19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
Здатність водної екосистеми до утворення певної кількості органічної речовини (біологічної продукції) у вигляді біомаси водяних рослин, безхребетних тварин, риб та інших гідробіонтів називають біологічною продуктивністю (біопродук-тивністю). Ключовим механізмом формування біологічної продукції (продукційного процесу) є утворення автотрофними організмами (фотосинтетиками) первинної продукції, яка надалі використовується гідробіонтами наступних трофічних рівнів і визначає біотичний кругообіг органічної речовини. Всі інші ланки продукційного процесу — це етапи використання і перетворення енергії первинної продукції, що можуть бути кількісно зіставлені з нею на енергетичній основі.
Вчення про біологічну продуктивність водних екосистем протягом кількох десятиріч розвивалося науковою школою Г. Г. Вінберга, який започаткував цю теорію ще в 30-х pp. XX ст. [1]
Схематично основні положення теорії біологічної продуктивності водойм охоплюють два взаємопов'язаних процеси, а саме, первинний синтез органічної речовини організмами-продуцентами і наступне її перетворення в ряді послідовних трофічних ланцюгів, в яких використовується первинна продукція організмами-консументами (споживачами). Консументи, що живляться безпосередньо продуцентами, утворюють другий трофічний рівень. Третій і наступні трофічні рівні — це хижаки, які поїдають організми другого та наступних трофічних рівнів. Таким чином розрізняють консументів першого, другого і наступних порядків. Організми кожного наступного трофічного рівня використовують енергію, що міститься в біомасі організмів попереднього рівня. Процес передавання енергії через трофічні ланцюги має назву потік енергії.
Різні трофічні ланцюги (наприклад, фітопланктон—зоопланктон—планктофаги («мирні» риби)—хижі риби (рис. 122, а) або макрофіти—фітофаги (рослиноїдні риби)—хижаки (рис. 122, б), або фітобентос та бактерії—зообентос—риби-бентофаги— хижі риби (рис. 122, в) утворюють трофічну піраміду. В кожному її ланцюгу деяка частина спожитого корму не засвоюється, а із засвоєної тільки менша частина іде на приріст, або продукцію, а більша – на власний енергетичний обмін споживачів. Встановлено, що продукція кожного наступного трофічного рівня в 10 разів менша від попереднього. Фактично новоутворення органічної речовини відбувається лише на першому трофічному рівні, а її наступне використання проходить через ряд етапів (деструкція, трансформація) перед тим, як гетеротрофні організми утворять вторинну продукцію, тобто органічну речовину тваринних організмів.
У зв'язку з тим, що при утворенні вторинної продукції значна частина енергії розсіюється у вигляді тепла і виходить з екосистеми, існує тільки обмежене число переходів енергії з одного трофічного рівня на другий. Практично їх буває не більше п'яти, наприклад: мікроорганізми і водорості -> зоопланктон (фільтратори) —> зоопланктофаги («мирні» риби) -> хижі риби
—> навколоводні або водоплавні птахи. Чим довший трофічний ланцюг, тим менша продукція її кінцевої ланки. Порівняльну оцінку біологічної продуктивності різних водних екосистем можна одержати за характерними для них значеннями первинної продукції.
Середні для більшості озер і водоймищ показники продукції фітопланктону і вмісту у ньому хлорофілу а наведені у табл. 13.
Таблиця 13. Первинна продукція (Рр) і концентрація хлорофілу а (Схл ) у різних типах водойм [39]
Тип водойми | Pv, ккал/м2 за рік | См, мг/м3 |
Оліготрофний | 300 | 1 |
Мезотрофний | 300-1000 | 1-Ю |
Евтрофний | 1000-3500 | 10- 100 |
Гіперевтрофний | >3500 | > 100 |
Первинні продуценти - це фітопланктон, фітобентос, фітоперифітон та вищі водяні рослини. У великих за розміром і глибиною водних об'єктах основна роль в утворенні первинної продукції належить планктонним водоростям, а у невеликих вищим водяним рослинам і епіфітним водоростям.
Розрізняють валову первинну продукцію (брутто-продукцію), ефективну і чисту продукцію фотосинтезуючих організмів. Первинна продукція характеризує біопродукційний потенціал водної екосистеми.
Брутто-продукція відображає величину накопичення енергії у екосистемі у вигляді енергії хімічних зв'язків органічної речовини, яка синтезована з вуглекислоти, біогенних елементів і води у процесі фотосинтезу та утворена автотрофними бактеріями у процесах хемосинтезу. До валової продукції зараховується і енергія, витрачена на підтримання основного і активного обміну гідробіонтів (дихання та інші витрати енергії). Абсолютна більшість енергії валової продукції пов'язана з первинною продукцією. Таким чином, валова продукція — це вся маса органічної речовини, яка утворюється фотосинтезуючими організмами і яка дорівнює сумі приросту їх біомаси і витрат на всі енергетичні потреби та утворення прижиттєвих екзометаболітів.
Ефективна первинна продукція, або продукція фотосинтезуючих організмів, — це органічна речовина, яка утворюється ними протягом певного проміжку часу за виключенням їх власних енергетичних витрат (дихання). Вважається, що звичайно в середньому вона становить 80 % від валової. Чиста первинна продукція — це абсолютний приріст новоутвореної органічної речовини за рахунок фотосинтезу. Вона розраховується за валовою первинною продукцією, з якої вилучені витрати на дихання автотрофних організмів, консументів та редуцентів (бактерій), тобто маса органічної речовини, яка зазнала деструкції.
Наприклад, чиста первинна продукція планктону Р — це різниця між первинною валовою продукцією фітопланктону А і величиною сумарних витрат на дихання водоростей Rв , зоопланктону R3 і бактерій Rб
Р=А-( Rв+ R3+ Rб)
Проміжна біологічна продуктивність водних екосистем формується консументами — споживачами первинної продукції.
Кінцева біологічна продукція водних екосистем складається з: а) утвореної автотрофними організмами первинної продукції; б) її трансформацій на рівні консументів; в) втрат енергії на кожному трофічному рівні; г) надходження та виносу речовин і енергії з притікаючими і витікаючими водними масами. Всі ці процеси разом створюють потік енергії, і вони повинні враховуватись при визначенні біологічної продуктивності водних екосистем.
Найбільш інформативні показники продуктивності можуть бути отриманні саме на основі оцінок потоків енергії в екосистемах. Не можна орієнтуватися лише на показники чисельності Найбільш інформативні показники продуктивності можуть бути отриманні саме на основі оцінок потоків енергії в екосистемах. Не можна орієнтуватися лише на показники чисельності окремих видів гідробіонтів, що представлені у гідробіоценозі, бо такі дані не відображають ролі окремих систематичних груп У продукційному процесі. Так, у водоймі може бути велика чисельність організмів певної таксономічної групи, але внаслідок невисокої інтенсивності їх відтворення та невеликої маси окремих особин група не робить значного внеску у біопродуктивність екосистеми. За цими ознаками не можна навіть судити про роль окремих таксономічних груп консументів одного трофічного рівня у біопродукційному процесі. Наприклад, не можна порівнювати рослиноїдних інфузорій з рослиноїдними рибами, хоча вони є консументами одного і того ж (першого) порядку.
Цінну інформацію дає порівняння внеску окремих популяцій за їх біомасою, яка оцінюється виходячи з чисельності організмів, їх розміру, маси та інтенсивності відтворення. Тобто мова йде про показники, на підставі яких можна побудувати так звану «піраміду мас».
Більш повноцінну інформацію про функціонування екосистем дає енергетичний еквівалент біомаси. Кожний трофічний рівень характеризується не біомасою, а відповідним енергетичним показником — у кілокалоріях або кілоджоулях (1 кДж = = 4,1868 ккал). Різні організми мають неоднакову калорійність. Наприклад, 100 г устриць з черепашкою містять менше енергії, ніж 100 г м'яса тунця.
При перерахунку загальної біомаси гідробіонтів на її калорійність можна отримати інформацію про енергетичний баланс екосистеми в цілому на конкретний момент. Але це статична, а не динамічна інформація. Вона не враховує продукційних можливостей окремих популяцій з різних систематичних груп, які входять до складу екосистеми, і динаміку популяцій у цілому. Тому більш повною і об'єктивною інформацією про функціональний стан водної екосистеми є не маса організмів і навіть не її енергетичний еквівалент, а хімічна енергія, яка сконцентрована в утворюваній органічній масі і передається в одиницю часу з одного трофічного рівня на інший. Саме цей процес певною мірою визначає біопродуктивність водних екосистем.
