39.2. Газовий режим

Враховуючи великі глибини та ті процеси, що відбуваються на різних рівнях товщі Чорного моря, можна стверджувати, що його газовий режим має визначальне значення для життєдіяльності гідробіонтів і формування якості води. Глибина насичення киснем має сезонні коливання і залежить від багатьох факторів, в тому числі — відстані від берега і надходження прісноводного стоку, вулканічних процесів, що проходять у земній корі під товщею моря. З усієї маси чорноморської води лише 13 % має достатню концентрацію кисню, і саме в ній переважно мешкають водяні рослини, тварини, аеробні мікроорганізми. Більша ж частина товщі морської води (87 %) є непридатною для існування гідробіонтів внаслідок насичення сірководнем.

Є різні точки зору щодо механізму утворення сірководню. Найбільш поширене уявлення про шляхи його утворення — це відновлення сірчанокислих сполук (сульфатів) та розклад органічних речовин внаслідок життєдіяльності сірководневих бактерій. Сірководень за наявності кисню легко окиснюється, що і визначає його відсутність у верхніх шарах морських вод. Із збільшенням антропогенного навантаження на Чорне море сірководневий шар може підніматись ближче до поверхні. На поширення сірководневого шару та його товщину впливають рельєф дна моря, характер перемішування (циркуляції) вод тощо. За даними Морського гідрофізичного інституту НАН України, в західній частині моря за останні роки верхня межа сірководневого шару була постійною і становила 120±10 м. За період 60-річних спостережень на Чорному морі істотних змін в глибинах залягання межі аеробної зони не зареєстровано.

Зараз немає статистичне обґрунтованих даних, які б свідчили про підняття верхньої межі сірководневої зони, хоч не можна відкидати можливість тенденції до такого підняття оскільки коливання глибини залягання верхньої межі сірко­водню відбуваються нижче шару пікноклину — основної гідрофізичної і екосистемної межі Чорного моря [44]. Слід відзначити, що в північно-західній частині моря є невеликі вулкани, з яких постійно виходить метан. Під час підземних поштовхів можливе підняття його, як і сірководню, на поверхню моря та спалахування.

У 1989—1990 pp. на дні Чорного моря було зареєстровано більше 150 місць виходу газів з морського дна, до складу яких входив метан, домішки кисню та азоту (малі вулкани). У метані були наявні фосфіди, які при контакті з повітрям можуть спалахувати. В той же час доведено, що із збільшенням надходження забруднюючих речовин органічного і неорганічного походження в Чорне море сірководневий шар може підніматись ближче до поверхні.