§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

к ого середовища району Балтійського моря (1974 р.). Нею були вре­гульовані питання запобігання забрудненню Балтійського моря практично з усіх джерел — як наземних, так і тих, що знаходяться на морі чи на дні моря.

Стимулююче значення для подальшого розвитку регіонального співробітництва у цій сфері мала прийнята у 1974 р. ЮНЕП Про­грама регіональних морів. Вона охоплює 11 регіонів — Середземне, Чорне, Червоне, Карибське, Північне моря, Аденську, Перську, Оманську та інші затоки тощо.

У межах цієї програми у 1976 р. у Барселоні була підписана рам­кова Конвенція по охороні Середземного моря від забруднення. Вона передбачає як загальні домовленості між сторонами, так і їх кон­кретизацію у відповідних протоколах до конвенції. Це, зокрема, протоколи: про захоронення (1976 р.); про співробітництво у бо­ротьбі із забрудненням моря нафтою та іншими шкідливими речо­винами у надзвичайних випадках (1976 р.); про запобігання забруд­ненню моря скидами з суден та літальних апаратів (1976 р.); про захист від забруднення моря з наземних джерел (1980 р.).

На необхідність розвитку регіонального морського співробітництва було вказано і в Міжнародній конвенції з морсь­кого права. Відповідно до ст. 197 держави співробітничають на гло­бальній, а коли це доцільно, і на регіональній основі безпосеред­ньо або через компетентні міжнародні організації у формуванні чи розробці міжнародних норм, стандартів, рекомендованої практики і процедур з метою захисту і збереження морського середовища з урахуванням характерних регіональних особливостей.

Уже після прийняття Міжнародної конвенції з морського права були укладені: Боннська угода про співробітництво у боротьбі із за­брудненням Північного моря нафтою та іншими шкідливими речо­винами (1983 р.); Картахенська конвенція по захисту і розвитку морського середовища регіону Карибського моря (1983 р.); Най-робійська конвенція про захист, раціональне використання і ос­воєння морського і прибережного середовища у регіоні Східної Аф­рики (1985 р.); Нумеанська конвенція про охорону природних ре­сурсів і навколишнього середовища регіону південної частини Ти­хого океану (1986 р.), Гельсінська конвенція по захисту морського середовища району Балтійського моря (нова редакція, 1992 р.).

Для України особливе значення має підписання 21 квітня 1992 р. у Бухаресті Конвенції по захисту Чорного моря від забруднен­ні

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

н я. її сторонами є причорноморські держави — Болгарія, Грузія, Румунія, Росія, Туреччина і Україна. Вона ратифікована цими дер­жавами і набрала чинності в 1994 р.

Конвенція містить загальні положення щодо захисту Чорного моря від забруднення і конкретизовані норми, які містяться у трьох протоколах, що є невід'ємною частиною конвенції: про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з наземних джерел; про співробітництво у боротьбі з забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою та іншими шкідливими речови­нами у надзвичайних ситуаціях; про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, викликаних похованням¹.

Відповідно до конвенції під забрудненням морського середови­ща розуміють привнесення людиною, прямо чи опосередковано, речовин або енергії в морське середовище, виключаючи естуарії, яке призводить або може призвести до таких згубних наслідків, як шкода живим ресурсам і життю в морі, небезпека для здоров'я лю­дини, утворення перешкод для діяльності на морі, в тому числі для рибальства та інших правомірних видів використання моря, зни­ження якості використовуваної морської води та погіршення умов відпочинку.

Кожна договірна сторона забезпечує застосування конвенції у тих регіонах Чорного моря, де вона здійснює свій суверенітет, а та­кож свої суверенні права і юрисдикцію, без шкоди правам і зо­бов'язанням договірних сторін, що випливають з норм міжнарод­ного права. Ці сторони враховують негативний вплив забруднення у своїх внутрішніх водах на морське середовище Чорного моря.

Договірні сторони індивідуально або залежно від обставин спільно вживають усіх необхідних заходів, що сумісні з міжнарод­ним правом, для зменшення і збереження під контролем забруд­нення морського середовища Чорного моря, запобігання йому, а також з метою збереження і захисту середовища.

Під контролем договірних сторін мають бути будь-які джерела негативного впливу на стан Чорного моря, а саме забруднення: з джерел, що перебувають на суші; з суден; зумовлене діяльністю на континентальному шельфі; з атмосфери або через неї тощо. Кон­венція та протоколи до неї містять широкий перелік шкідливих ре-

' Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. — Львів, 2002. С. 249-262.

772