6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
Лише коловертки (Rotatoria) та частина нематод (Nеmatoda) серед первиннопорожнинних є гідробіонтами. Нематод налічують близько 5000 видів. Приблизно половина з них — вільно-живучі форми, решта веде паразитичний спосіб життя.
Вільноживучі форми нематод досягають 2 — 3 см завдовжки, мають кругле видовжене тіло з загостреними переднім і заднім кінцями. Поперечний розріз тіла нематод має форму шкірно-м'язового мішка, який утворює первинну порожнину. У морських вільно живучих видів ця порожнина невеликих розмірів і часто буває заповнена рідиною, в якій виявляються паренхіматозні клітини, а з органічних речовин — валеріанова та масляна кислоти, які надають їй специфічного запаху.
Життєвий цикл вільноживучих нематод дуже простий. Вони є переважно різностатевими організмами, але серед них бувають і гермафродити. Можливе розмноження без участі самців (партеногенетично). Самиці відкладають яйця, з яких з’являються молоді нематоди.
Нематоди досить поширені в природних водоймах. Серед них є морські, солонуватоводні та прісноводні види, їх можна зустріти як у теплих, так і в холодних водоймах, біля берегів морів і на великих глибинах. Це переважно донні організми, але вони зустрічаються у товщі води та на занурених рослинах.
У водних екосистемах велику роль відіграють коловертки. Розмір їх тіла не перевищує 0,1—3,0 мм. Форма тіла коловерток легко розпізнається за наявністю специфічних ознак. У головній частині їх тіла розташований коловертнии апарат, що виконує функції руху та захоплення поживи (рис. 31). Він має вигляд війчастого віночка, який покриває верхню частину головного відділу. Тут же можна бачити хоботок, спинний виступ, а через прозорі покриви проглядаються очні плями (ретроцеребральні плями). Для коловерток характерна сформована травна система, яка складається з ротової порожнини, жувального шлунку (mastax), стравоходу, мішкоподібного травного шлунку та кишки. За характером живлення їх поділяють на мікрофагів та хижаків. Хижаки живляться інфузоріями та іншими коловертками. «Мирні» коловертки споживають мікроводорості, детрит, бактерії, а при штучному культивуванні нормально розвиваються, поїдаючи дріжджі. Коловертки відчувають зміни гідрохімічного та температурного режиму води, її освітлення. Органами відчуття є одно або два ока та спеціальні чутливі утворення — щупальці.
Життєвий цикл коловерток дуже короткий. У середньому вони живуть від 5 до 24 діб. З підвищенням температури води тривалість їх життя скорочується. Розмножуються коловертки як шляхом гетерогонії (чередування статевих і безстатевих поколінь у життєвому циклі гідробіонтів) так і партеногенетично (одна з форм розмноження, при якій яйцеклітини розвиваються без запліднення). При гетерогонії відбувається зміна різних статевих поколінь: роздільностатевого і гермафродитного, або роздільностатевого і партеногенетичного. Коловертки — різностатеві організми, у них вивідні протоки статевих залоз відкриваються у клоаку. Самці значно менших розмірів, ніж самиці. За сприятливих екологічних умов і якщо корму вистачає коловертки роду брахіонус (Brachionus) — брахіонус бокалоподібний (Brachionus calyciflorus), брахіонус червоний (Brachionus rubens), брахіонус складчастий (Brachionus plicatilis) — розмножуються партеногенетично. При незабезпеченості кормом або при настанні несприятливих умов середовища в популяції з'являються самці, і процес відтворення переходить до двостатевого. Такий спосіб відтворення вважається менш продуктивним. При партеногенетичному відтворенні самиці Brachionus rubens відкладають до 40—45 яєць, з яких виходять самиці, які також продовжують партеногенетичний цикл розвитку. При переході до статевого розмноження у популяції з'являються так звані міктичні самиці. Вони відкладають яйця, з яких виходять тільки самці, або такі яйця, які перебувають у стані спокою. Показник міктичності свідчить про співвідношення між особинами у популяції, які розмножуються партеногенетично, та такими, що перейшли до двостатевого розмноження.
Коловертки поширені практично повсюдно. Вони входять до складу прісноводного планктону, бентосу та перезволожених ґрунтів, зустрічаються у морських та солонуватоводних екосистемах. Коловертки відіграють важливу роль у самоочищенні водойм, їх продукція є істотним джерелом кормового раціону молоді багатьох видів риб. Вони є перспективним об'єктом штучного розведення з метою отримання цінної біологічної сировини та підгодівлі молоді риб [36].
