40.3. Флора і фауна

Рослинний світ Азовського моря представлений вищими водяними рослинами і водоростями: діатомовими, зеленими, синьозеленими, динофітовими, червоними, бурими, харовими та іншими. Загальна біомаса водоростей оцінюється в середньому в 1,2—1,5 млн т. Після зарегулювання стоку річок домінують зелені і синьозелені мікроводорості, в той же час спостерігається весняне «цвітіння» води діатомовими та динофітовими.

Для північної прибережної зони (Обіточна коса, Арабатська стрілка) характерними є 13 видів макрофітів. Ближче до Керченської протоки збільшується видове різноманіття як квіткових рослин, так і водоростей. До найбільш поширених слід віднести зелену нитчасту водорость кладофору наскельну (Cladophora rupestris), яка суцільним килимом вкриває влітку кам'янисте дно мілководних прибережних акваторій, та червоні водорості полісифонію оголену (Polysiphonia denudata) і цераміум прозорий прямостоячий (Ceramium diaphanum). Ближче до берега ростуть зелені водорості роду ентероморфа кишкоподібна (Enteromorpha intestinalis), ентероморфа стиснута (Е. compresa).

На особливу увагу заслуговує солелюбна зелена водорость дуналіела солоноводна (Dunaliella salina), яка масово розвивається в Сиваші. Ця водорость належить до найбільш цінних джерел 3-каротину (провітаміну А). В Україні розроблено біотехнологію його виробництва з дуналіели.

Для прибережних зон характерні угруповання квіткових водяних рослин, зокрема, види роду камки: камка морська (Zostera marina) і камка мала (Z. noltii).

Видовий склад безхребетних Азовського моря має деякі відмінності у різних його зонах. Так, у прибережних ділянках поширені великі колонії бокоплава (Pontogammarus maeoticus) з ракоподібних. На піщаних плесах біля самої води, де зосереджується велика маса детриту, чисельність бокоплавів досягає десятків тисяч особин, а біомаса — 500—600 г на 1 м². Серед інших ракоподібних тут зустрічається ідотея (Idotea baltica basteri). Біомаса ракоподібних у прибережних ділянках моря надзвичайно висока, тому що ця зона недоступна для риб.

Серед угруповань камок, рупій та рдесників поширені креветки балтійська трав'яна (Palaemon adspersus), звичайна (P. elegans), а також краб брахінотус сексдентатус (Brachinotus sexdentatus), розмір якого не перевищує 2 см. До донних мешканців неглибоких ділянок моря належить краб упогебія пузила (Upogebia pusilla).

До існування в умовах високомінералізованих вод Сивашу пристосувався зяброногий рачок артемія соляна (Artemia salina), життєвий цикл розвитку якого проходить у солоній ропі з вмістом солей 150—200 г/дм³. Через специфічні умови існування він фактично не має конкурентів, тому його чисель­ність досягає десятків тисяч особин на 1 м³. Артемія соляна широко використовується як сухий або живий корм риб. Особливо корисні личинкові форми (науплії) для годівлі риб на ранніх стадіях розвитку. Артемія є перспективним об'єктом штучного культивування в регульованих системах водопідготовки. Технологія отримання яєць і наупліїв від Artemia salina розроблена в Інституті гідробіології НАН України. У солоних водах Сивашу мешкають також личинки комарів (Chironomus salinarius) та мухи-ефідри (Ephydra).

До умов життя в пелагіалі пристосувалось майже 50 видів безхребетних. У товщі води можна побачити личинок молюсків, червів-поліхет, вусоногих раків. Основними представниками зоопланктону пелагіалі є веслоногі рачки, коловертки, личинки раків-балянусів. З наближенням весни у товщі води особливо зростає чисельність коловерток роду Synchaeta та інфузорій тинтинід: тинтинопсис малий, тинтинопсис зменшений (Tintinnopsis minuta, T. parvula та інші). Із потеплінням води у перші літні місяці значно збільшується біомаса веслоногих акартія Клауса (Acartia clausi), а ближче до серпня - акартія латісетоза (Acartia latisetosa), центропагес понтичний (Centropages ponticus).

Після зарегулювання річкових систем, що призвело до підвищення загальної солоності води в Азовському морі, в його водах з'явились дуже небезпечні вселенці, які поїдають зоо­планктон. Так, в період 1969—1970 pp. набули масового розмноження медуза вухаста (Aurelia aurita) та медуза корене-рота (Rhizostoma pulmo). Ці кишковопорожнинні поширились на усій акваторії моря. Медузи з'явились навіть у Таганрозькій затоці і поблизу дельти р. Дон.

Максимальна чисельність медуз зафіксована у 70-ті pp. у кількості 7,0 млрд екземплярів при середній масі однієї особини 1,9 кг і загальній біомасі 13,5 млн т. Переважним компонентом у кормовому раціоні медуз є зоопланктон, який є також основним кормом хамси, тюльки та інших риб. Внаслідок поїдання медузами зоопланктону в 1970—1980 pp. різко знизилась рибопродуктивність Азовського моря. Вилови хамси і тюльки впали на 24 % . Проте після різкого зростання чисельності і біомаси медуз у 70-ті pp. уже з початку 1979 р. почалось досить істотне зменшення їх біомаси. У 1986 р. вона становила тільки 0,06 млн т, що відразу привело до зростання чисельності мирного зоопланктону, а відповідно — до поліп­шення умов нагулу хамси і тюльки.

Із новим зростанням у кінці 1980-х pp. мінералізації води посилилось проникнення чорноморської фауни в Азовське море. До Азовського моря потрапив ще більш небезпечний мігрант — планктонний хижак реброплав мнеміопсис, впершее виявлений у серпні 1988 р. недалеко від Керченської протоки. Взимку цього планктонного хижака немає на всій акваторії Азовського моря. Лише з наступним весняно-літнім його занесенням він починає швидко розмножуватись, і вже в серпні-вересні його біомаса досягає 28—32 млн т. При цьому сезонна динаміка чисельності повторює розвиток цього ребро-плава у Чорному морі. Реброплав може виїдати до 82 % літньої біомаси планктонних організмів Азовського моря.

Серед бентосних організмів Азовського моря налічується більше 110 видів безхребетних, з яких 30 видів відіграють найбільшу роль у визначенні їх загальної біомаси. Серед донної фауни поширені молюски абра овальна (Abra ovata), мітилястер лінеатус середземноморський (Mytilaster lineatus), ленти-дій (Lentidium mediterraneum) та сердцевидка Ламарка (Cardium edule lamarcki). Черевоногі молюски із спіральною черепашкою представлені найбільше гідробією загостреною (Hydrobia acuta). Біомаса молюсків становить від 70 до 75 % загальної біомаси зообентосу. Значно менше (15 %) припадає на ракоподібних (бокоплави, мізиди, кумові і вусоногі раки-балянуси) та червів-поліхет (5 %).