10.4. Евригалінні і стеногалінні гідробіонти

Солоність води є визначальним чинником у пристосуванні водяних організмів до умов середовища. Саме за вмістом солей у воді можна поділити гідробіонти на морських і прісноводних. При цьому у високомінералізованій океанічній воді і у прісних водах спільні види безхребетних практично відсутні. У солонуватих водах, характерних для естуарних екосистем, можна зустріти представників як прісноводних, так і морських флори і фауни.

Своєрідною сольовою межею, вище якої мешкають типові морські організми, а нижче — прісноводні, є рівень солоності 5—8 %. Солоність води 5—8 % є межею, при переході через яку змінюється ряд найбільш важливих біологічних властивостей живих систем. У цьому досить вузькому сольовому діапазоні мешкає найменша кількість безхребетних, і він отримав назву «парадокс солоних вод» [107].

Широкий діапазон солоності води гідросфери по-різному витримують гідробіонти, що належать до окремих груп. Виходячи з адаптивних можливостей до витримування коливань солоності води прісноводні і морські організми поділяють на евригалінні і стеногалінні.

Евригалінні — це гідробіонти, пристосовані до існування в умовах значних змін солоності води. До них належать багато мешканців естуаріїв, які опріснюються за рахунок річкового стоку та атмосферних опадів. Водяні безхребетні естуаріїв за солоністю водного середовища проживання поділяються на чотири групи. До першої належать організми, які витримують солоність води 15 % і вище (поліхети, нематоди, копеподи). Другу представляють ті, що живуть у діапазоні коливань солоності від 15 до 8 % (їстівний береговичок і морський анемон). До третьої включені деякі найпростіші, сцифомедуза ауреліа та інші, які можуть жити в морській воді і проникати на деякий час в естуарії. Діапазон витримуваної солоності у них — від 8 до 3 %. Четверту групу евригалінних морських організмів становлять гідробіонти, які можуть проникати у воду зі зниженою солоністю — від 1 до 3 % . До них належать, зокрема, планктонний гіллястовусий рачок евадне Нордманна (Evadne nordmanni), який може зустрічатись і в нерозбавленій морській воді. Є й прісноводні види (наприклад, личинки москитів), які виявляються як у воді з солоністю 0,1 %о, так і при підвищенні її до 5 %.

До евригалінних належать також риби, багато видів яких мешкають у солонуватих водах, серед них — прісноводний судак, лящ , щука, а з морських — види родини кефалевих.

Стеногалінні гідробіонти живуть в умовах дуже незначних змін солоності води. Відхилення солоності від фізіологічного оптимуму викликає у них різні порушення функціонування організму і навіть загибель. Іонна адаптація у таких організмів (наприклад, головоногих молюсків) може відбуватися лише в Дуже вузькому діапазоні коливань солоності. Можливість Утримання осмотичної концентрації і якісного складу іонів внутрішнього середовища у таких гідробіонтів забезпечується лише пристосованістю до постійних умов навколишнього середовища (рис. 106).

У багатьох морських організмів концентрація солей у рідинах тіла і тканинах ізотонічна по відношенню до концентрації солей, розчинених у воді. Тому осморегуляторні функції у них недосконалі. Цим пояснюється той факт, що багато видів морських рослин, і особливо тварин, не поширилися за межі Світового океану. Тому переважно морськими мешканцями залишаються такі стеногалінні організми, як кишковопорожнинні, голкошкірі, погонофори, губки та оболонники.

Серед найбільш поширених у водоймах України стеногалінних організмів слід назвати губки, їх налічується близько 5 000 видів, серед яких переважна більшість — мешканці морів, а деякі види пристосувались до прісних вод. Наприклад, у водоймах басейну Дніпра описано 5 прісноводних видів, а У Чорному морі — близько 50.