Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]

Водні об’екти Вода Донні відкладення на глибині до 5см

Дністер

Верхній Дністер 0,0-3,4

Дністровське водосховище 1,3-2,2 17,3-22,3

Середній Дністер 2,0-2,3 12,2

Дубосарське водосховище 1,5-3,0 8,3-13,3

Нижній Дністер 1,8-6,3 3,8-25,8

Гирло Дністра 6,7-115,0

Водосховища Дніпра

Київське 6,4-51,4 22,3-38,9(28,5)

Канівське 6,0-78,4

Кременчуцьке 5,8-88,6 27,0-56,8 (36,8)

Запорізьке 8,0-85,8 31,6-86,5(57,8)

Лимани

Дніпровсько-Бузький 7,5-126,8 24,8-69,4(47,5)

Дністровський 4,8-135,6

Кілійська дельта Дунаю 5,6-143,7

Примітка. Вказано граничні величини, у дужках середні концентрації.

У воді озер і ставків на вміст міді впливає характер донних ґрунтів і сезон року. Значна сезонна різниця у концентрації міді пояснюється тим, що при весняному таненні снігів вона вимивається, а восени, навпаки, накопичується в ґрунтах за рахунок відмирання рослинної біомаси. У літні місяці вміст міді може бути нижчим навіть в порівнянні з весняним періодом. Це обумовлене утилізацією міді гідробіонтами протягом вегетаційного періоду.

Серед вищих водяних рослин найбільшу здатність до акумуляції міді мають сальвінія, рдесник пронизанолистий, а найменшу — очерет звичайний. Особливо інтенсивно накопичують мідь макрофіти з добре розвинутою кореневою системою. В організмі риб максимальна кількість міді зосереджена в печінці — органі, у якому найбільш інтенсивно відбуваються біоенергетичні і біосинтетичні процеси. Так тканинний вміст міді в печінці ляща досягає в середньому 26—27, у м'язах — близько 1,0, а у Тереха відповідно — 50—53 і 0,3—0,6 мг на 1 кг сухої маси.

У осетрових риб вміст міді в печінці найвищий у порівнянні з іншими внутрішніми органами. Так, у осетра вміст міді в печінці становить 114, в крові — 41,1, а у севрюги — відповідно 191 і 9,73 мг на 1 кг сухої маси. Отже, вміст міді у хрящових (осетрових) риб значно вищий, ніж у кісткових (лящ, жерех).

В організмі гідробіонтів мідь відіграє важливу роль у метаболічних реакціях. Вона входить до структури багатьох ферментів і виступає як каталізатор окисно-відновних реакцій. Деякі її сполуки з білками використовують молекулярний кисень як акцептор електронів. Зокрема, церулоплазмін бере участь у переносі кисню в плазмі крові, а цереброкупреїн — у запасанні кисню в мозкових тканинах хребетних тварин. Відома роль міді у процесах кровотворення і використанні заліза в синтезі пігментних білків та в процесах, пов'язаних з транспортом кисню. Серед мідьвмісних ферментів, які беруть участь в окисно-відновних процесах, ключову роль відіграє цитохромоксидаза, яка каталізує завершальний етап тканинного дихання. Функція міді в каталітичних реакціях тісно пов'язана з функцією таких біологічно активних речовин, як гем, піридоксин та аскорбінова кислота. Мідь може виступати у метаболічних реакціях як переносник електролітів та компонент ферментосубстратних комплексів.

До вмісту міді у воді виявляють високу чутливість водорості багатьох таксономічних груп. Зелені водорості витримують досить високі концентрації цього металу у воді, а синьозелені і діатомові менш стійкі до альгіцидної дії міді. Зіставлення окремих груп водоростей за їх здатністю до накопичення міді не дає однозначної відповіді на запитання, що лежить в основі різної чутливості окремих видів водоростей до дії цього мікроелемента. Так, при близьких концентраціях міді у воді її вміст у клітинах водоростей не залежав від їх чутливості до міді.

Враховуючи чутливість синьозелених водоростей до дії міді неодноразово проводилися дослідження з метою застосування її сполук (переважно CuSО₄) для боротьби з «цвітінням» води. Мідь у концентраціях 50 мкг/дм³ і вище пригнічує фотосинтез або й призводить до загибелі (лізису) водоростевих клітин, але поступово фотосинтез відновлюється до вихідного рівня, а водорості знову набувають масового розвитку. У природних водоймах мідь утворює комплексні сполуки з органічними речовинами, що знижує її активність щодо водоростей. До того ж мідь отруйна для безхребетних та риб, тому її широко­масштабне використання екологічно небезпечне. Застосування сполук міді для боротьби з «цвітінням» води (головним чином синьозеленими водоростями) обмежується технічними та декоративними водоймами.