6.7.Кільчасті черви (Annelida). Поліхети (Polychaeta), олігохети (Oligochaeta) і п'явки (Hirudinea).
До вищих червів, які мешкають у водному середовищі, належать кільчасті черви (тип Annelida), що мають вторинну порожнину тіла (целом). З нею пов'язане утворення гонад, ганефридіїв, ускладнення кровоносної системи та інших органів і систем організму. Відомо близько 8 000 видів анелід, з яких в Україні описано більше 300. Кільчастих червів поділяють на 4 класи: поліхети, або багатощетинкові (Polychaeta); охети, або малощетинкові (Oligochaeta); ехіуриди (Echiurida) і п'явки (Hirudinea) (рис. 32).
Поліхети (Polychaeta) — переважно мешканці літоральної зони морів. Найбільше вони тримаються прибережних акваторій з глибинами до 30 м. Деякі види зустрічаються і на глибинах до 400 м. Поліхети — типові бентосні організми, хоча серед них є і форми, які можуть плавати у товщі води. На дні вони можуть занурюватися у пісок, як це робить пісковик морський (Arenicola marina), або повзати по його поверхні, як афродита волохата, або морська миша (Aphrodite aculeata). В залежності від способу життя поліхет поділяють на вільно-рухливих (Errantia) та сидячих (Sedentaria), які більшу частину життя проводять в зануреному стані в донних ґрунтах або в штучно ними ж збудованих «хатках».
Щоб мати більш повне уявлення про біологію поліхет, розглянемо деякі особливості біології нереїса різнокольорового Nereis diversicolor). Ці поліхети поширені практично в усіх морях (переважно тропічних). Вони зустрічаються і в естуаріях річок. Налічують близько 150 видів представників цього роду, з них близько 10 мешкають в Азовському морі. З метою збагачення кормової бази осетрових риб ще в кінці 30-х pp. XX ст. за ініціативою та під керівництвом видатного зоолога і океанолога академіка Л.О. Зенкевича була вселена в Каспійське море поліхета нереїс різнокольоровий з Азовського моря, який успішно акліматизувався і витримує високий рівень нафтового забруднення донних відкладень Каспійського моря. Нереїс різнокольоровий — бентосний організм, який віддає перевагу мулистим відкладенням прибережної зони морів. Більшу частину життя він проводить у норах, які покидає лише у період розмноження. Як всеїдний гідробіонт має широкий спектр живлення і сам служить кормом для багатьох видів риб, зокрема осетрових.
Значення поліхет у внутрішньоводоймних процесах полягає, перш за все, в тому, що вони сприяють розкладанню органічних речовин, є важливою складовою частиною природної кормової бази риб. Поліхети відіграють значну роль у формуванні структури донних відкладень та кругообігу речовин і енергії у водних екосистемах.
Ехіуриди (Echiurida) — це відносно невеликий клас (близько 150 видів) морських бентосних організмів, які ведуть риючий спосіб життя. Вони мають циліндричне, несегментоване тіло завдовжки від 3 до 180 см, що майже повністю занурене в донний ґрунт.
Олігохети (Oligochaeta) — переважно мешканці прісних водойм. Відрізняються від інших червів сегментацією свого тіла. Дрібні особини можуть мати всього 2—3 сегменти, а у великих їх кількість може перевищувати 100. Крім парного надглоткового ганглію, навкологлоткових комісур та черевного нервового ланцюжка, від якого відходять нервові тяжі вздовж усього тіла, олігохети мають чутливі клітини в шкірі та щетинках, розташованих на передньому кінці тіла. У деяких форм олігохет є органи зору у вигляді пігментних бокаловидних утворень.
Олігохети — гермафродити, тобто в одній і тій же особині формуються у гонадах яйцеклітини і сперматозоїди. Після розриву гонад останні можуть попадати в порожнину тіла, а далі через спеціальні протоки — в навколишнє середовище, де і відбувається формування і розвиток ембріонів. Олігохети можуть розмножуватись і нестатевим способом. У таких випадках їх тіло поділяється на дві, а то і більше частин, з яких утворюються нормально сформовані організми. Різноманітність способів розмноження, а також висока здатність до регенерації, створюють сприятливі передумови для масового розвитку цих організмів у водоймах різного типу.
