на Близькому Сході, а найменш перетвореною виявилася культура корінного населення Австралії. Подальший хід світової історії виявився в значній мірі зумовлений цими обставинами.

Цікаво, що набір культур, який вирощується тепер, є наслідком того вибору, який був зроблений неолітичною людиною. Отже, людство має «досвід» виходу з глобальної кризи, що супроводжувалася кліматичними змінами. Цей вихід був пов’язаний з хворобливою ломкою колишніх засад і зміною характеру відносин із середовищем. На жаль, цей вихід призвів до виникнення нових локальних криз.

Найбільшим з наслідків технології скотарства під час неолітичної революції стало утворення пустелі Сахара. На місці цієї пустелі ще 10 тисяч років тому була савана. Надмірний випас худоби викликав запустелювання цієї величезної території. Культури, що знищили цю савану, зникли разом з нею. Ймовірно, і багато азіатських пустель, як, наприклад, Каракуми, мають таке саме походження.

Сучасне людство проходить через нову кризу у своїй історії. Це перша криза, через яку наш вид проходить з тих пір, як став глобальним. В силу взаємопов’язаності різних частин людства можна припустити, що воно або як ціле пройде через нинішню кризу (з більшими чи меншими втратами), або підірве можливості для свого існування в ході масштабної екологічної катастрофи чи колапсу земного середовища проживання. Нинішній характер відносин людства із середовищем заснований на стрімкому витрачанні запасів викопного палива, що не може продовжуватися довго. Уже протягом XXI століття образ життя людства повинен змінитися. Як? Ми поки цього не знаємо. В якійсь мірі це залежить від наших дій.

Складові сучасної екологічної кризи такі. Зростання чисельності людства викликало брак продовольства, енергії

6

і прісної води. Подолання цих проблем ускладнюється зміною клімату, руйнуванням природних екосистем, зниженням біорізноманіття, забрудненням середовища і військовою загрозою.

Кожен зі згаданих тут факторів досить складний. Наприклад, забруднення — цілий комплекс змін навколишнього середовища:

• зміна газового складу і властивостей атмосфери (проблеми СО₂ і О₃);

• розсіювання продуктів згорання палива і його наслідки — смог, кислотні дощі;

• отруєння води, повітря та ґрунту токсичними речовинами;

• розсіювання неприродних елементів і ксенобіотиків;

• зараження повітря, води і ґрунту радіонуклідами;

• забруднення природних середовищ хвороботворними мікроорганізмами з відходів;

• деградація водойм через надмірне надходження біогенів, замори через надлишок органіки, замулювання змитими наносами;

• теплове, шумове, електромагнітне забруднення;

• локальне забруднення найближчого середовища проживання людини: їжі, повітря в приміщеннях, предметів побуту тощо.