§ 1. Поняття права природокористування та його види

Відносини людини з природою мають різнобічний характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за ра­хунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. З часом форми відносин людини з природою ус­кладнювались, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної ек­сплуатації природних ресурсів, запобігти їх вичерпанню і забезпе­чити раціональне використання і відтворення, була потрібна пра­вова регламентація. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування можна розглядати у різних ракур­сах. У об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні являє собою правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини в сфері забезпечення ефективного раціональ­ного використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, містяться як у комплекс­ному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в при-родоресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у природоресурсному (земельному, водно­му, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві знач­но перевищує відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять відображення в праві.

93

Розділ V. Право природокористування

П раво природокористування можна розглядати також у суб'єктивному розумінні, тобто як право конкретного суб'єкта ви­користовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить влас­никові або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування слід розглядати як елемент права власності. З іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надан­ня природного об'єкта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів). Власник не втрачає правомочності щодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідно­сини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо.

Право природокористування як комплексний правовий інститут поділяється на види, що відповідно до норм екологічного законо­давства здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Так, за типом природного об'єкта, який використовується, право приро­докористування поділяється на:

• право землекористування;

• право водокористування;

• право надрокористування;

• право лісокористування;

• право користування об'єктами тваринного світу;

• право користування об'єктами рослинного світу (мелісовою рос­ линністю);

• право користування територіями та об'єктами природно-за­ повідного фонду.

Переважно право природокористування поширюється на кон­кретний природний об'єкт чи конкретний тип природного ресур­су. Лише право користування територіями та об'єктами природно-

94