12.1.1. Визначення природокористування

Економічна теорія стверджує, що природні ресурси обмежені й рідкісні, а потреби людини безмежні. Екологія переконує, що людина управляє потребами. Знадобилося мінімум триста років, щоб протистояння економіки та екології закінчилося спільними зусиллями людства щодо збереження і сталого розвитку життя на Землі.

Природокористування вивчає поведінку людей, які розподіляють природні ресурси, у тому числі асиміляційний потенціал, що характеризує здатність природного середовища до самовідновлення. Обмежений ресурс — чисте навколишнє середовище — не враховується належним чином у традиційних економічних рішеннях щодо виробництва товарів і послуг. Природокористування розкриває причини такого стану справ і виправляє ситуацію. У ній широко використовуються дані природничих наук: географії, екології, біології тощо. Природокористування як наука сформувалося відносно недавно (друга половина — остання третина ХХ століття), коли стало досить очевидним, що природні блага вичерпні, повинні мати економічну оцінку і не можуть розглядатися як безкоштовний дар природи.

У цей же час вкрай загострилися екологічні проблеми, які з локальних перетворилися на національні та глобальні загрози. Пріоритетами внутрішньої і зовнішньої політики держав стали боротьба із забрудненням атмосфери та водойм, контроль за енергетичними ресурсами, захист від токсичних відходів і збереження зникаючих видів рослин і тварин. Економіка природокористування виявилася затребуваною особами, які приймають рішення, для пошуку та обґрунтування ефективності обліку екологічного фактора у проведеній ними економічній політиці, визначення набору інструментів, які ефективно регулюють процес природокористування.

Економічна система в цілому — система виробництва, розподілу та споживання товарів, робіт і послуг. Будь-яке виробництво та споживання пов’язане зі зростаючим залученням природних ресурсів у сферу діяльності людства і супроводжується впливом на навколишнє середовище. Дослідженням цих проблем, поряд з іншими, займається галузь знання, яка має велике прикладне значення, — природокористування.

Значний внесок у розвиток природокористування зробили вчені, які працювали на межі наук про природні ресурси, охорону навколишнього середовища та економіку і стали видатними екологами: географи Д. Л. Арманд, І. П. Герасимов, економісти М. П. Федоренко та Т. С. Хачатуров, еколог М. Ф. Реймерс, філософ Е. В. Гірусов. Термін «природокористування» запропонований у 1958 р. російським географом Ю. М. Куражсковським. Нині природокористування визначається як наука про можливості та напрями екологічно безпечного та невиснажливого використання ресурсів і властивостей природи для забезпечення сталого розвитку.

Визначення включає принцип раціональності природокористування, тобто передбачає, з одного боку, його екологічну безпеку, з іншого — забезпечення потреби суспільства у природних ресурсах і середовищі для вивчення та розвитку. Іншими словами, на противагу принципу охорони від використання, проводиться принцип збереження та використання природи в усьому її різноманітті. Виходячи з цього, об’єкт економіки природокористування як науки — комплекс взаємовідносин між природними ресурсами, природними умовами життя людини та соціально­економічним розвитком суспільства.

Предмет природокористування як науки — пошук раціоналізації (та оптимізації) цих взаємин, пошук шляхів збереження природного середовища життєдіяльності людського суспільства. Іншими словами, предмет природокористування включає дослідження проблем ресурсокористування, тобто діяльності з використання, освоєння, поліпшення природних ресурсів, їх збереження та відтворення; проблеми охорони навколишнього природного середовища — діяльності щодо збереження та поліпшення навколишнього середовища життя людей, зменшення його деградації під впливом антропогенних впливів; проблеми охорони природи — діяльності з охорони багатства та різноманіття живої природи та середовища проживання, різноманітних природних об’єктів, збереження стійкості природних процесів і в цілому — збереження біосфери Землі.