§ 3. Закон як джерело екологічного права

Відповідно до української правової доктрини закон — це «нор­мативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини»¹. Тільки Конституція України «височить» над законами, оскільки має статус Основного Закону.

Закон є засобом закріплення державної екологічної політики. У законах відображені основні вимоги, що стосуються предмета екологічного права. Пріоритетне місце закону в системі джерел екологічного права зумовлено також тим, що всі інші акти цього права мають підзаконний характер.

Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права і законодавства є Закон України «Про охорону навколиш­нього природного середовища». Він складається з преамбули та 16 розділів: «Загальні положення»; «Екологічні права та обов'язки громадян»; «Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Повноваження органів управління в га­лузі охорони навколишнього природного середовища»; «Спостере­ження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони на­вколишнього природного середовища»; «Екологічна експертиза»; «Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Контроль і нагляд у галузі охорони на­вколишнього природного середовища»; «Регулювання використан-

Юридична енциклопедія: У 6 т.. — К., 1999. — Т. 2. — С. 474.

31

Розділ II. Джерела екологічного права

н я природних ресурсів»; «Економічний механізм забезпечення охо­рони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо за­безпечення екологічної безпеки»; «Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні»; «Надзвичайні екологічні ситу­ації»; «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища»; «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища»; «Міжнарод­ні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища».

Сфера застосування законів як джерел екологічного права визна­чена Конституцією України. Нею передбачено, що виключно зако­нами визначаються правовий режим власності на природні ресурси, нормативні засади використання цих ресурсів, виключної (мор­ської) економічної зони та континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також основи екологічної безпеки (ст. 92).

В Україні певний час силу законів мали й деякі інші норматив­но-правові акти. Зокрема, 18 листопада 1992 р. Верховна Рада Ук­раїни прийняла Закон «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законо­давчого регулювання». Протягом шести місяців Уряд України прийняв ряд таких декретів, які частково стосувалися й сфери еко­логії (наприклад, декрет від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»). Нині ця практика стала історією. За своєю юридичною силою в одному ряду із законами знаходяться кодек­си. Кодекс — це «систематизований законодавчий акт, що регла­ментує однорідну сферу суспільних відносин»¹.

У галузі екологічного права діє чотири природоресурсні кодек­си — Земельний, Водний, Лісовий та Кодекс України про надра. Ними регламентуються відносини щодо використання й охорони відповідно землі, вод, лісів і надр. Кодекси мають системоутворю­юче значення для земельного, водного, лісового та гірничого зако­нодавства.

Природоресурсні кодекси мають багато в чому схожу структуру. Вони містять розділи, що стосуються загальних положень, прав та обов'язків природокористувачів, повноважень державних органів стосовно управління і контролю у відповідній сфері, вирішення спорів, юридичної відповідальності, міжнародних відносин тощо.

¹ Юридична енциклопедія: У 6 т. — К., 2001. — Т. 3. — С. 130.

32