39.3. Рослинний і тваринний світ
У воді Чорного моря мешкають віруси, бактерії, водорості, гриби, квіткові рослини, безхребетні тварини, риби та ссавці. В результаті оцінки біологічного різноманіття флори і фауни Чорного моря (1998) зареєстровано 4373 види і внутрішньовидових таксонів гідробіонтів. Серед них налічується 25 родів бактерій, а число видів грибів становить 175, планктонних водоростей - 471, планктонних безхребетних — 1061, водоростей в мікрофітобентосі — 346, водоростей в макро-фітобентосі - 258, вищих водяних рослин — 159, безхребетних в мейобентосі — 497, безхребетних в макрозообентосі — 875, риб — 154, морських ссавців — 4. Зареєстровано також 264 види паразитів морських і прісноводних організмів. Щорічна продуктивність рослин кисневого шару Чорного моря до глибини 100—200 м становить близько 2 млрд т, тобто 48 т/га морської поверхні. Біомаса літнього планктону становить в середньому у північно-західній частині моря 400— 800 мг/м3 [17].
Найбільш продуктивні зони охоплюють приблизно 15 % всієї акваторії моря. До них належить північно-західна частина, прибосфорський район, північно-східна частина біля Керченської протоки. Тут утворюється близько 1/3 усієї сумарної первинної продукції планктонних і бентосних рослин Чорного моря.
На рис. 143 зображено зони з різною інтенсивністю утворення первинної продукції. У північно-західній частині моря фітопланктону завжди більше, ніж біля берегів Криму і Кавказу та в центральній акваторії моря. У літній сезон у зоні впливу виносу біогенних елементів з Дунаю в морській воді налічується до 1—2 млн к л. /дм3 планктонних водоростей, а у прибережних водах біля берегів Криму їх середня кількість не перевищує 100 тис. кл./дм3. Інколи цей показник спадає до 5 тис. кл./дм3. За даними Інституту біології південних морів НАН України, середня біомаса фітопланктону у водах північно-західного шельфу становить 200—600 мг/дм3, а у прилеглих до Криму — тільки 50—200 мг/дм3. Така ж закономірність характерна і для донних макрофітів. З них особливої уваги заслуговує червона водорость філофора, з якої добувають агар. До 95 % чорноморських запасів цієї водорості росте саме у північно-західній частині моря у зоні впливу стоку Дунаю.
Вперше великі масиви водорості філофори відкрив у 1908 р. відомий гідробіолог, завідувач Севастопольською біологічною станцією С. О. Зернов. Тому це скупчення макрофітів назвали «філофорним полем Зернова». Ось як описує його відомий український гідробіолог академік НАН України, професор Ю.П. Зайцев: «Густі зарості філофори заввишки до 1 метра перетворились у величезне угруповання (біоценоз) десятків видів тварин — губок, молюсків, бокоплавів, креветок, крабів та інших безхребетних, а також риб. Бо для одних філофора — корм, для других — місце нересту, для третіх — місце зимівлі, для четвертих — притулок, а для усіх тварин — джерело кисню і т. д. І що дивно — більшість постійних мешканців заростей філофори відрізняються інтенсивним червоним забарвленням. Це червоні черепашки, червоні креветки, краби, бички тощо» [17].
Фітомаса філофори у полі Зернова досягала у 60-ті pp. від 1000 до 10000 г/м2. Його площа у ті роки становила близько 11000 км2, а загальна фітомаса оцінювалась у 7—10 млн т. Забруднення північно-східної частини Чорного моря стоком з рисових полів Причорномор'я, що містять залишки гербіцидів, призвело до поступового зменшення площ заростей, які на початку 90-х pp. скоротились до 500 км2 при загальній фітомасі 300—500 тис. т. Зокрема філофорне поле Зернова втратило промислове значення, її видобування повністю заборонено. В останні роки заготівля філофори перемістилась до Малого філофорного поля, яке розташовано у східній частині Каркиницької затоки.