Для графічного відображення трофічної структури екосистеми користуються побудовою екологічних пірамід, де основою служить рівень продуцентів, на якому надбудовуються наступні трофічні рівні. Достатньо інформативними є три типи екологічних пірамід (рис. 123): чисельності (відображає чисельність окремих організмів), біомаси (характеризує загальну суху масу, калорійність або іншу величину живої речовини) і енергії (відображає величину потоку енергії, або продуктивність на наступних трофічних рівнях).
На організменому рівні загальне положення теорії енергетичного балансу тваринного організму полягає в тому, що внаслідок складних перетворень компонентів їжі в ньому утворюються прості сполуки і виділяється енергія, її кількісна характеристика визначається складом поживних речовин, які надійшли у процесі живлення, та виділених організмом продуктів їх розкладу. Ці процеси протікають з використанням кисню та виділенням вуглекислоти.
Енергетичний баланс надходжень і витрат речовин можна визначати за співвідношенням між кількістю енергії, яка надійшла в організм з кормом, і тією кількістю енергії, яка розсіялась у навколишнє середовище. Потенційна хімічна енергія білків, жирів і вуглеводів у процесі обміну речовин перетворюється в різні форми хімічної і фізичної енергії. Наприклад, при м'язовій діяльності вона переходить у кінетичну або механічну енергію, а невелика її частка перетворюється в електричну енергію. У кінцевому ланцюгу перетворень вся хімічна енергія переходить у теплову, яка і віддається в навколишнє середовище. Виходячи з цього, загальний обмін речовин в організмі можна визначити, реєструючи віддачу тепла організмом за допомогою спеціальних приладів калориметрів. При прямій калориметрії гідробіонтів вміщують у герметичне зачинену камеру, яка не пропускає тепло, а виділення тепла реєструють за допомогою термодатчиків.
У гідроекології широко застосовується непряма калориметрія, при якій енергетичні витрати визначаються шляхом підрахунку енергії в засвоєних організмом поживних речовинах. Встановлено, що у тварин при окисненні 1 г білка вивільнюється 17,16 кДж (4,1 ккал), 1 г жиру — 38,94 кДж (9,3 ккал) і 1 г вуглеводів -- 17,16 кДж (4,1 ккал). Це так звані калоричні коефіцієнти поживних речовин, або кількість теплоти, яка утворюється при окисненні їх в організмі. Якщо відомий склад і маса спожитого корму, вміст у ньому білків, ясирів і вуглеводів, а також коефіцієнт їх засвоєння, то можна розрахувати кількість окиснених в організмі органічних речовин, а відповідно — і його енергетичний баланс.
Для його оцінки необхідно знати, які речовини надійшли в організм. Для цього визначають дихальний коефіцієнт, або відношення виділеної вуглекислоти до утилізованого кисню С02/О2. Цей коефіцієнт для різних органічних речовин має різну величину. Так, при окисненні вуглеводів дихальний коефіцієнт дорівнює 1, при окисненні жирів — 0,7, білків — 0,8. Зменшення дихального коефіцієнта при окисненні жирів та білків у порівнянні з вуглеводами пояснюється тим, що кисень у цих процесах використовується не тільки для утворення вуглекислоти, а й інших сполук, наприклад, води, сечовини тощо.
При розрахунках енергобалансу тваринних організмів користуються такими поняттями, як калоричний коефіцієнт поживних речовин і калоричний коефіцієнт О2 або СО2. Калоричний коефіцієнт поживних речовин характеризує кількість теплоти, яка виділяється при їх окисненні, а калоричний коефіцієнт 02 або С02 — кількість теплоти, що утворюється в організмі при використанні 1 дм3 О2 або при виділенні 1 дм3 СО2 у процесі окиснення органічних речовин.
У водяних тварин розрізняють загальний і основний обмін. Під основним обміном розуміють гранично низький рівень обміну речовин, який забезпечує життя у стані відносного спокою при оптимальній температурі води і максимально звільненому від корму травному апараті. Витрати енергії відбуваються на дуже низькому рівні і забезпечують лише підтримання основних життєвих процесів у клітинах, тканинах, органах, на скорочення серцевих і дихальних м'язів, екскрецію та функціонування нервової та ендокринної систем у стані спокою.
Крім основного, виділяють також, загальний, аборобочий обмін. Він значно вищий завдяки тому, що більша частина підвищеного використання енергії є наслідком активної м'язової діяльності.
Енергетичний баланс популяції — це сукупність енергетичних складових усіх її членів. Частина отриманої енергії акумулюється у вигляді органічної речовини тіла гідробіонтів, а інша розсіюється у водному середовищі в процесах дихання, виділення екскретів, теплообміну тощо. Величина розсіяної популяцією енергії пропорційна її сумарній масі і залежить від видових особливостей протікання метаболічних реакцій, вікової структури популяції та умов її існування. Популяції дрібних організмів розсіюють більше енергії, ніж такі ж за біомасою популяції, але сформовані більшими за розмірами організмами. Популяції, які складаються з особин з більш високим рівнем метаболізму (а це, як правило, більш рухливі особини) мають і значно вищий коефіцієнт розсіювання енергії, ніж малорухливі.
Продукційний процес у водяних тварин можна розглядати як накопичення енергії організмами у вигляді нетеплової енергії соматичних тканин, статевих продуктів, метаболітів тощо. Він характеризується швидкістю накопичення енергії в кожний конкретний момент та кількістю енергії, накопиченої за певний проміжок часу. Відповідно до цього стан популяції характеризується середніми значеннями чисельності і біомаси на одиницю площі або об'єму води, у якому вона зосереджена. Якщо перерахувати біомасу, яка утворилась за певний проміжок часу, на накопичену в ній енергію, то швидкість продукції можна виражати як енергію на 1 м2 за рік або на 1 м3 за рік.
Енергетичний баланс розраховується, виходячи з енергії, яка надходить в організм із кормом (раціон С), та її наступної метаболічної трансформації в продукцію Р, деструкцію R і екскрецію F:
С = P+R+F,
де сума продукції і деструкції (P+R) дорівнює асимільованій енергії А, або засвоєній частині раціону, і може бути знайдена із співвідношення
А = С U-1,
де U~l — засвоєння корму, а С — раціон.
Наведемо приклад розрахунку енергетичного балансу кри-лорукого кальмара згідно з наведеним рівнянням С = P+R+F, де С — кількість енергії у вживаній їжі (вона вимірюється сумарною енергією, витраченою на дихання і окиснення органічних речовин R, ріст Р та залишеною у незасвоєному кормі F). При масі тіла 1—700 г величина підтримуючого раціону для кальмара становить 26,3—6,3 %. Середньодобовий раціон коливається у межах 14,5 % від маси тіла, а засвоєння корму досягає 95 %. Зіставляючи величини асиміляції, дихання і приросту, можна розрахувати коефіцієнти використання енергії на ріст. Цей показник у кальмара становить 10,2—37,2 % від енергії вживаного корму. Отже, частина енергії, яка йде на приріст маси тіла у молодих кальмарів, перевищує енергію, що витрачається на енергетичний обмін. Із збільшенням маси тіла і віку це співвідношення змінюється. Енергія дихання значною мірою перевищує енергію приросту маси тіла [32].
У чорноморських мідій із спожитої частини корму близько 2/3 енергії витрачається на дихання (у середніх і великих за розмірами молюсків), а у дрібних форм на ці ж процеси йде до 50 %.
Вище ми розглянули внутрішньоводоймні аспекти трансформації речовини і енергії. Але в кожну екосистему безперервно надходить енергія з різних джерел. Будь-який вид енергії, що надходить в екосистему додатково до сонячної, зменшуючи відносні витрати на самопідтримання і збільшуючи енергопотік на продукцію, отримав назву енергетичне субсидування. До таких видів енергії можуть бути віднесені припливно-відпливні і згінно-нагінні явища, надходження органічних і біогенних речовин, змив гумусу і мінеральних добрив з прилеглих територій у водойми. Поряд з таким надходженням енергії, з екосистеми постійно виноситься значна її кількість. Відповідно до законів термодинаміки кількість енергії, яка надійшла на вході, дорівнює алгебраїчній сумі її приросту в системі та на виході з неї. Агентами виносу можуть бути зелені рослини, риби, молюски, личинки комах тощо. У проточних системах значна кількість енергії виноситься з водою. Виходячи з цього в енергобалансі екосистеми слід враховувати всі складові надходження і виносу енергії. Але значення кожної з них не однакове. Найбільше значення має зв'язування сонячної енергії в процесі фотосинтезу. Важливу роль відіграє надходження і виніс енергомістких речовин, зокрема, органічної речовини, яка утворюються у процесі життєдіяльності організмів різних трофічних рівнів. Що ж стосується механічної і теплової енергії, яка пов'язана з переміщенням і перемішуванням водних мас, то їх значення в енергобалансі екосистеми значно менше.
Для оцінки функціонального стану водних екосистем, їх продукційних і біоенергетичних можливостей розробляються моделі екосистемного рівня. Це дуже складна робота, яка можлива лише за умови застосування сучасних ЕОМ та розвинутої системи математичного моделювання.
- Основні одиниці виміру, що застосовуються в гідроекології
- Глава 1. Гідросфера та її екологічна зональність
- Загальна характеристика гідросфери
- Запаси (розподіл) води в гідросфері
- Екологічна зональність Світового океану та морів
- 1.3. Екологічна зональність континентальних водойм
- 1.4. Екологічна зональність річкових систем
- 2.1. Екосистема як структурно-функціональна складова біосфери
- 2.2. Угруповання гідробіонтів окремих екологічних зон водних екосистем
- Глава 3 Бактерії і віруси
- 3.1. Бактерії
- 3.2. Віруси.
- Глава 4. Водорості (Algae)
- 4.1. Екологічні форми водоростей
- 4.2. Синьозелені водорості (Cyanophyta)
- 4.3. Діатомові водорості (Bacillariophyta)
- 4.4. Зелені водорості (Chlorophyta)
- 4.5. Харові водорості (Charophyta)
- 4.6. Динофітові водорості (Dinophyta)
- 4.7. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
- 4.8. Евгленофітові водорості (Euglenophyta)
- 4.9. Золотисті водорості (Chrysophyta)
- 4.10. Жовтозелені водорості (Xanthophyta)
- 4.11. Червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta)
- 4.12. Бурі водорості (Phaeophyta)
- 4.13. Рафідофітові водорості (Raphydophyta)
- Глава 5. Вищі водяні рослини
- 5.1. Загальна характеристика
- 5.2. Екологічні угруповання
- Глава 6. Водяні безхребетні тварини
- 6.1. Найпростіші (Protozoa)
- 6.2. Губки (Porifera)
- 6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)
- Плоскі черви (Plathelminthes). Турбелярії (Turbellaria )
- 6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
- 6.8. Водяні членистоногі (Arthropoda)
- 6.9. Молюски (Mollusca)
- 6.10. Щупальцеві, або червоподібні, організми (Tentaculata, або Vermoidea)
- 6.11. Щетинкощелепні, або морські стрілки (Chaetognatha)
- 6.12. Голкошкірі (Echinodermata)
- Глава 7. Рибоподібні та риби (Pisces)
- 7.1. Екологічні особливості формування іхтіофауни
- 7.2. Рибоподібні
- 7.3. Хрящові риби (Chondrichthyes)
- 7.4. Хрящові ганоїди (Chondrostei)
- 7.5. Справжні кісткові риби (Teleostei)
- Глава 8. Динаміка водних мас та її роль у водних екосистемах
- 8.1. Водні маси як компонент гідрологічної структури водойм і водотоків
- 8.2. Типізація водних об'єктів та їх гідрологічна характеристика
- 8.3. Роль течій у формуванні структури біоценозів та функціонуванні водних екосистем
- Глава 9. Гідрофізичні фактори у водних екосистемах
- 9.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- 9.2. Термостабільні властивості води
- 9.3. Щільність води
- 9.4. В'язкість води і поверхневий натяг
- 9.5. Забарвлення води
- 9.6. Температурний та термічний режим водних об'єктів
- 9.7. Льодовий режим
- 9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- 9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних ґрунтів
- 9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідро біонтів
- Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- 10.1. Класифікація природних вод за сольовим складом
- 10.2. Сольовий склад океанічних і морських вод
- 10.3. Сольовий склад континентальних вод
- Класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями іонного складу [34]
- 10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- 10.5. Осмотичні фактори середовища та осморегуляція у гідробіонтів
- 10.6. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища
- Глава 11 Іонні компоненти та їх екологічна роль
- 11.1. Неорганічні елементи океанічних, морських і прісних вод
- 11.2. Натрій, калій і цезій у водних екосистемах
- 11.3. Кальцій у водних екосистемах
- Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організм гідробіонтів
- 11.4. Магній у морських і континентальних водах
- 11.5. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- 12.1. Гідробіонти як біоконцентратори мікроелементів
- Вміст заліза у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (г на 1 кг сухої маси) водойм Дністра і
- Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.4. Марганець
- 12.5. Цинк
- Вміст цинку у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.6. Кобальт
- 12.7. Кадмій, хром, алюміній
- Вміст хрому у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [73, 74]
- Глава 13 Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- 13.1. Кругообіг. Формування кисневого режиму
- 13.2. Розкладання органічних речовин та формування якості води
- 13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів.
- 13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- Глава 14. Діоксид вуглецю у водних екосистемах
- 14.1. Хімічні та біологічні перетворення
- Відносна об'ємна розчинність газів у воді (долі одиниць) при парційному тиску 1 атм
- Молярна частина, %, окремих форм вугільної кислоти у воді залежно від її рН
- 14.2. Фіксація автотрофними і гетеротрофними організмами. Фотосинтез.
- 14.3. Адаптація риб до змін вмісту діоксиду вуглецю у воді
- 15.1. Кругообіг азоту в біосфері
- 15.2. Азотфіксація у водних екосистемах
- 15.3. Засвоєння азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- 15.4. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- 15.5. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль у кругообігу азоту у водних екосистемах
- 16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- 16.2. Вміст фосфору в організмах гідробіонтів і його метаболічна роль
- 17.1. Загальне уявлення про популяцію
- 17.2. Статево-вікова структура популяцій
- 17.3. Внутрішньопопуляційна різноякісність
- 17.4. Внутрішньопопуляційні взаємини гідробіонтів
- 17.5. Чисельність та біомаса популяцій гідробіонтів. Методи їх встановлення
- 17.6. Регуляція чисельності популяції
- 17.7. Функціональні та інформаційні зв'язки в популяціях гідробіонтів
- 17.8. Щільність популяції гідробіонтів
- Глава 18. Гідробіоценози як біологічні системи гідросфери
- 18.1. Загальна характеристика гідробіоценозів
- 18.2. Видова різноманітність гідробіоценозів
- 18.3. Гідробіоценози перехідних екологічних зон (екотопів)
- 18.4. Структура гідробіоценозів
- 18.6. Роль вищих хребетних тварин у біологічних процесах водних екосистем
- 19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
- 19.2. Деякі положення продукційної гідроекології
- 19.3. Методи визначення первинної продукції
- 19.4. Методи визначення вторинної продукції
- 19.5. Розрахунки потенційної і промислової рибопродуктивності
- Глава 20 Органічне забруднення
- 20.1. Органічні речовини та їх кругообіг у водних екосистемах
- 20.2. Сапробність водних об'єктів
- 20.3. Самозабруднення та самоочищення водойм
- Глава 21. Евтрофікація, її причини і наслідки для водних екосистем
- 21.1. Природна і антропогенна евтрофікація
- 21.2. «Цвітіння» води як гідробіологічний процес, зумовлений евтрофікацією
- Глава 22. Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем
- 22.1. Джерела токсичного забруднення
- 22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
- 22.3. Гідротоксикометрія
- 22.4. Фактори, що впливають на токсичність хімічних речовин для гідробіонтів
- 22.5. Методи оцінки і контролю токсичності водного середовища для гідробіонтів
- 22.6. Фізіолого-біохімічні механізми дії токсикантів на водяні організми
- Реакція гідробіоти на токсичну дію хімічних речовин у природних умовах
- 22.8. Біологічна індикація та моніторинг токсичних забруднень водних екосистем
- 22.9. Біологічна детоксикація та буферність водних екосистем
- 22.10. Нормування рівня токсичного забруднення
- Глава 23. Радіонуклідне забруднення водних екосистем та його вплив на гідробіонтів.
- 23.1. Природна радіоактивність водних об'єктів
- 23.2. Радіаційне опромінення гідробіонтів природними джерелами іонізуючої радіації
- 23.3. Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами
- 23.4. Забруднення водних об'єктів у Чорнобильській радіонуклідній аномалії
- 23.5. Форми радіонуклідів у природних водах
- 23.6. Розподіл та міграція радіонуклідів у водних екосистемах
- 23.7. Накопичення радіонуклідів у організмах гідробіонтів
- 23.8. Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів
- Глава 24. Якість води
- 24.1. Екологічні та водогосподарські підходи до визначення якості води
- 24.2. Фактори, що впливають на сольовий склад вод як життєвого середовища гідробіонтів
- 24.3. Вплив внутрішньоводоймних процесів на якість води
- 24.4. Методи оцінки якості природних вод
- Класи та категорії якості поверхневих вод суші та естуаріїв України за екологічною класифікацією [21]
- 24.5. Картографування екологічного стану поверхневих вод
- 25.1. Загальна гідрографічна характеристика
- Структура річкової мережі України [20]
- 25.2. Геоморфологічні та ландшафтні особливості території України, що визначають формування річкової мережі
- Глава 26. Екологія дніпровських водосховищ
- 26.1. Морфометпрична та гідрологічна характеристика зарегульованої частини Дніпра
- Характеристика водосховищ Дніпровського каскаду [90]
- 26.2. Особливості формування екосистем
- 26.3. Основні угруповання водоростей та їх роль в екосистемах
- 26.4. Бактеріальне населення
- 26.5. Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах
- 26.6. Основні угруповання тваринного населення
- 26.7. Забруднення, водосховищ і його вплив на формування якості води та рибопродуктивність Дніпра.
- Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю
- 27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти
- Вміст деяких важких металів у воді Кілійської дельти Дунаю, мкг/дм3 [74]
- 27.2. Біота Кілійської дельти
- 27.3. Басейни приток Дунаю, що стікають з Українських Карпат
- Глава 28. Екологія Дністра
- Гідрографічна характеристика, водність якість води
- 28.2. Угруповання гідробіонтів різних екологічних зон Дністра
- 28.3. Вплив зарегулювання на екологічний стан Дністра
- 29.1. Гідрологічний та гідрохімічний режим річки
- 29.2. Біота Південного Бугу
- 29.3. Вплив енергокомплексів на водні екосистеми
- Глава 30. Екологія Сіверського Дінця
- 30.1. Гідрографічна мережа та водний стік ріки
- 30.2. Гідрохімічний режим та формування якості води
- 30.3. Біота Сіверського Дінця
- Глава 31. Екологія Західного Бугу
- Глава 32. Екологічні особливості малихрічок
- 32.1. Формування водного стоку та якості води малих річок
- 32.2. Вплив сільськогосподарського освоєння земель на екосистеми малих річок.
- 32.3. Вплив промислових підприємств та міських конгломератів на стан малих річок
- 33.1. Загальна характеристика озер України
- 33.2. Екосистема Шацьких озер
- Глава 34. Екологічні особливості боліт
- 34.1. Загальна характеристика
- 34.2. Гідробіонти болотних екосистем
- Глава 35. Стави рибогосподарського призначення
- 35.1. Загальна характеристика
- 35.2. Гідрохімічний режим ставів
- 35.3. Гідробіологічний режим ставів рибогосподарського призначення
- 35.4. Ставкове рибництво
- Глава 36. Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів
- 36.1. Загальна характеристика
- Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій України [23]
- 36.2. Гідрохімічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.3. Гідробіологічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.4. «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища
- 36.5. Рибогосподарське використання водойм-охолоджувачів
- Глава 37. Екосистеми каналів
- 37.1. Загальна характеристика каналів України
- Основні магістральні канали України та їх призначення
- 37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів
- 37.3. Гідробіоценози каналів
- 37.4. Формування якості води в каналах
- Глава 38. Екосистеми причорноморських лиманів
- 38.1. Екосистеми відкритих лиманів
- Характеристика відкритих причорноморських лиманів
- 38.2. Екосистеми закритих лиманів
- Характеристика закритих лиманів Дунай-Дністровського межиріччя
- Показники зовнішнього водообміну закритих лиманів [88]
- 38.3. Біологічні ресурси лиманів та їх народногосподарське значення
- Глава 39. Екосистема Чорного моря
- 39.1. Водний баланс і якість води
- 39.2. Газовий режим
- 39.3. Рослинний і тваринний світ
- 39.4. Іхтіофауна і рибний промисел
- 39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря
- Глава 40. Екосистема Азовського моря
- 40.1. Формування водного балансу
- Середній багаторічний водний баланс Азовського моря (1923—1976 pp.)
- Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]
- 40.2. Гідрохімічний режим
- Щорічний баланс азоту і фосфору в Азовському морі, тис. Т [38]
- 40.3. Флора і фауна
- 40.4. Іхтіофауна Азовського моря
- 40.5. Вплив антропогенного навантаження на екосистему Азовського моря
- Глава 41. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності