6.1. Найпростіші (Protozoa)
Серед гідробіонтів, поширених у прісних, солонуватих і солоних водах, значне місце займають організми, які належать до тваринного царства. Вони поділяються на два підцарства: одноклітинних та багатоклітинних організмів.
До одноклітинних належать найпростіші, або протисти (Protozoa). Найпростіші дуже поширені у природі, вони живуть у різноманітних морських і прісноводних водоймах. Багато видів найпростіших пристосувались до паразитичного способу життя в організмах рослин, тварин і людини. На рис. 21 зображені найпоширеніші біологічні групи найпростіших, що зустрічаються у водному середовищі.
Характерними ознаками найпростіших є одноклітинна будова тіла, відсутність сформованих тканинних структур, наявність спеціалізованих ділянок у протоплазмі, в якій розміщені субклітинні органели. За їх допомогою здійснюються всі функції, які забезпечують життєдіяльність цих організмів. На відміну від вищих тварин, у яких функція клітин більш спеціалізована (нервові, секреторні, видільні, м'язові), одна клітина найпростіших самостійно виконує всі життєві функції організму. Розмір тіла найпростіших коливається від 2—5 до 50— 200 мкм, рідше досягає 1,5—3 мм. Тіло їх складається з протоплазми, яка включає одне або декілька ядер, та органел. Поверхня протоплазми ущільнена і утворює плівку (пелікулу) або справжню оболонку (кутикулу). Деякі морські види мають внутрішній мінеральний скелет та зовнішню захисну оболонку.
Найпростіші належать до найнезахищеніших водяних організмів. Вони не мають міцних зовнішніх покривів, не здатні швидко уникати хижаків та протидіяти різким змінам абіотичних факторів водного середовища. В той же час зустрічаються у водоймах різного типу з досить широким діапазоном коливань фізико-хімічних умов середовища. Найпростіші прісних і морських вод за своєю будовою мало відрізняються, але вони протидіють гіпергідратації (надмірному накопиченню води) у прісноводному і дегідратації (надмірному виведенню води) у морському середовищі. Один з таких механізмів розглянемо на прикладі прісноводної амеби.
Важливим елементом внутрішньої будови амеби є наявність скорочувальних вакуоль, з якими пов'язане виведення води з цитоплазми. Завдяки їх постійному функціонуванню амеба протидіє надмірному накопиченню води. Спостереження за прісноводною амебою (Amoeba verrucosa), яку утримували в розведеній морській воді, показали існування прямої залежності між рівнями надходження води та функціональною активністю вакуоль. Так, якщо в прісній воді вакуолі знаходилися весь час у активному стані, то в розведеній у 10 разів морській воді їх активність була знижена, а при більшій солоності, що досягалась розведенням морської води у два рази, їх діяльність повністю призупинялася. У морських амеб (Amoeba mira) скорочувальні вакуолі функціонують значно менш інтенсивно, ніж у прісноводних, бо вони забезпечують виведення з організму лише «метаболічної» води, а не тієї води, яка в надлишковій кількості надходить в їх організм, як у прісноводних видів.
Розподіл найпростіших у різних екологічних зонах водойм залежить від багатьох абіотичних і біотичних факторів. В цілому вони досить стійкі до змін абіотичних факторів водного середовища, що сприяє їх поширенню в різних екотопах. Температурний діапазон водного середовища для нормального існування багатьох видів коливається в межах 4—30 °С, але окремі види витримують зниження температури морської води до -2 °С (інфузорія Euplotes vannus) та її зростання до 54 °С, що дає можливість деяким одноклітинним найпростішим існувати навіть у гарячих джерелах.
Найпростіші менш вимогливі до насиченості води киснем, ніж вище організовані гідробіонти. Це дає їм можливість заселяти анаеробні зони, куди мало проникають хижаки — споживачі найпростіших. Відомі навіть безкисневі екотопи, в яких виявляються донні форми вільноживучих найпростіших з родини дипломонадин (Diplomonadina).
Найпростіші можуть жити на дні водойм, де підвищений вміст С02 та утворюється метан. Одним із механізмів, який дозволяє їм освоювати такі зони, є присутність у цитоплазмі метанзасвоюючих бактерій, які нейтралізують отруйну дію метану.
