7.2. Рибоподібні

Ланцетники — це маленькі рибоподібні морські організми з досить примітивною будовою тіла, довжиною до 8 см. їх тіло веретеноподібної форми, напівпрозоре з рожевим відтінком. Як бентосні організми більшу частину життя вони проводять, зариваючись у пухкий крупнозернистий пісок. На мулистому або дрібнопіщаному ґрунті вони не живуть, бо не можуть зариватись в нього. Основний корм ланцетника — діатомові та зелені водорості, дрібні корененіжки, інфузорії, ракоподібні. У Чорному морі зустрічається звичайний ланцетник (Branchiostoma, або Amphioxus lanceolatum). Він добре розвивається при солоності води від 23 до 31 %о і температурі 17—30 °С. Розмножується з кінця травня до початку серпня. Самиці відкладають після заходу сонця дрібні (до 0,1 мм) ікринки, з яких виходять вільнопла-ваючі личинки, їх розмір у кінці личинкової стадії (через 3 місяці) становить 3,6—5,6 мм. Статевої зрілості ланцетники досягають на другому—третьому році життя. Тривалість їх життя від 1 до 4 років.

Міксини живуть як на мілководдях, так і на великих глибинах (до 1 000 м), у помірних і субтропічних морях північної і південної півкуль. Виходячи з будови тіла, їх поділяють на власне міксин (Мухіnе), тонкотілих міксин (Nemamyxine), п'явкоротих міксин (Eptatretus) та параміксин (Paramyxine). Біля берегів Європейського континенту живе невеликих розмірів (30—40 см) звичайна міксина (Мухіпе glutinosa). Більшу частину доби міксини проводять на морському дні і лише вночі підіймаються в товщу води, щоб нападати на риб. Міксини — типові хижаки і паразити. За допомогою буравчикоподібного язика вони вгризаються в тіло риб і виїдають їхні внутрішні органи та м'язи. Щоб вирвати шматок м'яса з тіла риби або очистити шкіру від мулу, вони утворюють туго сплетені вузли і з силою протягують через них своє змієподібне тіло (рис. 79). В Азовському і Чорному морях міксин немає, оскільки для них потрібна солоність води 32—34 %о.

Міноги близькі до міксин за формою тіла, але відмінні за біологією розвитку. Якщо у міксин ембріональний розвиток відбувається без метаморфозу (тобто без тривалого перетворення личинок у дорослих міксин), то личинки міноги проходять досить значний період визрівання, протягом якого вони істотно змінюють свою форму в порівнянні з дорослими міногами. Друга особливість міног — пристосованість до широкого діапазону солоності води. Серед них є прісноводні, морські і прохідні форми (риби, які для розмноження мігрують з морів у річки, рідше — з рік у моря).

Всього відомо близько 24 видів міног. Біля берегів Західної Європи зустрічається прохідна європейська річкова мінога (Lampetra fluviatilis) (рис. 80). В Україні міноги зустрічаються в прибережних зонах Чорного моря, в Дніпровсько-Бузькому лимані, а також у Дніпрі та Дунаї. Тут переважають українська (Lampetra mariae) та угорська міноги (Lampetra danfordi). Розмножуються міноги в прісних водах. З відкладеної ікри виходять личинки-піскорийки, які зариваються в донні мулисті ґрунти. Процес перетворення піскорийки в дорослу міногу триває 4—5 років. У роки, що передують розмноженню, міноги ведуть паразитичний спосіб життя: вони нападають на риб, присмоктуються до їх тіла, випускаючи секрет щічних залоз, який запобігає згортанню крові. Насмоктавшись, мінога відпадає від риби, яка внаслідок втрати крові швидко гине. Масове розмноження міног часто призводить до підриву рибопродуктивності водойм.

При всій шкоді, яку міноги завдають рибному господарству, самі вони є цінним делікатесним харчовим продуктом.