39.3. Рослинний і тваринний світ

У воді Чорного моря мешкають віруси, бактерії, водорості, гриби, квіткові рослини, безхребетні тварини, риби та ссавці. В результаті оцінки біологічного різноманіття флори і фауни Чорного моря (1998) зареєстровано 4373 види і внутрішньовидових таксонів гідробіонтів. Серед них налічується 25 родів бактерій, а число видів грибів становить 175, планктонних водоростей - 471, планктонних безхребетних — 1061, водоростей в мікрофітобентосі — 346, водоростей в макро-фітобентосі - 258, вищих водяних рослин — 159, безхребетних в мейобентосі — 497, безхребетних в макрозообентосі — 875, риб — 154, морських ссавців — 4. Зареєстровано також 264 види паразитів морських і прісноводних організмів. Щорічна продуктивність рослин кисневого шару Чорного моря до глибини 100—200 м становить близько 2 млрд т, тобто 48 т/га морської поверхні. Біомаса літнього планктону становить в середньому у північно-західній частині моря 400— 800 мг/м³ [17].

Найбільш продуктивні зони охоплюють приблизно 15 % всієї акваторії моря. До них належить північно-західна частина, прибосфорський район, північно-східна частина біля Керченської протоки. Тут утворюється близько 1/3 усієї сумарної первинної продукції планктонних і бентосних рослин Чорного моря.

На рис. 143 зображено зони з різною інтенсивністю утворення первинної продукції. У північно-західній частині моря фітопланктону завжди більше, ніж біля берегів Криму і Кавказу та в центральній акваторії моря. У літній сезон у зоні впливу виносу біогенних елементів з Дунаю в морській воді налічується до 1—2 млн к л. /дм³ планктонних водоростей, а у прибережних водах біля берегів Криму їх середня кількість не перевищує 100 тис. кл./дм³. Інколи цей показник спадає до 5 тис. кл./дм³. За даними Інституту біології південних морів НАН України, середня біомаса фітопланктону у водах північно-західного шельфу становить 200—600 мг/дм³, а у прилеглих до Криму — тільки 50—200 мг/дм³. Така ж закономірність характерна і для донних макрофітів. З них особливої уваги заслуговує червона водорость філофора, з якої добувають агар. До 95 % чорноморських запасів цієї водорості росте саме у північно-західній частині моря у зоні впливу стоку Дунаю.

Вперше великі масиви водорості філофори відкрив у 1908 р. відомий гідробіолог, завідувач Севастопольською біологічною станцією С. О. Зернов. Тому це скупчення макрофітів назвали «філофорним полем Зернова». Ось як описує його відомий український гідробіолог академік НАН України, професор Ю.П. Зайцев: «Густі зарості філофори заввишки до 1 метра перетворились у величезне угруповання (біоценоз) десятків видів тварин — губок, молюсків, бокоплавів, креветок, крабів та інших безхребетних, а також риб. Бо для одних філофора — корм, для других — місце нересту, для третіх — місце зимівлі, для четвертих — притулок, а для усіх тварин — джерело кисню і т. д. І що дивно — більшість постійних мешканців заростей філофори відрізняються інтенсивним червоним забарвленням. Це червоні черепашки, червоні креветки, краби, бички тощо» [17].

Фітомаса філофори у полі Зернова досягала у 60-ті pp. від 1000 до 10000 г/м². Його площа у ті роки становила близько 11000 км², а загальна фітомаса оцінювалась у 7—10 млн т. Забруднення північно-східної частини Чорного моря стоком з рисових полів Причорномор'я, що містять залишки гербіцидів, призвело до поступового зменшення площ заростей, які на початку 90-х pp. скоротились до 500 км² при загальній фітомасі 300—500 тис. т. Зокрема філофорне поле Зернова втратило промислове значення, її видобування повністю заборонено. В останні роки заготівля філофори перемістилась до Малого філофорного поля, яке розташовано у східній частині Каркиницької затоки.

В умовах прогресуючого забруднення повністю зникла бура водорость цистозира, яка до 70-х pp. масово розвивалась уздовж північно-західного узбережжя моря (України). Поступово скорочується чисельність і інших макрофітів, зокрема, морської трави зостери.

У морських, як і в прісноводних екосистемах, усі гідробіонти пов'язані між собою через трофічні зв'язки. Фітопланктоном живляться планктонні рачки, личинки молюсків та інших дрібних тварин, з яких складається зоопланктон - основний корм для риб на ранніх стадіях їх розвитку, а також деяких видів дорослих риб (хамси, тюльки, ставриди, оселедців тощо).

Саме завдяки багатій кормовій базі північно-західна частина Чорного моря є найбільш продуктивною, її біопродуктивність на 1/3 пов'язана з виносом біогенних речовин із стоком Дунаю. Саме стік Дунаю робить цю частину моря найбільш продуку тивною, але він часто є причиною масових придух і загибелі гідробіонтів.

Трофічні взаємовідносини між гідробіонтами у Чорному морі показано на рис. 144

Гідробіонти, що входять до окремих груп зображеного трофічного ланцюга, відрізняються не тільки характером живлення, але й біологією розмноження, можливістю пристосовуватись до змін умов середовища [32]. Це і визначає їх чисельність у популяції, можливість зайняття домінуючої ролі серед інших таксономічних груп водяних організмів. Біомаса зоопланктону у найбільш продуктивній північно-західній частині Чорного моря становить 500—2000 кг/м³, а у відкритій частині — в середньому 25—100 (максимальна 300) мг/м³.

Основні організми бентосу -- це мідії, устриці, рапани, креветки, кам'яні краби. Інші види безхребетних поширені менше. У середньому в шельфовій зоні біомаса бентосу дорівнює 20—100 г/м². Тут виявляються місця скупчень окремих видів бентонтів, де їх чисельність і біомаса значно перевищують середні показники. Так, зареєстровані біоценози мідії, де їх біомаса досягала 10—15 тис. г/м², а біомаса молюска мідії — до 20 тис. г/м².

Крім корінних видів безхребетних, в Чорне море разом з баластними водами, обростаннями морських суден та придонними течіями через Босфор проникають мігранти — гідробіонти з інших морів. Завдяки цим автоакліматизантам видовий склад безхребетних збагатився такими молюсками, як рапан, мія, скафарка, а також блакитний краб.

В останні роки в Чорне море проник і дуже швидко поширився мнеміопсис Лейді (Mnemiopsis leidyi) — тварина, яка має желеподібне тіло, що нагадує медузу. Це — хижак, який поїдає не тільки зоопланктон, а й пелагічну ікру і личинок риб. Його поява була вперше зареєстрована у 1988 p., а вже через рік біомаса досягла 800 млн т.

Масове розмноження мнеміопсиса призвело до підриву кормової бази риб, особливо хамси і шпрота. Біомаса кормового зоопланктону зменшилася в 3 рази. У 1989 р. відзначався найбільший спалах чисельності цього хижака. Його біомаса досягала в цілому по морю 1,5 кг/м² у товщі води до глибини 20 м. У північно-західній шельфовій зоні вона становила 5,0 кг/м². Навесні 1990 р. у районі Анапи спостерігалась його максимальна біомаса — 16 кг/м². У наступні роки біомаса реброплава знизилась Так, в 1991 р. вона впала майже у 5 разів у порівнянні з 1990 р. і в 3,5 рази — з 1989 р.

У 1997 р. в планктоні Чорного моря були виявлені нові «вселенці» — реброплави з роду Берое (Веrое): морський огірок (Вегое cucumis), морський огірок овальний (Вегое ovata), які швидко поширилися по всьому Чорному морю, переважно в прибережній зоні. Вони живляться мнеміопсисом (заковтують його), і внаслідок появи таких суперхижаків чисельність мнеміопсиса значно знижається, що позитивно позначається на кормовій базі риб.

До появи мнеміопсиса надзвичайно висока чисельність і біомаса була характерною для медузи аурелії вухатої (Aurelia aurita), яка практично зайняла нішу риб-планктофагів у пелагічній частині Чорного моря. У 80-х pp. біомаса аурелії у відкритих водах становила в середньому від 0,6 до 1 кг/м², а в цілому по морю — від 300 до 500 млн т. Протягом доби аурелія виїдає близько 5—7 % біомаси мезопланктону, який є важливим кормовим об'єктом хамси, шпроту та інших риб. Із вселенням у Чорне море реброплава, який є більш агресивним хижаком і живиться тими ж об'єктами, що й аурелія, біомаса останньої почала різко падати.

Серед небезпечних вселенців з інших морів і океанів, що випадково потрапили в Чорне море і досить швидко розмножилися, слід назвати великого двостулкового молюска мію піщану (Муа arenaria), аборигена Атлантичного океану. Масовий розвиток мії привів до скорочення чисельності такого важливого компонента кормової бази мальків і молоді донних риб, як дрібний тонко-стулковий молюск лентидій середземноморський (Lentidium mediterranean). А це, в свою чергу, негативно вплинуло на відтворення бичків, калканів, глоси, султанки та інших видів риб.

Протягом останніх 15—20 років поблизу Керченської протоки зареєстрована поява блакитного краба (Callinectes sapidus), а на північно-західному шельфі — молюска доридели обскури (Doridella obscura), який мешкає переважно у Атлантичному океані біля берегів США та Канади.

Стійким до дефіциту кисню виявився товстостінний двостулковий молюск скафарка нерівна (Scapharca inaequalis), який з'явився у 1984 р. у шельфовій зоні української ділянки північно-західного Причорномор' я.

Серед інших вселенців заслуговує на увагу водорость дес-марестія зелена (Desmarestia viridis), основним місцем перебування якої є холодні північні моря Європейського континенту. У Чорному морі вона найбільш інтенсивно розвивається у зимові місяці.

Прикладом конкурентної боротьби за трофічні ніші є також масове розмноження ендеміка атлантичного походження — молюска доридели обскури на шельфі біля Кримського півострова у місцях масового вирощування мідій на штучно створених плантаціях.

У Чорному морі мешкають дельфіни, які поїдають дуже велику кількість риби. До 1940 р. у Чорному морі нараховувалось 2—2,5 млн дельфінів, навіть зустрічались косяки чисельністю до 5—6 тис. У 1966 р. їх чисельність знизилась до 500 тис. Промисловий відлов дельфінів у 1966 р. був заборонений, але падіння їх чисельності тривало, і в 80-х роках вона не перевищувала 100 тис. особин. Серед дельфінів, які ще живуть у Чорному морі, багато хворих, що є наслідком токсичного забруднення його вод.

Содержание