12.1.6. Нестача природних ресурсів

Загроза нестачі ресурсів, у тому числі екологічних, виникає все частіше і може посилитися в майбутньому, якщо не будуть вжиті всі можливі заходи до економного та екологічно ефективного їх використання. Один з основних напрямків раціоналізації використання природних ресурсів — ширше застосування передових ресурсозберігальних технологій, що дозволяють знижувати витрати сировини, матеріалів, палива та енергії на одиницю кінцевої продукції. Наприклад, розвиток порошкової металургії вже сьогодні дозволяє зберігати в середньому до 2500 т металу на 1000 т готових виробів із металевого порошку, що означає суттєву економію сировини

55

та палива порівняно з колишніми технологіями. При цьому собівартість продукції знижується в середньому на 30 %.

Все важливішим стає багаторазове повторне використання вже видобутої сировини. У цьому випадку оцінка вичерпних ресурсів може значно змінитися. Наприклад, створення систем оборотного, або замкненого водоспоживання у промисловості дозволяє значно скоротити використання чистої води. Включення в господарський оборот вторинних ресурсів і відходів виробництва дає великий економічний і одночасно — екологічний ефект. Як відомо, під відходами з економічної точки зору розуміються непридатні для виробництва даної продукції види сировини, її непотрібні залишки, речовини, які виникають у ході технологічного процесу (тверді, рідкі, газоподібні, а також тепло та енергія). Майже 70—80 % потреб світового господарства в енергії, паливі, сировині і матеріалах можуть бути задоволені за рахунок їх повторного використання. Зокрема, 20—25 % металу, що міститься у викинутих на звалище відходах споживання, можуть бути знову залучені до обігу при незначних витратах, а ще 40—45 % — після спеціальної обробки.

Собівартість кольорових металів, одержуваних із брухту чи відходів, у 3—6 разів нижча, ніж із рудної сировини. Вторинна сировина може дати майже половину обсягу виплавленої сталі. Вторинна переробка брухту кольорових металів потенційно може давати щорічно 20 % світової продукції міді, понад 30 % олова та алюмінію, близько 20 % цинку. Використання 1 т брухту чорних металів дозволяє заощаджувати 3,5—4,0 т залізної руди, а також марганцеву руду та нерудні речовини металургійної сировини. При цьому економляться енергетичні ресурси: 1 т брухту кольорових металів зберігає 1,5 т коксівного вугілля. Екологічні наслідки вторинного використання сировини можуть бути навіть істотнішими, ніж економічні. Наприклад, застосування вторинних ресурсів металів замість виробництва чавуну зменшує викиди в атмосферу в 7—8 разів, забруднення вод — у 4 рази, кількість твердих відходів — у 16 разів.

До останнього часу родовища природних ресурсів розробляли вибірково — у першу чергу освоювали найбагатші, зручно розташовані та великі. Малоймовірно, що навіть в умовах дефіциту або виснаження ряду ресурсів людство звернеться до звичайних гірських порід і морської води, щоб витягувати з них більшість мінеральних ресурсів, втрачаючи при цьому інтерес до їх локальної концентрації.

У даний час намітилася інша тенденція. У результаті глобального виснаження найбагатших родовищ і переходу на все бідніші та незручно розташовані джерела корисних

55

копалин, джерелом природних ресурсів усе частіше стають величезні відвали навколо старих копалень, з яких корисні речовини можна концентрувати за допомогою сучасних технологій збагачення. Наприклад, навколо старих копалень із видобутку міді, цинку, свинцю, залізних руд та інших металів зібралася маса відвалів із низьким вмістом тих чи інших корисних копалин, які можна вважати відкладеними для майбутнього використання. Як і раніше, спостерігаються величезні втрати природних ресурсів і збитки, яких зазнає середовище у процесі розробки родовищ корисних копалин. Так, при видобутку підземним способом у надрах у середньому втрачається через недосконалі або занадто дорогі технології 20—45 % вугілля, 15—25 % руд чорних і кольорових металів, 20—60 % гірничо-хімічної сировини. У середньому в окремих родовищах нафти видобувається лише 50—60 % розвіданих запасів. Втрати супутнього газу становлять тільки в нашій країні 20 млрд т/рік, він, як і раніше, в основному спалюється у факелах. У цих галузях необхідно впроваджувати нові ресурсозберігаючі технології, а також комплексно використовувати видобувну сировину.