35.4. Ставкове рибництво

В ставкових рибних господарствах України основний об'єкт розведення — короп. Культивуються чотири породи коропа: лускатий (галицький), дзеркальний, рамчастий і голий. Вони відрізняються за розміщенням луски. Лускатий короп весь покритий лускою, дзеркальний має луску, розташовану вздовж тіла по білій лінії. У рамчастого луска обрамляє тіло у вигляді рамки, у голого коропа луски немає зовсім. Три останні породи виведені шляхом тривалої селекційної роботи з огляду на ринкову цінність такої риби, яку не треба чистити. В той же час лускатий короп більш стійкий до несприятливих умов середовища.

Короп досягає статевої зрілості на четвертому році життя, тому для отримання маточного матеріалу, а також мальків, якими зарибнюють стави, в Україні створені племінні господарства. Щорічний технологічний цикл таких рибоводних господарств складається з кількох етапів:

нерестова компанія: підбір плідників, посадка їх на нерест у нерестові стави, вирощування мальків та пересаджування їх у виростні (або спочатку в окремі малькові) ставки (квітень, травень, початок червня); вирощування цьогорічок у виросних ставах та коропів старшого віку у нагульних ставах (вегетаційний період: червень—вересень, жовтень);

осінній облов ставів, реалізація виловленої риби та пересадка її на зимівлю в зимувальні стави (зокрема стадо плідників та ремонтне поголів'я);

зимівля риб в зимувальних ставках;

навесні зимувальні стави розвантажують, рибу, що перезимувала (однорічок), пересаджують в нагульні стави.

Дворічний короп за нормальних умов вирощування досягає товарної маси — близько 800 г. При цьому найкращі особини за показниками екстер’єру та маси виділяються як ремонтне стадо, з якого після двох наступних зимівель і нагулів шляхом систематичного добору формується група плідників — самців і самиць. Дозрілих плідників з «текучими» статевими продуктами висаджують на нерест у нерестові стави. Для отримання високоякісного рибопосадкового матеріалу підбирають пари плідників з найкращими екстер'єрними даними. В лісостеповій зоні нерест відбувається переважно на початку травня. На півдні він може дещо прискорюватись, а якщо весна видається затяжною і більш холодною, навпаки, затримуватись.

Запліднена ікра розвивається протягом тижня. З неї виходять личинки, які активно споживають спочатку найпростіших (переважно інфузорій) та коловерток, а потім гіллястовусих рачків — головним чином босмін, дафній і моїн. При великій чисельності личинок ця кормова база досить швидко виїдається, тому вже на другий тиждень після викльову їх пересаджують у виростні стави, де вони крім найпростіших досить інтенсивно виїдають весь зоопланктон, а вже з початку літа переходять на живлення бентосними організмами (личинками хірономід, бабок та інших комах, олігохет, молюсків). Проте личинки хірономід досить швидко окуклюються, перетворюються в дорослих комах (імаго), які в середині літа вилітають з водойми, внаслідок чого кормова база збіднюється. В цей час необхідно підгодовувати рибу штучними кормами та вносити добрива для підтримання розвитку кормових безхребетних.

Коропи старшого віку живляться переважно деякими безхребетними нагульних ставів, а також виїдають зоофітос заростей.

За сприятливих умов дорослий короп щороку може додавати у масі до 1 кг і більше, тому маса його відповідає вікові: трирічні коропи важать 3 кг, чотирирічні — 4 кг і так далі. У племінних господарствах зберігають плідників коропа до 10— 12 років, проте якість нащадків буває найкращою від молодих плідників віком 4—5 років.

Виростні стави зариблюють мальками, отриманими при нересті плідників у нерестових ставах, а нагульні — однорічками коропа, що перезимували.

Для отримання стандартних цьоголіток (25 г) необхідно розрахувати певну щільність їх посадки на одиницю плоІД1; Звичайно, для цього виходять з реальної рибопродуктивності ставу за попередні роки. В Україні більшість ставів лісостепової та степової зони мають природну рибопродуктивність 300—500 кг/га. При такій рибопродуктивності доцільно висаджувати на вирощування 15—20 тис. мальків на 1 га.

Серед планктоноїдних риб, які живляться зоопланктоном та меншою мірою фітопланктоном і детритом, перспективним об'єктом аквакультури є строкатий товстолоб. В умовах природних та штучних водойм України строкатий товстолоб, як і інші риби далекосхідного комплексу — білий амур та білий товстолоб, не можуть вільно розмножуватись, їх відтворення здійснюється тільки штучно, а у стави та водосховища їх молодь випускається на нагул. Білий товстолоб, на відміну від строкатого, живиться виключно фітопланктоном та детритом (меншою мірою). Його можна використовувати в полікультурі з бентосоїдними рибами та як біологічного «меліоратора» у боротьбі з надмірним «цвітінням» води.

Виключно рослиноїдною рибою, що живиться тільки вищою водяною рослинністю, є білий амур. У дорослому віці ці риби споживають практично усі найбільш поширені у ставах вищі водяні рослини: ряску, елодею, кушир, водоперицю, молоді паростки рогозу, очерету звичайного та інші. На стадії личинки і малька білий амур живиться переважно гіллястовусими ракоподібними, коловертками, подекуди і водоростями. Починаючи з останньої стадії личинкового періоду до його раціону входить «м'яка» водяна рослинність і личинки хірономід. У вивченні біології далекосхідних рослиноїдних риб у зв'язку з їх акліматизацією у водоймах України великий внесок зроблено київськими іхтіологами на чолі з П. С. Вовком [45].

У ставах добре почуває себе сріблястий карась — типовий бентофаг. Його характерною особливістю є те, що під час нересту формується нерестове угруповання тільки із самиць. Запліднення нерідко відбувається за участю самців інших видів (карася золотого, лина, сазана).

У ставкових рибних господарствах з переважно холодними чистими водами вирощують райдужну та озерну форелі, що живляться дрібною рибою — верховодкою, пліткою, карасями золотими, або круглими. Як хижаки форелі можуть захоплювати водяних клопів, Жуків і навіть комах, які літають біля поверхні води.

З метою знищення малоцінних смітних риб у стави інколи запускають хижих риб — щуку, судака, окуня та сома, який крім Риби живиться ще й жабами. У ставках можна розводити осетрових риб, серед яких переважають такі прісноводні види, як руський осетер, стерлядь, бестер (міжвидовий гібрид білуги і стерляді). Для цих риб необхідно покривати дно ставів піском або галькою, їх основним кормом є молюски, дрібна риба, олігохети, личинки хірономід та дрібні ракоподібні.

Вирощування риби в ставах здійснюється як у монокультурі (один вид), так і в полікультурі. В останньому випадку підбираються види, які не конкурують за одні і ті ж корми, наприклад, можна одночасно вирощувати бентосоїдних риб і планктофагів. В Україні основними об'єктами ставкового рибництва традиційно є сазан, гібриди коропа, срібний карась, форель, білий амур, білий та строкатий товстолоби та деякі інші.

Вирощування риби у ставах розглядається як один із напрямків аквакультури, тобто цілеспрямованого використання водойм для отримання корисної біологічної продукції (водоростей, молюсків, ракоподібних, риб) шляхом штучного розведення і вирощування. Аквакультура поділяється на лімнокультуру (у прісних водах) і марикультуру (морські господарства). Лімнокультура може бути пасовищна, якщо вирощування риби базується на використанні кормових ресурсів водойми без застосування штучних кормових сумішей, і інтенсивна — із застосуванням кормових сумішей та інших заходів, спрямованих на підвищення рибопродуктивності.

В Україні широко застосовуються методи комплексної інтенсифікації ставкового виробництва: ущільнені посадки риб, рибогосподарська меліорація, органічне та мінеральне удобрення ставків, вапнування тощо. Меліоративні роботи, спрямовані на підтримання в процесі експлуатації ставів оптимальних умов середовища — це очищення від мулу, вилучення надмірної вищої водяної рослинності, закріплення відкосів берегів, заходи по недопущенню заболочування. Особлива увага звертається на підтримання оптимальної глибини: У ставах Полісся вона має бути 1,4—1,5 м, лісостепової зони —1,5—1,8, степової зони — 1,8—2,0 м. У найбільш теплі літні місяці, коли особливо інтенсивно росте риба і застосовується її підгодівля штучними кормами, потрібно збільшувати подачу води у стави. Це теж один із засобів екологічної меліорації спрямований на оптимізацію глибини ставів і поліпшення якості води в них.

Управління якістю води у ставах може здійснюватись шляхом спрямованої зміни таких гідрологічних факторів, як інтенсивність водообміну, насиченість води киснем методом аерації, внесення хімічних речовин для зміни активної реакції води тощо. Для нейтралізації кислих заболочених вод використовують гашене вапно — Са(ОН)₂.

Серед заходів агротехнічної меліорації застосовується літування (сезонне спускання ставів, їх осушення), проморожування у зимовий період та залиття після цього новою водою. Це сприяє оздоровленню водойм, запобіганню розвитку бактеріальних та паразитарних захворювань риб.

Для боротьби з надмірним заростанням водойм вищою водяною рослинністю використовують білого амура як біологічного «меліоратора». Стави, які заростають переважно «м'якою» водяною рослинністю, зариблюють цьогорічною молоддю білого амура з розрахунку 150—500 екз./га, а для пригнічення «жорсткої» повітряно-водяної рослинності формується стадо із двох- та трьохрічних вікових груп амура чисельністю 100— 400 екз./га. Для боротьби з малоцінними рибами вселяють у стави хижих риб, запускаючи у стави цьогорічну молодь судака та мальків щуки з розрахунку 100—250 екз./га. Судак не завдає шкоди цьогорічкам коропа, бо вони тримаються біля дна, а судак полює за рибами у товщі води — ближче до поверхні водойм.

Поліпшення природної кормової бази риб у ставкових рибних господарствах реалізується кількома способами, серед них найважливіші:

поступове залиття окремих ділянок з утворенням добре прогрітих мілководних зон, збагачених на органічні речовини;

засів ложа віко-вівсяною сумішшю, яка після залиття ставу водою відмирає, збагачуючи воду продуктами органічного розкладу (це створює найбільш сприятливі умови для розвитку зоопланктону і зообентосу);

внесення різних органічних добрив (гній, перепріле листя, рослинні «віники» тощо) переважно в прибережній зоні ставів, де концентрується зоопланктон, розвиваються олігохети, відкладають яйця комахи (а з яєць виходять личинки, якими також живиться риба);

розведення кормових організмів (переважно дафній) в окремих ємностях (невеликих ізольованих ставках або дафнієвих «ямах», удобрених гноєм, де чисельність дафній може досягати кількох тисяч екземплярів у дециметрі кубічному) Звідси їх вичерпують або через прориті канали випускають у виросні стави.

Ефективним способом удобрення нагульних ставів є вигулювання качок, що збагачують воду і донні відкладення органічною речовиною, на базі якої формуються трофічні ланцюги «бактерії—зоопланктон» та «бактерії—зообентос».

Більш складною є технологія застосування мінеральних добрив, що стимулюють, в першу чергу, розвиток фітопланктону. Використовують переважно азотні і фосфорні добрива — окремо і в суміші, а також в залежності від особливостей хімічного складу води і донного ґрунту ще калійні і кальцієві та невеликі добавки мікроелементів. Найбільший ефект стимулювання розвитку фітопланктону досягається при застосуванні мінеральних добрив у ставах з нейтральним або слаболужним рН.

Підвищує ефективність застосування мінеральних добрив попереднє тестування на виявлення «потреб» фітопланктону в певних біогенних елементах на основі склянкового методу, запропонованого Г.Г. Вінбергом. З цією метою в став виставляють серію світлих склянок (або пляшок) з водою досліджуваної водойми, в які додають солі азоту, фосфору і калію та їх комбінації (N+P, N+K, P+K, N+P+K) і контрольні склянки з водою без реактивів. Склянки підвішують на хрестовинах безпосередньо у воді ставу. Після добової експозиції визначають вміст кисню в усіх склянках. Найбільше підвищення вмісту кисню в порівнянні з контролем свідчить про посилення інтенсивності фотосинтезу фітопланктону під впливом певного біогену чи їх комбінації і, отже, про доцільне застосування саме такої комбінації добрив у визначений період вирощування риби. В цих же склянках аналізується склад фітопланктону, який розвивається протягом доби, та його біомаса.

Найбільша потреба у фосфорі визначається при масовому розвитку діатомових водоростей, в азоті і фосфорі разом — при розвитку хлорококових водоростей. Азотно-фосфорні добрива (переважно калійна селітра з добавкою фосфатів) дають змогу одержати найбільший приріст біомаси хлорококового фітопланктону, з переважанням водоростей родів сценедесмус та анкістродесмус, що добре споживаються зоопланктоном. Фосфати стимулюють надмірний розвиток синьозелених водоростей, особливо мікроцистис, що призводить до «цвітіння» води з негативними наслідками (виникнення кисневих дефіцитів, виділення токсичних речовин), до того ж самі фосфати, навіть в невеликих концентраціях, також токсичні для зоопланктонних організмів.

Встановлено, що в зоні Полісся найбільш ефективні калійні добрива, а потреба в фосфорі і азоті — мінімальна, тоді як в лісостеповій зоні калійні добрива практично неефективні, а високоефективні добрива азотні і фосфорні.

Внесення кальцієвих сполук у рибогосподарські стави (вапнування) набуло особливого значення в період після аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки кальцій сприяє дезактивації донних відкладень і сприяє зменшенню накопичення радіонуклідів стронцію і цезію в організмі риб у ставах, розташованих на радіонуклідне забруднених територіях.