13.1.3. Система заповідних об’єктів як засіб збереження природи

Території та об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) за походженням поділяються на природні території й об’єкти та на штучно створені об’єкти.

Нині в Україні існує 11 категорій ПЗФ, серед них природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, заказник, пам’ятка природи, заповідне урочище є природними територіями та об’єктами, тоді як ще категорії ПЗФ, такі як ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, паркпам’ятка садово­паркового мистецтва, є штучно створеними об’єктами. Категорія, до якої відноситься певна територія чи об’єкт ПЗФ, визначається відповідно до того цільового призначення та тих функцій і завдань, які ця територія чи об’єкт мають виконувати.

Крім поділу територій та об’єктів ПЗФ за їх походженням, вони розрізняються також і за значенням. Залежно від екологічної, наукової, історико-культурної, естетичної, оздоровчої та іншої цінності території та об’єкти ПЗФ можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення. Ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків і парків-пам’яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки та заповідні урочища — категорії ПЗФ місцевого значення. А природні заповідники, біосферні заповідники та національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Біосферні заповідники — категорія ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення та функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур. Усі біосферні заповідники — елементи відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою ЮНЕСКО «Людина та біосфера». Ряд із них — юридичні особи, інші створюються (оголошуються) без такого статусу.

Згідно з чинним законодавством, статус юридичної особи мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам’ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються території та об’єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватись територією ПЗФ без такого статусу.

Об’єкти заповідної справи. Традиційно як об’єкти науки чи сфери людської діяльності прийнято розглядати певні досліджувані сутності, пізнавані реалії, причому безвідносно до їх матеріальних чи ідеальних іпостасей. У природничих науках і матеріальних видах діяльності їх об’єктами є звичайно матеріальні сутності, у гуманітарних — ідеальні. Із цього погляду особливість заповідної справи полягає в тому, що вона охоплює як сутності чисто матеріального ґатунку (наприклад, фізичну територію, певні природні об’єкти тощо), так і торкається питань гуманітарного змісту (наприклад, морально-етичних аспектів охорони природи, цінності природи, екологічної освіти та виховання тощо). Отож вважати, що об’єктом заповідної справи є лише території та об’єкти, які становлять природно-заповідний фонд або потенційно можуть бути до нього включеними, було б не зовсім точно. Ці території — лише арени, на яких практично вирішуються завдання заповідної справи. Об’єктивно ця справа охоплює широке коло питань, об’єктна сутність яких виходить далеко за межі конкретної природоохоронної території чи їх мережі.

Матеріальними об’єктами заповідної справи можуть виступати природні територіальні комплекси, їх компоненти (передусім — рослинність і тваринний світ, а також геологічні утворення, водні тіла, ґрунти та інші), які становлять цінність із природоохоронної точки зору. Зокрема, це природні комплекси в межах існуючих територій ПЗФ. Також матеріальними об’єктами заповідної справи можуть бути і природні комплекси та їх компоненти у межах територій, які зараз не входять до складу ПЗФ, але які становлять цінність із природоохоронної точки зору.

Відтак, у територіальному відношенні її об’єкт — мало не вся територія держави.

Ряд категорій ПЗФ України (такі як ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва) — матеріальні сутності, але є не суто природними територіями, а штучно створеними об’єктами. Отже, не тільки природні території та природні комплекси є матеріальними об’єктами заповідної справи, але й комплекси штучного походження, що мають особливу наукову, освітню, виховну та інші цінності і підлягають збереженню.

Ідеальні об’єкти заповідної справи. Як вказувалося вище, у сучасній філософській думці розуміння об’єкта науки чи певної людської діяльності не зводиться до того, що таким об’єктом має бути тільки матеріальне тіло. Ними також можуть бути і певні ідеальні сутності. Заповідна справа торкається багатьох морально-етичних і ціннісних аспектів взаємодії людини із природою. Отже, такі ідеальні феномени, як морально-етичні норми людського ставлення до живої та неживої природи, її сакральна, духовна, естетична та інші «нематеріальні» цінності, індивідуальні та соціальні (зокрема, етнічні) значення певних ландшафтів, їх символізм тощо

є тими об’єктами ідеальної природи, на які також спрямована заповідна справа. У наш час — гуманізації науки та інших форм людської діяльності, поширення у суспільстві екоцентричних світоглядів — значення таких ідеальних об’єктів заповідної справи неухильно зростає.