В умовах прогресуючого забруднення повністю зникла бура водорость цистозира, яка до 70-х pp. масово розвивалась уздовж північно-західного узбережжя моря (України). Поступово скорочується чисельність і інших макрофітів, зокрема, морської трави зостери.
У морських, як і в прісноводних екосистемах, усі гідробіонти пов'язані між собою через трофічні зв'язки. Фітопланктоном живляться планктонні рачки, личинки молюсків та інших дрібних тварин, з яких складається зоопланктон - основний корм для риб на ранніх стадіях їх розвитку, а також деяких видів дорослих риб (хамси, тюльки, ставриди, оселедців тощо).
Саме завдяки багатій кормовій базі північно-західна частина Чорного моря є найбільш продуктивною, її біопродуктивність на 1/3 пов'язана з виносом біогенних речовин із стоком Дунаю. Саме стік Дунаю робить цю частину моря найбільш продуку тивною, але він часто є причиною масових придух і загибелі гідробіонтів.
Трофічні взаємовідносини між гідробіонтами у Чорному морі показано на рис. 144
Гідробіонти, що входять до окремих груп зображеного трофічного ланцюга, відрізняються не тільки характером живлення, але й біологією розмноження, можливістю пристосовуватись до змін умов середовища [32]. Це і визначає їх чисельність у популяції, можливість зайняття домінуючої ролі серед інших таксономічних груп водяних організмів. Біомаса зоопланктону у найбільш продуктивній північно-західній частині Чорного моря становить 500—2000 кг/м3, а у відкритій частині — в середньому 25—100 (максимальна 300) мг/м3.
Основні організми бентосу -- це мідії, устриці, рапани, креветки, кам'яні краби. Інші види безхребетних поширені менше. У середньому в шельфовій зоні біомаса бентосу дорівнює 20—100 г/м2. Тут виявляються місця скупчень окремих видів бентонтів, де їх чисельність і біомаса значно перевищують середні показники. Так, зареєстровані біоценози мідії, де їх біомаса досягала 10—15 тис. г/м2, а біомаса молюска мідії — до 20 тис. г/м2.
Крім корінних видів безхребетних, в Чорне море разом з баластними водами, обростаннями морських суден та придонними течіями через Босфор проникають мігранти — гідробіонти з інших морів. Завдяки цим автоакліматизантам видовий склад безхребетних збагатився такими молюсками, як рапан, мія, скафарка, а також блакитний краб.
В останні роки в Чорне море проник і дуже швидко поширився мнеміопсис Лейді (Mnemiopsis leidyi) — тварина, яка має желеподібне тіло, що нагадує медузу. Це — хижак, який поїдає не тільки зоопланктон, а й пелагічну ікру і личинок риб. Його поява була вперше зареєстрована у 1988 p., а вже через рік біомаса досягла 800 млн т.
Масове розмноження мнеміопсиса призвело до підриву кормової бази риб, особливо хамси і шпрота. Біомаса кормового зоопланктону зменшилася в 3 рази. У 1989 р. відзначався найбільший спалах чисельності цього хижака. Його біомаса досягала в цілому по морю 1,5 кг/м2 у товщі води до глибини 20 м. У північно-західній шельфовій зоні вона становила 5,0 кг/м2. Навесні 1990 р. у районі Анапи спостерігалась його максимальна біомаса — 16 кг/м2. У наступні роки біомаса реброплава знизилась Так, в 1991 р. вона впала майже у 5 разів у порівнянні з 1990 р. і в 3,5 рази — з 1989 р.
У 1997 р. в планктоні Чорного моря були виявлені нові «вселенці» — реброплави з роду Берое (Веrое): морський огірок (Вегое cucumis), морський огірок овальний (Вегое ovata), які швидко поширилися по всьому Чорному морю, переважно в прибережній зоні. Вони живляться мнеміопсисом (заковтують його), і внаслідок появи таких суперхижаків чисельність мнеміопсиса значно знижається, що позитивно позначається на кормовій базі риб.
