logo
GE

6.12. Голкошкірі (Echinodermata)

До групи найбільш високоорганізованих вторинноротих безхребетних тварин належать голкошкірі, їх розмір коливається від 5 до 50 см, але зустрічаються дрібніші і такі, що досягають 2 м. За будовою тіла вони різко відрізняються від усіх інших представників безхребетних. У них осьова, а не двобічна симетрія тіла, яке має характерну променеву будову. їх тіло має розвинений скелет. Від центру сплющеного тіла відходять ніби промені вирости, яких налічується п'ять (морські зірки), а у деяких видів сім і більше. Променева будова проявляється у голкошкірих не тільки у зовнішніх формах, а й у розміщенні вапнякових голкоподібних структур скелету та представників безхребетних. У них осьова, а не двобічна симетрія тіла, яке має характерну променеву будову. Їх тіло має розвинений скелет. Від центру сплющеного тіла відходять ніби промені вирости, яких налічується п'ять (морські зірки), а у деяких видів сім і більше. Променева будова проявляється у голкошкірих не тільки у зовнішніх формах, а й у розміщенні вапнякових голкоподібних структур скелету та розташуванні внутрішніх органів. На променях розташовані сотні присосків, за допомогою яких вони прикріплюються до твердого ґрунту, пересуваються та утримують здобич (рис. 76).

Голкошкірі — виключно морські організми, які досить чутливі до найменшого розпріснення води. Вони добре почувають себе в океанічних водах (34—35 %) і лише відносно невелика кількість видів може пристосуватись до меншої солоності води (20—24 %о). Саме цим пояснюється їх відсутність у Каспійському морі, а у Чорному морі зустрічається лише 8 видів. Навпаки, зростання солоності води до 43—47 %о, наприклад у Червоному морі, сприяє їх масовому розвитку. Голкошкірі поширені в морях і океанах усіх широт, їх можна зустріти на різних глибинах (аж до 10 000 м), у тому числі у зно-відпливних зонах з різними за своєю структурою шми ґрунтами. Голкошкірі об'єднані у такі п'ять класів: морські зірки (Asteroidea), офіури, або змієхвостки (Ophiuroidea), морські їжаки (Echinoidea), голотурії (Holothurioidea) морські лілеї (Crinoidea).

Морські зірки — донні організми, які характеризуються зіркоподібним або багатопроменевим тілом, в центрі якого з їньої сторони розташований ротовий отвір. Верхня частина зірки вкрита вапняковими голками, а знизу розташовані бчастої форми присоски, за допомогою яких зірки пересувається по дну. Дорослі форми повзають по поверхні морського дна або занурюються в пісок чи мул. Більшість видів різностатеві, розвиток проходить стадію вільноплаваючої личинки. Серед них зустрічаються живородящі форми. Морські зірки — переважно хижаки, які живляться донними безхребетними. Серед глибоководних форм є ґрунтоїдні зірки.

У морських водоймах зірки відіграють істотну роль в життєдіяльності риб. З одного боку, вони служать кормовою базою для строкатої зубатки (Anarchichas minor) та деяких іншиx видів, з другого — морські зірки, зокрема Asterias abens, самі нападають на риб і їх поїдають. Найчастіше їх вами стають риби, які плавають у придонних шарах води. При масовому розмноженні морських зірок може різко зменшуватись чисельність і біомаса молюсків, що негативно впливає на рибопродуктивність бентосоїдних риб.

Морські їжаки мають кулеподібну або дископодібну форму тіла, яке вкрите панцирем із вапнякових пластин, що зрослися між собою. Поверхня тіла вкрита також численними голками та педициляріями, які виконують функції хватальних зганів. Морські їжаки живляться водоростями та дрібними тваринами. Вони можуть нападати на риб, захоплюючи їх педициляріями. У свою чергу морських їжаків споживають краби, донні риби, морські птахи та інші тварини. Вони ведуть переважно донний спосіб життя. Пересуваються, відштовхуючись рухливими голками, або повзають на довгих рубчастих ніжках — присосках. Можуть занурюватися у донні ґрунти. Морські їжаки — різностатеві, яйця виметують зпосередньо у воду, їх розвиток відбувається через стадію личинки. Серед них зустрічаються і живородящі форми.