Серед біотичних факторів екології найпростіших — важливе значення має здатність утворювати стійкі стадії (цисти) при висиханні водойм, перехід в стан криптобіозу (без утворення цист). Доннісидячі форми здатні активно пересуватися в пошуках більш сприятливих умов середовища. Існують механізми регулювання інтенсивності метаболічних процесів, які дозволяють найпростішим переходити в стан анабіозу при несприятливих умовах середовища. Важливим еколого-фізіоло-гічним фактором є здатність найпростіших до утворення гальмуючих речовин, які, надходячи у воду, стримують їх розмноження. Такі механізми спрацьовують при надмірному зростанні чисельності популяцій та незабезпеченості їх кормовими ресурсами.
Одним з найважливіших лімітуючих екологічних факторів розвитку найпростіших є забезпеченість їх кормовими ресурсами. Масовому розвиткові найпростіших сприяє широкий спектр живлення, що дає змогу окремим видам уникати трофічної конкуренції. Так, всеїдні амеби можуть за рахунок фагоцитозу (поїдання клітин) значно розширювати спектр кормових об'єктів. Деякі види інфузорій роду псевдомікроторакс (Pseudo-microthorax) спеціалізуються на споживанні синьозелених водоростей.
Тип найпростіших поділяється на чотири класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Ciliata). Відомо 20—25 тис. видів найпростіших.
До саркодових належать корененіжки (Rhizopoda), радіолярії (Radiolaria), форамініфери (Foraminiferida), міксоспоридії (Myxozoa). Більшість з них (80 %) — це вільноживучі морські та прісноводні організми, але є й такі, що живуть у ґрунті (зокрема лісовому) та в зволожених торф'яних болотах.
До корененіжок (Rhizopoda) належать амеби. Це найбільш просто організовані найпростіші, які не мають внутрішнього скелету і постійної форми тіла. Пересуваються вони шляхом «перетікання» з одного місця на інше. При цьому міняється і форма їх тіла внаслідок вип'ячування цитоплазми, тобто утворення несправжніх ніжок, або псевдоподій. Для окремих видів амеб характерні певні форма і розмір псевдоподій (рис. 22).
Амеби живуть у прісних, солонуватих, рідше в морських водах, у прибережному піску і зволоженому ґрунті. Деякі види водних амеб паразитують в організмі членистоногих, ри багатьох земноводних, плазунів, птахів та ссавців. Кілька видів амеб пристосувались до життя у кишковому тракті людини: це амеби дизентерійна (Amoeba histolytica), кишкова-(Entamoeba coli) та ротова (Entamoeba gingivalis).
Форамініфери (Foraminiferida), або черепашкові корененіжки, — переважно морські організми, яких нараховується близько 4 000 видів. Зустрічаються і прісноводні форми, які живуть у слабопротічних водоймах.
Міксоспоридії (Myxozoa) — паразити водяних безхребетних і риб. Так, міксоболюс Пфейфера (Myxobolus pfeifferi) є збудником захворювання, яке супроводжується появою ґуль на тілі риб (рис. 23). Інший представник цього ряду — міксозонія черепна (Myxozonia cerebralis) викликає вертячку форелей.
Радіолярії (Radiolaria) — морські протисти — мають внутрішній скелет з аморфного кремнезему. Після відмирання ці скелети опускаються на дно, утворюючи радіолярієвий мул, який входить до складу осадових порід.
До вільноживучих представників найпростіших входять організми з одного ряду — хоанофлагеліда (Choanoflagellida). Це дуже дрібні організми, поширені як у прісних, так і морських водах. Морські види відрізняються особливостями будови тіла, вони мають силікатні голки, які тісно пов'язані між собою і разом утворюють панцир або будиночок. Деякі хоанофлагеляти є збудниками таких небезпечних захворювань людини, як трипаносомоз (африканська сонна хвороба), лейшманіоз, трихомоноз. Клас споровики (Sporozoa) налічує близько 1 350 видів. Це — нерухомі організми. Серед них є збудники дуже небезпечних захворювань людини, зокрема токсоплазмозу та малярії. Малярію викликають три види плазмодіїв: триденної (Plasmodium vivax), чотириденної (Plasmodium malariae) і тропічної малярії (Plasmodium falciparum). Остаточними хазяями цих плазмодіїв є комарі роду анофелес (Anopheles). Частину свого життєвого циклу комарі проводять у воді. Самиці комарів рано навесні відкладають яйця на поверхню води, і тільки через 2—14 діб з них виходять личинки, які більшу частину життя проводять біля поверхневої плівки водойм. Дорослими комарами вони стають після проходження стадії лялечки. Зараження відбувається після ссання крові хворого на малярію, коли комар (лише самиці) кусає іншу людину, вводячи малярійні плазмодії. Тому боротьба з комарами є одним з методів запобігання зараження плазмодіями і попередження спалахів малярії.