Олігохети поширені у великих і малих озерах, водосховищах, великих і малих річках і навіть у невеликих струмках. їх улюбленими місцями є мілководні зони з достатнім рівнем насиченості води киснем, але зустрічаються й форми, які можуть жити на великих глибинах, де переважають анаеробні умови. Переважна більшість олігохет — вільноживучі тварини. Вони зустрічаються скрізь — від екваторіальних теплих до значно більш холодних водойм північної півкулі і навіть полярних областей. Велику групу олігохет становлять ґрунтові форми, зокрема дощовий черв'як (Lumbricus terrestris). Відомі олігохети коменсалісти (співугруповання тварин різних видів, при якому один з них — коменсал, живе за рахунок іншого, не завдаючи Йому шкоди), та паразити, тобто організми, які живуть на поверхні (ектопаразити) або в органах і тканинах (ендопаразити) інших живих істот, живляться за їх рахунок і завдають їм шкоди. Серед останніх широко відомі представники родини псевдоп'явкових (Branchiobdellidae), які вражають зябра ракоподібних.
Олігохети відіграють дуже важливу роль як складова частина природної кормової бази риб. Вони беруть участь у формуванні донних відкладень. Пропускаючи через свій кишечник детрит, рештки рослин та значну кількість мулу, олігохети істотно впливають на його фізико-хімічні властивості. Крім того, риючись у мулі, олігохети сприяють обміну води і неорганічних речовин між його поверхневими і більш глибокими шарами. Вони досить чутливі до змін хімічного складу води.
П'явки (Hirudinea) поширені в прісних водоймах — у річках, озерах, струмках і болотах. У Дніпровських плавнях мешкає так звана земляна п'явка (Trocheta subviridis), яка пристосувалась до життя як у ґрунті, так і у заболочених місцях. У посушливі роки вона може занурюватись глибоко у ґрунт і так проживати до обводнення території. Значно менша кількість видів адаптувалась до солоних вод. П'явки живуть у морях і південної, і північної півкуль.
Налічують близько 300 видів цього класу. В Україні описано понад 25 видів. Великий внесок у дослідження п'явок України зробив харківський зоолог професор Ю.І. Лукін.
П'явки — вільноживучі черви. І хоча вони можуть паразитувати на молюсках, ракоподібних, рибах, водоплаваючих птахах і навіть ссавцях, основним їх середовищем все ж є вода. Філогенетично вони тісно пов'язані з олігохетами. Про це свідчить схожість у їх будові і функціонуванні нервової, кровоносної, видільної систем та в характері розмноження і розвитку. Особливо велика схожість у формі їх тіла. Воно має кільчасту структуру, хоча розташування кілець і сегментів не однакове. Тіло п'явок (довжина 1—200 мм) вкрите щільною кутикулою, під якою знаходиться епітелій, слизові та пігментні клітини. Досить розвинута мускулатура (кільцеві, діагональні та поздовжні волокна) забезпечує їм швидке пересування у воді або по поверхні дна водойм. У них добре розвинута травна система. Має своєрідну будову ротова частина їх тіла. Виходячи з морфо-функціональних особливостей п'явок поділяють на хоботних та щелепних. У хоботних дуже розвинена ротова трубка, яка може висуватися назовні як хобот і забезпечувати засмоктування крові.
Фактично таку ж функцію виконує і щелепний апарат щелепних п'явок. Він сформований з трьох поздовжніх мускулястих валиків, на яких є ряд хітинових зубів, за допомогою яких п'явка проколює шкіру тварин або людини і висмоктує кров. Тут же розташовані так звані губні залози, що виділяють білкову рідину — гемофілин або гірудин, який запобігає згортанню крові. Завдяки цим властивостям медичних п'явок Hirudo medicinalis з давніх часів застосовують для кровопускання та лікування тромбофлебітів. З цією метою п'явки садять на уражену частину тіла, де є ознаки тромбоутворення. Висмоктуючи кров і впускаючи гірудин, п'явки сприяють розсмоктуванню тромбів та запобіганню їх повторного формування. П'явки розмножуються подібно до інших червів-гермафродитів. Клас п'явок поділяється на три ряди: щетинконосні (Acanthobdellida), хоботні (Rhynchobdellida) і щелепні (Arhinchobdellida). Щетинконосні п'явки найбільш поширені в Байкалі та водоймах Кольського півострова. З цього нечисленного ряду відомий лише один вид щетинконоска лососева (Acanthobdella peledina) як небезпечний паразит лососевих риб.
Серед хоботних п'явок є вільноживучі види, які паразитують на рибах та інших тваринах. Заслуговують на увагу деякі з видів своїм піклуванням про нащадків. Воно виражається у покритті своїм тілом закріплених на твердих предметах яєць та забезпеченні їх свіжою водою.
Щелепні п'явки широко відомі своїм застосуванням у медицині. Медична п'явка (Hirudo medicinalis) є тимчасовим паразитом, тобто її паразитичний спосіб життя проявляється під присмоктування до тіла людини або до тварин, які заходять у воду.
П'явки живляться молюсками, червами, мальками риб, пуголовками, личинками комах.
- Основні одиниці виміру, що застосовуються в гідроекології
- Глава 1. Гідросфера та її екологічна зональність
- Загальна характеристика гідросфери
- Запаси (розподіл) води в гідросфері
- Екологічна зональність Світового океану та морів
- 1.3. Екологічна зональність континентальних водойм
- 1.4. Екологічна зональність річкових систем
- 2.1. Екосистема як структурно-функціональна складова біосфери
- 2.2. Угруповання гідробіонтів окремих екологічних зон водних екосистем
- Глава 3 Бактерії і віруси
- 3.1. Бактерії
- 3.2. Віруси.
- Глава 4. Водорості (Algae)
- 4.1. Екологічні форми водоростей
- 4.2. Синьозелені водорості (Cyanophyta)
- 4.3. Діатомові водорості (Bacillariophyta)
- 4.4. Зелені водорості (Chlorophyta)
- 4.5. Харові водорості (Charophyta)
- 4.6. Динофітові водорості (Dinophyta)
- 4.7. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
- 4.8. Евгленофітові водорості (Euglenophyta)
- 4.9. Золотисті водорості (Chrysophyta)
- 4.10. Жовтозелені водорості (Xanthophyta)
- 4.11. Червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta)
- 4.12. Бурі водорості (Phaeophyta)
- 4.13. Рафідофітові водорості (Raphydophyta)
- Глава 5. Вищі водяні рослини
- 5.1. Загальна характеристика
- 5.2. Екологічні угруповання
- Глава 6. Водяні безхребетні тварини
- 6.1. Найпростіші (Protozoa)
- 6.2. Губки (Porifera)
- 6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)
- Плоскі черви (Plathelminthes). Турбелярії (Turbellaria )
- 6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
- 6.8. Водяні членистоногі (Arthropoda)
- 6.9. Молюски (Mollusca)
- 6.10. Щупальцеві, або червоподібні, організми (Tentaculata, або Vermoidea)
- 6.11. Щетинкощелепні, або морські стрілки (Chaetognatha)
- 6.12. Голкошкірі (Echinodermata)
- Глава 7. Рибоподібні та риби (Pisces)
- 7.1. Екологічні особливості формування іхтіофауни
- 7.2. Рибоподібні
- 7.3. Хрящові риби (Chondrichthyes)
- 7.4. Хрящові ганоїди (Chondrostei)
- 7.5. Справжні кісткові риби (Teleostei)
- Глава 8. Динаміка водних мас та її роль у водних екосистемах
- 8.1. Водні маси як компонент гідрологічної структури водойм і водотоків
- 8.2. Типізація водних об'єктів та їх гідрологічна характеристика
- 8.3. Роль течій у формуванні структури біоценозів та функціонуванні водних екосистем
- Глава 9. Гідрофізичні фактори у водних екосистемах
- 9.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- 9.2. Термостабільні властивості води
- 9.3. Щільність води
- 9.4. В'язкість води і поверхневий натяг
- 9.5. Забарвлення води
- 9.6. Температурний та термічний режим водних об'єктів
- 9.7. Льодовий режим
- 9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- 9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних ґрунтів
- 9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідро біонтів
- Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- 10.1. Класифікація природних вод за сольовим складом
- 10.2. Сольовий склад океанічних і морських вод
- 10.3. Сольовий склад континентальних вод
- Класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями іонного складу [34]
- 10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- 10.5. Осмотичні фактори середовища та осморегуляція у гідробіонтів
- 10.6. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища
- Глава 11 Іонні компоненти та їх екологічна роль
- 11.1. Неорганічні елементи океанічних, морських і прісних вод
- 11.2. Натрій, калій і цезій у водних екосистемах
- 11.3. Кальцій у водних екосистемах
- Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організм гідробіонтів
- 11.4. Магній у морських і континентальних водах
- 11.5. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- 12.1. Гідробіонти як біоконцентратори мікроелементів
- Вміст заліза у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (г на 1 кг сухої маси) водойм Дністра і
- Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.4. Марганець
- 12.5. Цинк
- Вміст цинку у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.6. Кобальт
- 12.7. Кадмій, хром, алюміній
- Вміст хрому у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [73, 74]
- Глава 13 Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- 13.1. Кругообіг. Формування кисневого режиму
- 13.2. Розкладання органічних речовин та формування якості води
- 13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів.
- 13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- Глава 14. Діоксид вуглецю у водних екосистемах
- 14.1. Хімічні та біологічні перетворення
- Відносна об'ємна розчинність газів у воді (долі одиниць) при парційному тиску 1 атм
- Молярна частина, %, окремих форм вугільної кислоти у воді залежно від її рН
- 14.2. Фіксація автотрофними і гетеротрофними організмами. Фотосинтез.
- 14.3. Адаптація риб до змін вмісту діоксиду вуглецю у воді
- 15.1. Кругообіг азоту в біосфері
- 15.2. Азотфіксація у водних екосистемах
- 15.3. Засвоєння азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- 15.4. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- 15.5. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль у кругообігу азоту у водних екосистемах
- 16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- 16.2. Вміст фосфору в організмах гідробіонтів і його метаболічна роль
- 17.1. Загальне уявлення про популяцію
- 17.2. Статево-вікова структура популяцій
- 17.3. Внутрішньопопуляційна різноякісність
- 17.4. Внутрішньопопуляційні взаємини гідробіонтів
- 17.5. Чисельність та біомаса популяцій гідробіонтів. Методи їх встановлення
- 17.6. Регуляція чисельності популяції
- 17.7. Функціональні та інформаційні зв'язки в популяціях гідробіонтів
- 17.8. Щільність популяції гідробіонтів
- Глава 18. Гідробіоценози як біологічні системи гідросфери
- 18.1. Загальна характеристика гідробіоценозів
- 18.2. Видова різноманітність гідробіоценозів
- 18.3. Гідробіоценози перехідних екологічних зон (екотопів)
- 18.4. Структура гідробіоценозів
- 18.6. Роль вищих хребетних тварин у біологічних процесах водних екосистем
- 19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
- 19.2. Деякі положення продукційної гідроекології
- 19.3. Методи визначення первинної продукції
- 19.4. Методи визначення вторинної продукції
- 19.5. Розрахунки потенційної і промислової рибопродуктивності
- Глава 20 Органічне забруднення
- 20.1. Органічні речовини та їх кругообіг у водних екосистемах
- 20.2. Сапробність водних об'єктів
- 20.3. Самозабруднення та самоочищення водойм
- Глава 21. Евтрофікація, її причини і наслідки для водних екосистем
- 21.1. Природна і антропогенна евтрофікація
- 21.2. «Цвітіння» води як гідробіологічний процес, зумовлений евтрофікацією
- Глава 22. Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем
- 22.1. Джерела токсичного забруднення
- 22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
- 22.3. Гідротоксикометрія
- 22.4. Фактори, що впливають на токсичність хімічних речовин для гідробіонтів
- 22.5. Методи оцінки і контролю токсичності водного середовища для гідробіонтів
- 22.6. Фізіолого-біохімічні механізми дії токсикантів на водяні організми
- Реакція гідробіоти на токсичну дію хімічних речовин у природних умовах
- 22.8. Біологічна індикація та моніторинг токсичних забруднень водних екосистем
- 22.9. Біологічна детоксикація та буферність водних екосистем
- 22.10. Нормування рівня токсичного забруднення
- Глава 23. Радіонуклідне забруднення водних екосистем та його вплив на гідробіонтів.
- 23.1. Природна радіоактивність водних об'єктів
- 23.2. Радіаційне опромінення гідробіонтів природними джерелами іонізуючої радіації
- 23.3. Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами
- 23.4. Забруднення водних об'єктів у Чорнобильській радіонуклідній аномалії
- 23.5. Форми радіонуклідів у природних водах
- 23.6. Розподіл та міграція радіонуклідів у водних екосистемах
- 23.7. Накопичення радіонуклідів у організмах гідробіонтів
- 23.8. Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів
- Глава 24. Якість води
- 24.1. Екологічні та водогосподарські підходи до визначення якості води
- 24.2. Фактори, що впливають на сольовий склад вод як життєвого середовища гідробіонтів
- 24.3. Вплив внутрішньоводоймних процесів на якість води
- 24.4. Методи оцінки якості природних вод
- Класи та категорії якості поверхневих вод суші та естуаріїв України за екологічною класифікацією [21]
- 24.5. Картографування екологічного стану поверхневих вод
- 25.1. Загальна гідрографічна характеристика
- Структура річкової мережі України [20]
- 25.2. Геоморфологічні та ландшафтні особливості території України, що визначають формування річкової мережі
- Глава 26. Екологія дніпровських водосховищ
- 26.1. Морфометпрична та гідрологічна характеристика зарегульованої частини Дніпра
- Характеристика водосховищ Дніпровського каскаду [90]
- 26.2. Особливості формування екосистем
- 26.3. Основні угруповання водоростей та їх роль в екосистемах
- 26.4. Бактеріальне населення
- 26.5. Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах
- 26.6. Основні угруповання тваринного населення
- 26.7. Забруднення, водосховищ і його вплив на формування якості води та рибопродуктивність Дніпра.
- Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю
- 27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти
- Вміст деяких важких металів у воді Кілійської дельти Дунаю, мкг/дм3 [74]
- 27.2. Біота Кілійської дельти
- 27.3. Басейни приток Дунаю, що стікають з Українських Карпат
- Глава 28. Екологія Дністра
- Гідрографічна характеристика, водність якість води
- 28.2. Угруповання гідробіонтів різних екологічних зон Дністра
- 28.3. Вплив зарегулювання на екологічний стан Дністра
- 29.1. Гідрологічний та гідрохімічний режим річки
- 29.2. Біота Південного Бугу
- 29.3. Вплив енергокомплексів на водні екосистеми
- Глава 30. Екологія Сіверського Дінця
- 30.1. Гідрографічна мережа та водний стік ріки
- 30.2. Гідрохімічний режим та формування якості води
- 30.3. Біота Сіверського Дінця
- Глава 31. Екологія Західного Бугу
- Глава 32. Екологічні особливості малихрічок
- 32.1. Формування водного стоку та якості води малих річок
- 32.2. Вплив сільськогосподарського освоєння земель на екосистеми малих річок.
- 32.3. Вплив промислових підприємств та міських конгломератів на стан малих річок
- 33.1. Загальна характеристика озер України
- 33.2. Екосистема Шацьких озер
- Глава 34. Екологічні особливості боліт
- 34.1. Загальна характеристика
- 34.2. Гідробіонти болотних екосистем
- Глава 35. Стави рибогосподарського призначення
- 35.1. Загальна характеристика
- 35.2. Гідрохімічний режим ставів
- 35.3. Гідробіологічний режим ставів рибогосподарського призначення
- 35.4. Ставкове рибництво
- Глава 36. Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів
- 36.1. Загальна характеристика
- Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій України [23]
- 36.2. Гідрохімічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.3. Гідробіологічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.4. «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища
- 36.5. Рибогосподарське використання водойм-охолоджувачів
- Глава 37. Екосистеми каналів
- 37.1. Загальна характеристика каналів України
- Основні магістральні канали України та їх призначення
- 37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів
- 37.3. Гідробіоценози каналів
- 37.4. Формування якості води в каналах
- Глава 38. Екосистеми причорноморських лиманів
- 38.1. Екосистеми відкритих лиманів
- Характеристика відкритих причорноморських лиманів
- 38.2. Екосистеми закритих лиманів
- Характеристика закритих лиманів Дунай-Дністровського межиріччя
- Показники зовнішнього водообміну закритих лиманів [88]
- 38.3. Біологічні ресурси лиманів та їх народногосподарське значення
- Глава 39. Екосистема Чорного моря
- 39.1. Водний баланс і якість води
- 39.2. Газовий режим
- 39.3. Рослинний і тваринний світ
- 39.4. Іхтіофауна і рибний промисел
- 39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря
- Глава 40. Екосистема Азовського моря
- 40.1. Формування водного балансу
- Середній багаторічний водний баланс Азовського моря (1923—1976 pp.)
- Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]
- 40.2. Гідрохімічний режим
- Щорічний баланс азоту і фосфору в Азовському морі, тис. Т [38]
- 40.3. Флора і фауна
- 40.4. Іхтіофауна Азовського моря
- 40.5. Вплив антропогенного навантаження на екосистему Азовського моря
- Глава 41. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності