logo search
GE

33.1. Загальна характеристика озер України

Озера — це природні водойми, які утворилися в поглибленнях суші (котловинах) і заповнені в межах свого ложа прісними або солоними водами. Котловини озер за походженням поділяють на тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни, лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (у кратерах згаслих вулканів), завально-запрудні.

В Україні карстові озера є на Поліссі і в деяких регіонах степової зони. Одне з найбільших — оз. Світязь, що знаходиться на Волині. Утворення котловини цього озера пов'язане з розмиванням крейдяних порід, внаслідок чого і утворилось Поглиблення земної поверхні.

У степовій зоні біля м. Слов'янська є невеликі за площею озера (Вейсове, Ріпне, Сліпне), їх котловини заповнились водою після розмивання покладів солі, близько розташованих До поверхні землі.

Завально-запрудні озера утворюються внаслідок завалу гірською породою ущелин або річкових долин. Вони характерні для гірської місцевості. До найбільших (площа 700 м2, глибина 16—24 м) таких озер належить оз. Синєвір, що знаходиться на висоті 988 м в Українських Карпатах. Такого ж типу і оз. Бребенескул, також розташоване в гірській частині Карпат. У Закарпатті налічується близько 137 завальних за походженням озер загальною площею 3,69 км2. На території Українських Карпат до вулканічних, або кратерних, належать озера Липовецьке, Синє та Ворочівське.

Окрему групу становлять озера, які відокремились від морів та естуаріїв річок. Це, зокрема, придунайські озера, яких налічується 26. Серед них найбільші Ялпуг (149 км2), Кагул (93,5 км2), Кугурлуй (82,0 км2), Катлабуг (67,0 км2), Китай (60,0 км2), Картал (15,0 км2). Усі вони мілководні (максимальна глибина від 2,7 до 6,0 м), з'єднуються між собою природними та штучно створеними протоками та каналами, сполучені з Дунаєм, від якого залежить їх водність. У далекі часи вони були пониззям повноводних річок, які впадали в естуарії древнього Дунаю. Поступово приморська частина дельти замулювалась внаслідок виносу завислих частинок, що призводило до відчленування витоку річок від моря та перетворення їх в озера-лимани.

у 50—60 pp. XX ст. на значній частині озер побудовано дамби, а на водотоках, що сполучали озера з Дунаєм, створені водорегулюючі системи. Завдяки водорегулюванню більшою стала водність цих озер, і вони нагадують водоймища озерного типу. В них з'явились великі масиви водяної та повітряно-водяної рослинності, з'являються ознаки заболочування.

Багато озер розташовано в прибережних зонах Чорного моря. Тільки в степовому Криму їх налічується понад 50. Солоність води в них коливається від 10 до 19 %о. Найбільші серед них — Сасик (73,5 км2), Саки (97 км2), Донузлав (48 км2), Айгульське (37,5 км2), Актишське(26,8 км2), Червоне (23,4 км2). Крім кримського Сасика в Одеській області є озеро, яке також називається Сасик. Воно утворилося після відгородження греблею від Чорного моря Сасикського морського лиману та його розпріснення дунайською водою, яка подається по каналу Дунай—Сасик протяжністю 14 км.

На території України налічується понад три тисячі озер, а площа їх водного дзеркала становить близько 0,3 % території (рис. 138). За винятком окремих відносно великих озер, про які уже згадувалось, понад 40 озер мають площу 10 км2 і більше. Переважна ж більшість — це невеликі водойми.

Озера, на території України — в основному прісноводні (мінералізація до 0,5 %о) та солонуватоводні (0,5—16,0 %0). Є й солоні озера (16—47 %о), які розташовані у степовій зоні Азово-Чорноморського узбережжя. Деякі з них мають лікувальні властивості. До пересолених належать озера, мінералізація води в яких більша від 47 %.

Рівень мінералізації води в озерах України визначається такими зональними особливостями ландшафту, як рельєф місцевості, тип ґрунтів, баланс вологи, особливості поверхневого і підземного стоку тощо. Гідрохімічна зональність корелює з фізико-географічною. Так, мінералізація переважної більшості озер зони мішаних лісів (Українське Полісся) і північно-західних регіонів лісостепу невисока. Вода в них гідрокарбонатно-кальцієвого класу.

У лісостеповій зоні східних та південно-східних регіонів переважають гідрокарбонатно-кальцієво-магнієво-натрієві води. З наближенням до Азовського і Чорного морів у підземних і поверхневих водах зростає вміст натрію. Вплив морів на іонний склад не тільки поверхневих, а й ґрунтових вод виявляється на відстані до 200 км вглиб суші.

У водоймах степової зони клас води визначається не гідро-карбонатними, а сульфатними аніонами. Більшість озер цієї зони належить до сульфатно-хлоридного класу із мішаним катіонним складом.

Заповнення озер, які утворюються в гірській місцевості внаслі­док обвалів породи, відбувається, як правило, завдяки сніготанен­ню та дощам. Як відомо, такі води належать до слабомінералізованих. Найчастіше клас води в таких завальних озерах — гідрокарбонатно-кальцієвий. Через локальні особливості хімічного складу гірської породи вода може бути більш мінералізованою і належати до сульфатного класу. Такі озера зустрічаються в гірському Криму та у частині Карпат вулканічного походження.