До появи мнеміопсиса надзвичайно висока чисельність і біомаса була характерною для медузи аурелії вухатої (Aurelia aurita), яка практично зайняла нішу риб-планктофагів у пелагічній частині Чорного моря. У 80-х pp. біомаса аурелії у відкритих водах становила в середньому від 0,6 до 1 кг/м2, а в цілому по морю — від 300 до 500 млн т. Протягом доби аурелія виїдає близько 5—7 % біомаси мезопланктону, який є важливим кормовим об'єктом хамси, шпроту та інших риб. Із вселенням у Чорне море реброплава, який є більш агресивним хижаком і живиться тими ж об'єктами, що й аурелія, біомаса останньої почала різко падати.
Серед небезпечних вселенців з інших морів і океанів, що випадково потрапили в Чорне море і досить швидко розмножилися, слід назвати великого двостулкового молюска мію піщану (Муа arenaria), аборигена Атлантичного океану. Масовий розвиток мії привів до скорочення чисельності такого важливого компонента кормової бази мальків і молоді донних риб, як дрібний тонко-стулковий молюск лентидій середземноморський (Lentidium mediterranean). А це, в свою чергу, негативно вплинуло на відтворення бичків, калканів, глоси, султанки та інших видів риб.
Протягом останніх 15—20 років поблизу Керченської протоки зареєстрована поява блакитного краба (Callinectes sapidus), а на північно-західному шельфі — молюска доридели обскури (Doridella obscura), який мешкає переважно у Атлантичному океані біля берегів США та Канади.
Стійким до дефіциту кисню виявився товстостінний двостулковий молюск скафарка нерівна (Scapharca inaequalis), який з'явився у 1984 р. у шельфовій зоні української ділянки північно-західного Причорномор' я.
Серед інших вселенців заслуговує на увагу водорость дес-марестія зелена (Desmarestia viridis), основним місцем перебування якої є холодні північні моря Європейського континенту. У Чорному морі вона найбільш інтенсивно розвивається у зимові місяці.
Прикладом конкурентної боротьби за трофічні ніші є також масове розмноження ендеміка атлантичного походження — молюска доридели обскури на шельфі біля Кримського півострова у місцях масового вирощування мідій на штучно створених плантаціях.
У Чорному морі мешкають дельфіни, які поїдають дуже велику кількість риби. До 1940 р. у Чорному морі нараховувалось 2—2,5 млн дельфінів, навіть зустрічались косяки чисельністю до 5—6 тис. У 1966 р. їх чисельність знизилась до 500 тис. Промисловий відлов дельфінів у 1966 р. був заборонений, але падіння їх чисельності тривало, і в 80-х роках вона не перевищувала 100 тис. особин. Серед дельфінів, які ще живуть у Чорному морі, багато хворих, що є наслідком токсичного забруднення його вод.
- Основні одиниці виміру, що застосовуються в гідроекології
- Глава 1. Гідросфера та її екологічна зональність
- Загальна характеристика гідросфери
- Запаси (розподіл) води в гідросфері
- Екологічна зональність Світового океану та морів
- 1.3. Екологічна зональність континентальних водойм
- 1.4. Екологічна зональність річкових систем
- 2.1. Екосистема як структурно-функціональна складова біосфери
- 2.2. Угруповання гідробіонтів окремих екологічних зон водних екосистем
- Глава 3 Бактерії і віруси
- 3.1. Бактерії
- 3.2. Віруси.