Голотурії, або морські огірки, отримали таку назву за форму свого пухирчастого тіла, яке покрите м'якою шкірою, що містить мікроскопічні вапнякові пластинки, або спікули. Інколи можна спостерігати суцільне покриття поверхні вапняковим панцирем. За характером живлення — це детритофаги. Розмножуються вимотуванням у воду статевих продуктів, у розвитку проходять стадію плаваючої личинки. Серед голотурій є об'єкти промислового лову, зокрема трепанг. Він поширений у країнах Південно-Східної Азії. Далекосхідний трепанг (Stichopus japonicus) досягає розмірів 40 см, поширений у Японському морі та біля Тихоокеанського узбережжя Японії.

Морські змієхвости, або офіури, за формою тіла нагадують морських зірок, але їх промені більш чітко відшнурованні від диску і мають численні розгалуження у вигляді гіллястих променів. Вони поширені на дні океанів і морів, від літоральних зон до глибин 8 000 м. Більшість офіур різностатеві, але зустрічаються і гермафродити. Розмножуються вимотуванням статевих продуктів безпосередньо у воду, розвиток відбувається через стадію личинки. У деяких видів запліднення і розвиток личинок проходить безпосередньо у виводкових сумках — бурсах. це — всеїдні та детритоїдні тварини. Вони поїдають фітопланктон та дрібних планктонних тварин, яких відловлюють піднятими променями. У ламкої зірки офіури налічується п'ять закручених променів, які відходять від невеликого центрального диску зірки. Більшість офіур живе на глибині, інколи утворюючи величезні скупчення (до 500 особин на 1 м2) на морському дні.

Морські зірки і офіури споживають ті ж кормові організми, що і більшість бентосоїдних риб. Внаслідок цього вони виступають як конкуренти риб за кормові об'єкти. Встановлено, що споживання цими хижаками безхребетних кормових організмів інколи в 3—4 рази перевищує їх споживання рибами. На окремих ділянках морського дна щільність офіур буває настільки великою, що вони протягом дня обстежують своїми променями кожен сантиметр поверхні, захоплюючи при цьому молюсків та інші бентосні кормові організми.

Серед морських лілей є стеблові і безстеблові форми. Стеблові лілеї все життя проводять, прикріпившись до твердого донного субстрату і розкачуючись на довгому стеблі. Безстеблові здатні відриватись від субстрату та пропливати на невелику відстань за допомогою хвилеподібних рухів променів. Слід, однак, зазначити, що кожна безстеблова лілія у своєму розвитку проходить прикріплену стеблову стадію, що свідчить про близькість їх походження.

Безстеблові морські лілеї нагадують формою тіла офіур. Вони мають п'ять довгих, схожих на пір'я, рукоподібних променів, які розщеплюються ще на цілий ряд (до 200) дрібніших утворень. Такі промені нагадують листя папороті служать для наближення до рота води з частинками корму. Серед безстеблових є види, які найчастіше зустрічаються біля узбережжя Європи. Це представники родини антедонід (Antedoaidae), зокрема середземноморський антедон (Antedon mediterranea) та адріатичний антедон (Antedon adriatica). Ці види розмножуються навесні або влітку, а запліднені яйца прикріплюються до самиць і проходять п'ятиденний цикл розвитку. Після виходу личинки переходять на вільне плавання і поширюються на певну відстань від материнської лілеї. Безстеблові лілеї споживають дрібні планктонні організми і детрит, уловлюючи їх розставленими проти течії променями та їх розгалуженнями.

Стеблові морські лілеї— переважно глибоководні організми, які мають своєрідне стебло, розмір якого досягає 1 м. Ним вони прикріплюються до дна. За формою тіла ці лілеї нагадують кущоподібні квіткові рослини, що і визначило їх назву. Живляться вони планктонними організмами, фільтруючи воду.