Клас інфузорії (Ciliata) налічує близько 7 000 видів. Серед найпростіших ці організми побудовані найскладніше. Вони мають тонкі ниткоподібні вирости цитоплазми — війки, які виконують функції руху. У порівнянні з джгутиками значно коротші, але їх кількість набагато більша. Особливістю будови тіла війчастих є наявність двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). У деяких видів інфузорій зустрічається не один, а кілька мікронуклеусів.
Інфузорії переважно мешкають у морських і прісних водах. Деякі живуть у вологому ґрунті, серед них є паразити і тварин, і людей. Зокрема, паразитична інфузорія — балантидій кишковий (Balantidium coli) — збудник небезпечного захворювання шлунково-кишкового тракту людини — балантидіозу. Зараження відбувається через забруднену воду та харчові немиті продукти.
За формою війок інфузорій поділяють на спіралюватовійчастих тa воронковійчастих. Усі вони вільноживучі. До іншої систематичної групи належать хижі сисні (Suctoria) інфузорії, які за, допомогою спеціальних війчастих щупалець прикріплюються до рослин, безхребетних, риб та інших організмів. Завдяки таким 'щупальцям вони можуть засмоктувати поживні речовини.
Типовим представником вільноживучих інфузорій є інфузорія туфелька, або парамеція хвостата (Paramecium caudatum). Для неї, як і для інших інфузорій, характерним є висока ступінь плазматичного диференціювання (рис. 24). Інфузорії — найпоширеніші у водоймах найпростіші, вони відіграють важливу роль у функціонуванні водних екосистем. Так, у водоймах басейнів Дніпра, Дністра і Дунаю виявлено більше 700 видів інфузорій. Серед вільноживучих інфузорій є планктонні і бентосні форми. У планктоні водосховищ Дніпра виявлено більше 100 видів, їх чисельність досягає 1 000— 3500 тис. екз./м3. У донних відкладеннях мешкає близько 500 видів, чисельність яких коливається від 1 до 13 млн. екз./м2, біомаса в літні місяці — від 19 до 153 мг/м2. Біомаса вільно-живучих інфузорій, серед яких переважають безкольорові форми, може досягати 40 % загальної біомаси озерного зоопланктону. Вони найпродуктивніші серед водяних організмів. Поїдаючи бактерії і детрит, інфузорії відіграють виключно важливу роль у процесах самоочищення водойм [68].
- Основні одиниці виміру, що застосовуються в гідроекології
- Глава 1. Гідросфера та її екологічна зональність
- Загальна характеристика гідросфери
- Запаси (розподіл) води в гідросфері
- Екологічна зональність Світового океану та морів
- 1.3. Екологічна зональність континентальних водойм
- 1.4. Екологічна зональність річкових систем
- 2.1. Екосистема як структурно-функціональна складова біосфери
- 2.2. Угруповання гідробіонтів окремих екологічних зон водних екосистем
- Глава 3 Бактерії і віруси
- 3.1. Бактерії
- 3.2. Віруси.
- Глава 4. Водорості (Algae)
- 4.1. Екологічні форми водоростей
- 4.2. Синьозелені водорості (Cyanophyta)
- 4.3. Діатомові водорості (Bacillariophyta)
- 4.4. Зелені водорості (Chlorophyta)
- 4.5. Харові водорості (Charophyta)
- 4.6. Динофітові водорості (Dinophyta)
- 4.7. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
- 4.8. Евгленофітові водорості (Euglenophyta)
- 4.9. Золотисті водорості (Chrysophyta)
- 4.10. Жовтозелені водорості (Xanthophyta)
- 4.11. Червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta)
- 4.12. Бурі водорості (Phaeophyta)
- 4.13. Рафідофітові водорості (Raphydophyta)
- Глава 5. Вищі водяні рослини
- 5.1. Загальна характеристика
- 5.2. Екологічні угруповання
- Глава 6. Водяні безхребетні тварини
- 6.1. Найпростіші (Protozoa)
- 6.2. Губки (Porifera)
- 6.3. Кишковопорожнинні (Coelenterata)
- Плоскі черви (Plathelminthes). Турбелярії (Turbellaria )
- 6.6. Круглі черви, або первиннопорожнинні (Nemathelminthes). Нематоди (Nеmatoda) і коловертки (Rotatoria)
- 6.8. Водяні членистоногі (Arthropoda)
- 6.9. Молюски (Mollusca)
- 6.10. Щупальцеві, або червоподібні, організми (Tentaculata, або Vermoidea)
- 6.11. Щетинкощелепні, або морські стрілки (Chaetognatha)
- 6.12. Голкошкірі (Echinodermata)
- Глава 7. Рибоподібні та риби (Pisces)
- 7.1. Екологічні особливості формування іхтіофауни
- 7.2. Рибоподібні
- 7.3. Хрящові риби (Chondrichthyes)
- 7.4. Хрящові ганоїди (Chondrostei)
- 7.5. Справжні кісткові риби (Teleostei)
- Глава 8. Динаміка водних мас та її роль у водних екосистемах
- 8.1. Водні маси як компонент гідрологічної структури водойм і водотоків
- 8.2. Типізація водних об'єктів та їх гідрологічна характеристика
- 8.3. Роль течій у формуванні структури біоценозів та функціонуванні водних екосистем
- Глава 9. Гідрофізичні фактори у водних екосистемах
- 9.1. Фізико-хімічні властивості води та їх екологічне значення
- 9.2. Термостабільні властивості води
- 9.3. Щільність води
- 9.4. В'язкість води і поверхневий натяг
- 9.5. Забарвлення води
- 9.6. Температурний та термічний режим водних об'єктів
- 9.7. Льодовий режим
- 9.8. Світло та його роль у функціонуванні водних екосистем
- 9.9. Седиментація, осадоутворення та формування донних ґрунтів
- 9.10. Роль гідрофізичних факторів у життєдіяльності гідро біонтів
- Глава 10. Сольовий склад вод та адаптація до нього гідробіонтів
- 10.1. Класифікація природних вод за сольовим складом
- 10.2. Сольовий склад океанічних і морських вод
- 10.3. Сольовий склад континентальних вод
- Класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями іонного складу [34]
- 10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти
- 10.5. Осмотичні фактори середовища та осморегуляція у гідробіонтів
- 10.6. Адаптація гідробіонтів до водно-сольових умов середовища
- Глава 11 Іонні компоненти та їх екологічна роль
- 11.1. Неорганічні елементи океанічних, морських і прісних вод
- 11.2. Натрій, калій і цезій у водних екосистемах
- 11.3. Кальцій у водних екосистемах
- Метаболічна роль кальцію та шляхи його надходження в організм гідробіонтів
- 11.4. Магній у морських і континентальних водах
- 11.5. Сірка природних вод та процеси сульфатредукції
- Глава 12. Мікроелементи водних екосистем та їх біологічна роль
- 12.1. Гідробіонти як біоконцентратори мікроелементів
- Вміст заліза у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (г на 1 кг сухої маси) водойм Дністра і
- Роль заліза у ферментативних реакціях та процесах дихання гідробіонтів
- Вміст міді у воді (мкг/дм3) і одних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.4. Марганець
- 12.5. Цинк
- Вміст цинку у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [31, 73, 74]
- 12.6. Кобальт
- 12.7. Кадмій, хром, алюміній
- Вміст хрому у воді (мкг/дм3) і донних відкладеннях (мг на 1 кг сухої маси) деяких водних об'єктів України [73, 74]
- Глава 13 Кисень гідросфери та його роль у водних екосистемах
- 13.1. Кругообіг. Формування кисневого режиму
- 13.2. Розкладання органічних речовин та формування якості води
- 13.3. Роль кисню у життєдіяльності гідробіонтів.
- 13.4. Особливості використання гідробіонтами кисню з води
- Глава 14. Діоксид вуглецю у водних екосистемах
- 14.1. Хімічні та біологічні перетворення
- Відносна об'ємна розчинність газів у воді (долі одиниць) при парційному тиску 1 атм
- Молярна частина, %, окремих форм вугільної кислоти у воді залежно від її рН
- 14.2. Фіксація автотрофними і гетеротрофними організмами. Фотосинтез.
- 14.3. Адаптація риб до змін вмісту діоксиду вуглецю у воді
- 15.1. Кругообіг азоту в біосфері
- 15.2. Азотфіксація у водних екосистемах
- 15.3. Засвоєння азоту в біосинтетичних процесах водоростей
- 15.4. Алохтонний і автохтонний азот водних екосистем
- 15.5. Амоніфікація, нітрифікація і денітрифікація та їх роль у кругообігу азоту у водних екосистемах
- 16.1. Неорганічний та органічний фосфор водних екосистем
- 16.2. Вміст фосфору в організмах гідробіонтів і його метаболічна роль
- 17.1. Загальне уявлення про популяцію
- 17.2. Статево-вікова структура популяцій
- 17.3. Внутрішньопопуляційна різноякісність
- 17.4. Внутрішньопопуляційні взаємини гідробіонтів
- 17.5. Чисельність та біомаса популяцій гідробіонтів. Методи їх встановлення
- 17.6. Регуляція чисельності популяції
- 17.7. Функціональні та інформаційні зв'язки в популяціях гідробіонтів
- 17.8. Щільність популяції гідробіонтів
- Глава 18. Гідробіоценози як біологічні системи гідросфери
- 18.1. Загальна характеристика гідробіоценозів
- 18.2. Видова різноманітність гідробіоценозів
- 18.3. Гідробіоценози перехідних екологічних зон (екотопів)
- 18.4. Структура гідробіоценозів
- 18.6. Роль вищих хребетних тварин у біологічних процесах водних екосистем
- 19.1. Біологічна продукція та потік енергії у водних екосистемах
- 19.2. Деякі положення продукційної гідроекології
- 19.3. Методи визначення первинної продукції
- 19.4. Методи визначення вторинної продукції
- 19.5. Розрахунки потенційної і промислової рибопродуктивності
- Глава 20 Органічне забруднення
- 20.1. Органічні речовини та їх кругообіг у водних екосистемах
- 20.2. Сапробність водних об'єктів
- 20.3. Самозабруднення та самоочищення водойм
- Глава 21. Евтрофікація, її причини і наслідки для водних екосистем
- 21.1. Природна і антропогенна евтрофікація
- 21.2. «Цвітіння» води як гідробіологічний процес, зумовлений евтрофікацією
- Глава 22. Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем
- 22.1. Джерела токсичного забруднення
- 22.2. Реакція гідробіонтів на токсичні впливи
- 22.3. Гідротоксикометрія
- 22.4. Фактори, що впливають на токсичність хімічних речовин для гідробіонтів
- 22.5. Методи оцінки і контролю токсичності водного середовища для гідробіонтів
- 22.6. Фізіолого-біохімічні механізми дії токсикантів на водяні організми
- Реакція гідробіоти на токсичну дію хімічних речовин у природних умовах
- 22.8. Біологічна індикація та моніторинг токсичних забруднень водних екосистем
- 22.9. Біологічна детоксикація та буферність водних екосистем
- 22.10. Нормування рівня токсичного забруднення
- Глава 23. Радіонуклідне забруднення водних екосистем та його вплив на гідробіонтів.
- 23.1. Природна радіоактивність водних об'єктів
- 23.2. Радіаційне опромінення гідробіонтів природними джерелами іонізуючої радіації
- 23.3. Забруднення водних об'єктів штучними радіонуклідами
- 23.4. Забруднення водних об'єктів у Чорнобильській радіонуклідній аномалії
- 23.5. Форми радіонуклідів у природних водах
- 23.6. Розподіл та міграція радіонуклідів у водних екосистемах
- 23.7. Накопичення радіонуклідів у організмах гідробіонтів
- 23.8. Вплив радіонуклідного забруднення на гідробіонтів
- Глава 24. Якість води
- 24.1. Екологічні та водогосподарські підходи до визначення якості води
- 24.2. Фактори, що впливають на сольовий склад вод як життєвого середовища гідробіонтів
- 24.3. Вплив внутрішньоводоймних процесів на якість води
- 24.4. Методи оцінки якості природних вод
- Класи та категорії якості поверхневих вод суші та естуаріїв України за екологічною класифікацією [21]
- 24.5. Картографування екологічного стану поверхневих вод
- 25.1. Загальна гідрографічна характеристика
- Структура річкової мережі України [20]
- 25.2. Геоморфологічні та ландшафтні особливості території України, що визначають формування річкової мережі
- Глава 26. Екологія дніпровських водосховищ
- 26.1. Морфометпрична та гідрологічна характеристика зарегульованої частини Дніпра
- Характеристика водосховищ Дніпровського каскаду [90]
- 26.2. Особливості формування екосистем
- 26.3. Основні угруповання водоростей та їх роль в екосистемах
- 26.4. Бактеріальне населення
- 26.5. Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах
- 26.6. Основні угруповання тваринного населення
- 26.7. Забруднення, водосховищ і його вплив на формування якості води та рибопродуктивність Дніпра.
- Глава 27. Екологія української частини басейну Дунаю
- 27.1. Загальна гідролого-гідрохімічна характеристика екосистеми Кілійської дельти
- Вміст деяких важких металів у воді Кілійської дельти Дунаю, мкг/дм3 [74]
- 27.2. Біота Кілійської дельти
- 27.3. Басейни приток Дунаю, що стікають з Українських Карпат
- Глава 28. Екологія Дністра
- Гідрографічна характеристика, водність якість води
- 28.2. Угруповання гідробіонтів різних екологічних зон Дністра
- 28.3. Вплив зарегулювання на екологічний стан Дністра
- 29.1. Гідрологічний та гідрохімічний режим річки
- 29.2. Біота Південного Бугу
- 29.3. Вплив енергокомплексів на водні екосистеми
- Глава 30. Екологія Сіверського Дінця
- 30.1. Гідрографічна мережа та водний стік ріки
- 30.2. Гідрохімічний режим та формування якості води
- 30.3. Біота Сіверського Дінця
- Глава 31. Екологія Західного Бугу
- Глава 32. Екологічні особливості малихрічок
- 32.1. Формування водного стоку та якості води малих річок
- 32.2. Вплив сільськогосподарського освоєння земель на екосистеми малих річок.
- 32.3. Вплив промислових підприємств та міських конгломератів на стан малих річок
- 33.1. Загальна характеристика озер України
- 33.2. Екосистема Шацьких озер
- Глава 34. Екологічні особливості боліт
- 34.1. Загальна характеристика
- 34.2. Гідробіонти болотних екосистем
- Глава 35. Стави рибогосподарського призначення
- 35.1. Загальна характеристика
- 35.2. Гідрохімічний режим ставів
- 35.3. Гідробіологічний режим ставів рибогосподарського призначення
- 35.4. Ставкове рибництво
- Глава 36. Екосистеми водойм-охолоджувачів енергетичних об'єктів
- 36.1. Загальна характеристика
- Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій України [23]
- 36.2. Гідрохімічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.3. Гідробіологічний режим водойм-охолоджувачів
- 36.4. «Теплове забруднення» (термофікація) водного середовища
- 36.5. Рибогосподарське використання водойм-охолоджувачів
- Глава 37. Екосистеми каналів
- 37.1. Загальна характеристика каналів України
- Основні магістральні канали України та їх призначення
- 37.2. Особливості гідрологічного режиму каналів та їх вплив на формування гідро біоценозів
- 37.3. Гідробіоценози каналів
- 37.4. Формування якості води в каналах
- Глава 38. Екосистеми причорноморських лиманів
- 38.1. Екосистеми відкритих лиманів
- Характеристика відкритих причорноморських лиманів
- 38.2. Екосистеми закритих лиманів
- Характеристика закритих лиманів Дунай-Дністровського межиріччя
- Показники зовнішнього водообміну закритих лиманів [88]
- 38.3. Біологічні ресурси лиманів та їх народногосподарське значення
- Глава 39. Екосистема Чорного моря
- 39.1. Водний баланс і якість води
- 39.2. Газовий режим
- 39.3. Рослинний і тваринний світ
- 39.4. Іхтіофауна і рибний промисел
- 39.5 Проблеми екологічного оздоровлення Чорного моря
- Глава 40. Екосистема Азовського моря
- 40.1. Формування водного балансу
- Середній багаторічний водний баланс Азовського моря (1923—1976 pp.)
- Зміни річкового стоку в Азовське море під впливом господарської діяльності при середніх кліматичних умовах [38]
- 40.2. Гідрохімічний режим
- Щорічний баланс азоту і фосфору в Азовському морі, тис. Т [38]
- 40.3. Флора і фауна
- 40.4. Іхтіофауна Азовського моря
- 40.5. Вплив антропогенного навантаження на екосистему Азовського моря
- Глава 41. Законодавче регулювання водоохоронної діяльності