- Глава 4. Водорості (Algae)
- 4.1. Екологічні форми водоростей
- 4.2. Синьозелені водорості (Cyanophyta)
- 4.3. Діатомові водорості (Bacillariophyta)
- 4.4. Зелені водорості (Chlorophyta)
- 4.5. Харові водорості (Charophyta)
- 4.6. Динофітові водорості (Dinophyta)
- 4.7. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
- 4.8. Евгленофітові водорості (Euglenophyta)
- 4.9. Золотисті водорості (Chrysophyta)
- 4.10. Жовтозелені водорості (Xanthophyta)
- 4.11. Червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta)
- 4.12. Бурі водорості (Phaeophyta)
- 4.13. Рафідофітові водорості (Raphydophyta)
- Глава 5. Вищі водяні рослини
- 5.1. Загальна характеристика
- 5.2. Екологічні угруповання
- Глава 6. Водяні безхребетні тварини
- 6.1. Найпростіші (Protozoa)
- 6.2. Губки (Porifera)
- 6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)
- Плоскі черви (Plathelminthes). Турбелярії (Turbellaria )
- 6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
- 6.8. Водяні членистоногі (Arthropoda)
- 6.9. Молюски (Mollusca)
- 6.10. Щупальцеві, або червоподібні, організми (Tentaculata, або Vermoidea)
- 6.11. Щетинкощелепні, або морські стрілки (Chaetognatha)
- 6.12. Голкошкірі (Echinodermata)
- Глава 7. Рибоподібні та риби (Pisces)
- 7.1. Екологічні особливості формування іхтіофауни
- 7.2. Рибоподібні
- 7.3. Хрящові риби (Chondrichthyes)
- 7.4. Хрящові ганоїди (Chondrostei)
- 7.5. Справжні кісткові риби (Teleostei)
- Глава 8. Динаміка водних мас та її роль у водних екосистемах
- 8.1. Водні маси як компонент гідрологічної структури водойм і водотоків
- 8.2. Типізація водних об'єктів та їх гідрологічна характеристика
- 8.3. Роль течій у формуванні структури біоценозів та функціонуванні водних екосистем
- Глава 9. Гідрофізичні фактори у водних екосистемах
- 9.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- 9.2. Термостабільні властивості води
- 9.3. Щільність води
- 9.4. В'язкість води і поверхневий натяг
- 9.5. Забарвлення води
- 9.6. Температурний та термічний режим водних об'єктів
- 9.7. Льодовий режим
- 9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- 9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних ґрунтів
- 9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідро біонтів
- Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- 10.1. Класифікація природних вод за сольовим складом
- 10.2. Сольовий склад океанічних і морських вод
- 10.3. Сольовий склад континентальних вод
- Класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями іонного складу [34]
- 10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- 10.5. Осмотичні фактори середовища та осморегуляція у гідробіонтів
- 10.6. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища
- Глава 11 Іонні компоненти та їх екологічна роль
- 11.1. Неорганічні елементи океанічних, морських і прісних вод
- 11.2. Натрій, калій і цезій у водних екосистемах
- 11.3. Кальцій у водних екосистемах
- Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організм гідробіонтів
- 11.4. Магній у морських і континентальних водах
- 11.5. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- 12.1. Гідробіонти як біоконцентратори мікроелементів
- Вміст заліза у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (г на 1 кг сухої маси) водойм Дністра і
- Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.4. Марганець
- 12.5. Цинк
- Вміст цинку у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.6. Кобальт
- 12.7. Кадмій, хром, алюміній
- Вміст хрому у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [73, 74]
- Глава 13 Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- 13.1. Кругообіг. Формування кисневого режиму
- 13.2. Розкладання органічних речовин та формування якості води
- 13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів.
- 13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- Глава 14. Діоксид вуглецю у водних екосистемах
- 14.1. Хімічні та біологічні перетворення
- Відносна об'ємна розчинність газів у воді (долі одиниць) при парційному тиску 1 атм
- Молярна частина, %, окремих форм вугільної кислоти у воді залежно від її рН
- 14.2. Фіксація автотрофними і гетеротрофними організмами. Фотосинтез.
- 14.3. Адаптація риб до змін вмісту діоксиду вуглецю у воді
- 15.1. Кругообіг азоту в біосфері
- 15.2. Азотфіксація у водних екосистемах
- 15.3. Засвоєння азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- 15.4. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- 15.5. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль у кругообігу азоту у водних екосистемах
- 16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- 16.2. Вміст фосфору в організмах гідробіонтів і його метаболічна роль
- 17.1. Загальне уявлення про популяцію
- 17.2. Статево-вікова структура популяцій
- 17.3. Внутрішньопопуляційна різноякісність
- 17.4. Внутрішньопопуляційні взаємини гідробіонтів
- 17.5. Чисельність та біомаса популяцій гідробіонтів. Методи їх встановлення
- 17.6. Регуляція чисельності популяції
- 17.7. Функціональні та інформаційні зв'язки в популяціях гідробіонтів
- 17.8. Щільність популяції гідробіонтів
- Глава 18. Гідробіоценози як біологічні системи гідросфери
- 18.1. Загальна характеристика гідробіоценозів
- 18.2. Видова різноманітність гідробіоценозів
- 18.3. Гідробіоценози перехідних екологічних зон (екотопів)
- 18.4. Структура гідробіоценозів
- 18.6. Роль вищих хребетних тварин у біологічних процесах водних екосистем
- 19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
- 19.2. Деякі положення продукційної гідроекології
- 19.3. Методи визначення первинної продукції
- 19.4. Методи визначення вторинної продукції
- 19.5. Розрахунки потенційної і промислової рибопродуктивності
- Глава 20 Органічне забруднення
- 20.1. Органічні речовини та їх кругообіг у водних екосистемах
- 20.2. Сапробність водних об'єктів
- 20.3. Самозабруднення та самоочищення водойм
- Глава 21. Евтрофікація, її причини і наслідки для водних екосистем
- 21.1. Природна і антропогенна евтрофікація
- 21.2. «Цвітіння» води як гідробіологічний процес, зумовлений евтрофікацією
- Глава 22. Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем
- 22.1. Джерела токсичного забруднення
- 22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
- 22.3. Гідротоксикометрія
- 22.4. Фактори, що впливають на токсичність хімічних речовин для гідробіонтів
- 22.5. Методи оцінки і контролю токсичності водного середовища для гідробіонтів
- 22.6. Фізіолого-біохімічні механізми дії токсикантів на водяні організми
- Реакція гідробіоти на токсичну дію хімічних речовин у природних умовах
- 22.8. Біологічна індикація та моніторинг токсичних забруднень водних екосистем
- 22.9. Біологічна детоксикація та буферність водних екосистем
- 22.10. Нормування рівня токсичного забруднення
- Глава 23. Радіонуклідне забруднення водних екосистем та його вплив на гідробіонтів.
- 23.1. Природна радіоактивність водних об'єктів
- 23.2. Радіаційне опромінення гідробіонтів природними джерелами іонізуючої радіації
- 23.3. Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами
- 23.4. Забруднення водних об'єктів у Чорнобильській радіонуклідній аномалії
- 23.5. Форми радіонуклідів у природних водах
- 23.6. Розподіл та міграція радіонуклідів у водних екосистемах
- 23.7. Накопичення радіонуклідів у організмах гідробіонтів
- 23.8. Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів
- Глава 24. Якість води
- 24.1. Екологічні та водогосподарські підходи до визначення якості води
- 24.2. Фактори, що впливають на сольовий склад вод як життєвого середовища гідробіонтів
- 24.3. Вплив внутрішньоводоймних процесів на якість води
- 24.4. Методи оцінки якості природних вод
- Класи та категорії якості поверхневих вод суші та естуаріїв України за екологічною класифікацією [21]
- 24.5. Картографування екологічного стану поверхневих вод
- 25.1. Загальна гідрографічна характеристика
- Структура річкової мережі України [20]
- 25.2. Геоморфологічні та ландшафтні особливості території України, що визначають формування річкової мережі
- Глава 26. Екологія дніпровських водосховищ
- 26.1. Морфометпрична та гідрологічна характеристика зарегульованої частини Дніпра
- Характеристика водосховищ Дніпровського каскаду [90]
- 26.2. Особливості формування екосистем
- 26.3. Основні угруповання водоростей та їх роль в екосистемах
- 26.4. Бактеріальне населення
- 26.5. Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах
- 26.6. Основні угруповання тваринного населення
- 26.7. Забруднення, водосховищ і його вплив на формування якості води та рибопродуктивність Дніпра.
- Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю
- 27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти
- Вміст деяких важких металів у воді Кілійської дельти Дунаю, мкг/дм3 [74]
- 27.2. Біота Кілійської дельти
- 27.3. Басейни приток Дунаю, що стікають з Українських Карпат
- Глава 28. Екологія Дністра
- Гідрографічна характеристика, водність якість води
- 28.2. Угруповання гідробіонтів різних екологічних зон Дністра
- 28.3. Вплив зарегулювання на екологічний стан Дністра
- 29.1. Гідрологічний та гідрохімічний режим річки
- 29.2. Біота Південного Бугу
- 29.3. Вплив енергокомплексів на водні екосистеми
- Глава 30. Екологія Сіверського Дінця
- 30.1. Гідрографічна мережа та водний стік ріки
- 30.2. Гідрохімічний режим та формування якості води
- 30.3. Біота Сіверського Дінця
- Глава 31. Екологія Західного Бугу
- Глава 32. Екологічні особливості малихрічок
- 32.1. Формування водного стоку та якості води малих річок
- 32.2. Вплив сільськогосподарського освоєння земель на екосистеми малих річок.
- 32.3. Вплив промислових підприємств та міських конгломератів на стан малих річок
- 33.1. Загальна характеристика озер України
- 33.2. Екосистема Шацьких озер
- Глава 34. Екологічні особливості боліт
- 34.1. Загальна характеристика
- 34.2. Гідробіонти болотних екосистем
- Глава 35. Стави рибогосподарського призначення
- 35.1. Загальна характеристика
- 35.2. Гідрохімічний режим ставів
- 35.3. Гідробіологічний режим ставів рибогосподарського призначення
- 35.4. Ставкове рибництво
- Глава 36. Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів
- 36.1. Загальна характеристика
- Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій України [23]
- 36.2. Гідрохімічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.3. Гідробіологічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.4. «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища
- 36.5. Рибогосподарське використання водойм-охолоджувачів
- Глава 37. Екосистеми каналів
- 37.1. Загальна характеристика каналів України
- Основні магістральні канали України та їх призначення
- 37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів
- 37.3. Гідробіоценози каналів
- 37.4. Формування якості води в каналах
- Глава 38. Екосистеми причорноморських лиманів
- 38.1. Екосистеми відкритих лиманів
- Характеристика відкритих причорноморських лиманів
- 38.2. Екосистеми закритих лиманів
- Характеристика закритих лиманів Дунай-Дністровського межиріччя
- Показники зовнішнього водообміну закритих лиманів [88]
- 38.3. Біологічні ресурси лиманів та їх народногосподарське значення
- Глава 39. Екосистема Чорного моря
- 39.1. Водний баланс і якість води
- 39.2. Газовий режим
- 39.3. Рослинний і тваринний світ
- 39.4. Іхтіофауна і рибний промисел
- 39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря
- Глава 40. Екосистема Азовського моря
- 40.1. Формування водного балансу
- Середній багаторічний водний баланс Азовського моря (1923—1976 pp.)
- Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]
- 40.2. Гідрохімічний режим
- Щорічний баланс азоту і фосфору в Азовському морі, тис. Т [38]
- 40.3. Флора і фауна
- 40.4. Іхтіофауна Азовського моря
- 40.5. Вплив антропогенного навантаження на екосистему Азовського моря
- Глава 41. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності