logo
Ekolohichne_pravo_Ukrainy шемшученко

§ 5. Правові аспекти біологічної безпеки при поводженні з гмо

Щ одо сфери дії Протоколу з біобезпеки, то він застосовується до транскордонного переміщення, транзиту, обробки та викорис­тання усіх генетично-модифікованих організмів, які можуть не­сприятливо вплинути на збереження та стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здо­ров'я населення. Проте є окремі випадки, на які сфера дії доку­мента не поширюється. Наприклад, згідно зі ст. 5 положення Про­токолу не застосовуються до генетично-модифікованих об'єктів, що мають форму фармацевтичних препаратів для людини.

Отже, Протокол з біобезпеки встановлює правила поводження з генетично-модифікованими організмами. При цьому вони є різними залежно від типу діяльності щодо генетично-модифікова­них організмів, зокрема виділяються такі її види, як: транзит гене­тично-модифікованих організмів; використання їх у закритих сис­темах; транскордонне переміщення для цілеспрямованого вивільнення у довкілля; транскордонне переміщення генетично-модифікованих організмів, що призначені для використання як продовольства, кормів або для переробки. Ці види діяльності вчи­няються із застосуванням відповідних процедур, а саме: процедура попередньої обґрунтованої згоди; процедура щодо генетично-мо­дифікованих організмів, які призначені для використання як про­довольства, корму або для переробки; обробка, транспортування, упаковка та ідентифікація; інформування громадськості та її участь.

У 2002 р. Україна приєдналась до Протоколу з біобезпеки. Це лише один із перших кроків на шляху до формування сукупності нормативно-правових актів, призначених врегульовувати відноси­ни у сфері поводження з генетично-модифікованими організмами. В українському законодавстві немає спеціального закону про за­безпечення біобезпеки при здійсненні генетично-інженерної діяль­ності.

Оскільки протягом 90-х років минулого століття генетично-мо­дифіковані організми з'явилися на території України, виникла на­гальна потреба у виробленні та нормативному затвердженні певних правил, які регламентували б діяльність щодо них. Серед перших документів, покликаних врегулювати цю сферу суспільних відно­син, можна виділити кілька урядових актів. Це зокрема, розпоряд­ження Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. про ство­рення Міжвідомчої ради з питань регламентації випробувань,

159

Розділ VI. Екологічна безпека та її правове забезпечення

р еєстрації і використання трансгенних рослин в Україні при Дер­жавній комісії по випробуванню та охороні сортів рослин Мінагро-прому України. Наступним кроком стало затвердження урядом 17 серпня 1998 р. Тимчасового порядку ввезення, державного ви­пробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні. Даний документ приймався для посилення правового регулювання відносин, що виникали у результаті розвитку генетич­но-інженерної галузі. 14 грудня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про утворення Міжвідомчої ради з питань новітніх біотехнологій». Фактично цими кількома нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України й обмежується за­конодавство, призначене для регулювання відносин у сфері гене­тичної інженерії.

Поряд з цим протягом останніх років до ряду законів були вне­сені зміни та доповнення, якими частково врегульовано й відноси­ни у сфері поводження з генетично-модифікованими об'єктами. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення», ст. 1 якого після внесення змін і доповнень серед ряду факторів середовища життєдіяльності виділяє й біологічні, до яких віднесено вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні тощо.

Про можливість виробництва різного роду продуктів за допомо­гою генної інженерії йдеться також у Законі України «Про тварин­ний світ». Так, згідно з вимогами ст. 51 цього закону створення но­вих штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виве­дення генетично змінених організмів, виробництво інших про­дуктів біотехнології здійснюється лише на підставі позитивних висновків державної екологічної експертизи. Використання цих організмів та речовин без позитивних висновків екологічної екс­пертизи забороняється. До того ж, як зазначено у ст. 53 Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», їх виробництво і використання здійснюється тільки після проведен­ня комплексних досліджень їх впливу на здоров'я і навколишнє природне середовище за дозволом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища України. Отже, зазначені організми є об'єктами еко­логічної експертизи. Таким чином, до них мають застосовуватися положення, закріплені в інших законах України екологічного спрямування. Зокрема, йдеться про Закон України «Про охорону 160

Рекомендована література

н авколишнього природного середовища» (ст. 53, 57) та Закон Ук­раїни «Про екологічну експертизу» (ст. 13).

Важливими є норми, що містяться в Законі України «Про за­хист прав споживачів». їх належне застосування також сприятиме досягненню необхідного рівня біобезпеки. Так, ст. 18 закону закріплює право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги). Згідно зі змінами, внесеними до цього закону 10 січня 2002 р., до такої інформації належить також обов'язкова позначка на відповідному товарі, яка свідчить про «застосування генної інженерії під час виготовлення товарів». Це положення закону співзвучне з відповідними вимогами міжнародних документів, на­приклад, Картахенського протоколу з біобезпеки (ст. 18), де закріплені вимоги щодо обов'язкового маркування продукції, яка містить або складається з генетично-модифікованих організмів.

Рекомендована література

  1. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. — М., 1989.

  2. Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібн. для юрид. фак. вузів. Загальна частина. — К., 1996.

  3. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.- практ. посібн. — К., 2002.

  4. Балюк Г. І. Ядерне право України: стан і перспективи розвит­ ку. Правові аспекти радіоекології: Монографія. — К., 1996.

5. Балюк Г. І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні: Монографія. — К., 1997.

  1. Дубовик О. Л. Зкологическое право: Учебник. — М., 2004.

  2. Дудов В. И., Голиков А. Г., Потехин О. Е., Красовский О. А. Правовьіе вопросьі межграничного перемещения генетически из- мененньїх живьіх организмов // Биотехнология. — 1999. — № 6. — С. 80-85.

  3. Екологічне право України: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Разметаєв та ін.; За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. — X., 2001.

  4. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк,

6 5-200 161

Розділ VI. Екологічна безпека та її правове забезпечення

М . В. Краснова та ін.; За ред. акад. АПрН України В. І. Андрейце-ва. - К., 2001.

10. Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бонайн Док. Актуальні проблеми міжнародного права охорони навколишнього середови­ ща: Підручник / За заг. ред. проф. С. М. Кравченко. — Львів, 2002.

- С 272-287.

  1. Красовский О. А. Правовые основы генной инженерии. — М., 1998.

  2. Микієвич М. М., Андрусевич Н. І., Будякова Т. О. Європейсь­ ке право навколишнього середовища: Навч. посібн. — Львів, 2004.

- С. 179-184.

  1. Нурмухаметова Э. Ф. Международный экологический пра­ вопорядок и экологические права человека. — М, 2004.

  2. Обеспечение безопасности населения и территорий (органи­ зационно-правовые вопросы). — М., 1994.

  3. Попова Т. Е., Попова Е. В. Биотехнология и социум. — М., 2000.

  4. Правовое регулирование проблем безопасности / Под. ред. Н. А. Махутова. — М., 2002.

17. Тустановська І. Правова регламентація поводження з гене­ тично-модифікованими організмами в деяких міжнародних доку­ ментах // Вісник екологічної адвокатури. — 2001. — № 16. — С 15-18.

162

Розділ VII

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища