§ 12. Відновлювані території, що підлягають включенню до ... Екомережі ...

д сільськогосподарським товаровиробникам компенсується недо­одержана частка доходу внаслідок консервації деградованих, мало­продуктивних, а також техногенно забруднених земель (ст. 27 За­кону України «Про охорону земель»).

Консервація земельних ділянок є тимчасовим заходом, що здійс­нюється шляхом припинення господарського використання землі на заздалегідь визначений термін та її залуження або заліснення.

Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України» від 29 квітня 1998 р. серед основних заходів щодо розвитку агропромислового комплексу, спрямованих на зупинення спаду виробництва сільськогосподарсь­кої продукції з метою забезпечення внутрішніх потреб держави в продуктах харчування, сировині та збільшення їх експортного по­тенціалу передбачено заходи з оптимізації розораності за рахунок вилучення з активного господарського обороту 1 млн. га найбільш еродованих схилових земель, застосування ґрунтозахисних систем землеробства на площі 6,9 млн. гектарів.

Залуження й заліснення належать до заходів щодо меліорації зе­мель. Відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» (2000 р.) залуження належить до заходів культурно-технічної меліорації, що передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб (ст. 5), а заліснення є заходом агролісотехнічної меліорації, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на за­безпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень, при цьому лісомеліоративні системи форму­ються як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження (забез­печують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм) чи лінійні (полеза­хисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і вод­ної ерозій та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогос­подарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюю­чих лісосмуг (ст. 8).

Останнє положення цілком відповідає п. 2 Правил відновлення лісів і лісорозведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р., який передбачає проведен-

691

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

н я робіт з лісорозведення на землях, не вкритих лісовою рос­линністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, еродовані балки, крутос­хили, піски, пустища тощо).

Фактичною підставою для порушення процесу щодо консервації землі має слугувати:

• порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землет­ русів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копа­ лин тощо; еродованих земель, перезволожених земель з підвище­ ною кислотністю або засоленістю та грунтів, забруднених хімічни­ ми речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей;

• наявність малопродуктивних земель, грунти яких характери­ зуються негативними природними властивостями, низькою ро­ дючістю;

• наявність небезпечних, радіоактивно забруднених або забруд­ нених важкими металами та іншими хімічними елементами земель тощо.

Межі земельних ділянок, які консервують, закріплюються у на­турі (на місцевості) межовими знаками. У місцях, де межі збігають­ся з існуючими природними елементами організації території (до­рогами, лісосмугами, каналами, валами, валами-дорогами тощо), межові знаки не ставляться.

Після закінчення строку консервації земель, визначеного про­ектом консервації, комісія, (до складу якої входять представники відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради), місцевого органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції, власника земельної ділянки) проводить обсте­ження законсервованих земель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію: або щодо повернення земель до попереднього використання, або що­до продовження термінів консервації, або інші пропозиції, спря­мовані на їх раціональне та екологічно безпечне використання.

Загальнодержавні й регіональні програми консервації земель можуть розроблятися на замовлення зацікавлених органів виконав­чої влади (місцевого самоврядування). Після погодження і затверд-

692

Рекомендована література

ж ення цих програм відповідними органами виконавчої влади (місцевого самоврядування) розробка проектів консервації земель та їх упровадження (реалізація) здійснюються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

За наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) про виділення рівноцінної земельної ділянки взамін земель, які стали екологічно небезпечними, економічно неефективними, техногенно забрудне­ними не з їх вини.

Фінансування робіт з консервації земель здійснюється відповідно до ст. 55 Закону «Про охорону земель». Так, за рахунок місцевих бю­джетів здійснюються:

• проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­ вації земель;

• заходи щодо відновлення стану еродованих, деградованих і порушених з їх вини земель та органічно поєднаних з ними інших природних ресурсів і об'єктів довкілля, запобігання заростанню сільськогосподарських угідь бур'янами, чагарниками і дрібно­ ліссям.

За рахунок коштів землевласників і землекористувачів здійсню­ються:

• проведення підготовчих робіт та складання проектів консер­ вації земель;

• заходи щодо відновлення стану еродованих, деградованих і порушених з їх вини земель та органічно поєднаних з ними інших природних ресурсів і об'єктів довкілля.

Рекомендована література

1. Використання техногенно-забруднених земель // Науково- практичний коментар Земельного кодексу України. — К., 2004.

2. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохорон­ ного призначення // Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. — К., 2004.

3. Консервація земель // Науково-практичний коментар Зе­ мельного кодексу України. — К., 2004.

693

Розділ XIX. Правові засади формування ... екологічної мережі України

4. М алишева Н. Р. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення // Земельне право: Підручник. — К., 2001.

5. Малишева Н. Р. Біологічного різноманіття збереження // Юридична енциклопедія України: У 6 т. — К., 1998. — Т. 1.

6. Малишева Н. Р. Зелена книга України // Юридична енцикло­ педія України: У 6 т. — К., 1999. — Т. 2.

7. Малишева Н. Р. Червона книга України // Юридична енци­ клопедія України: У 6 т. — К., 2004. — Т. 6.

8. Малишева Н. Р., Олещенко В. І., Кузнєцова С. В., Красіліч Н. Д., Карамушка В. І. Правові засади впровадження в Україні Конвенції про біорізноманіття / Відп. ред. Малишева Н. Р. — К., 2003.

9. Никифоров В. В. Зкологическая сеть Среднего Приднепровья: современное состояние и пути оптимизации. — Днепропетровск, 2003.

10. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Основні положення націо­ нальної політики з питань збереження біологічного та ландшафт­ ного різноманіття // Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника. — К., 1997.

11. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Організаційно-правові засади збереження біорізноманіття // Біорізноманіття Карпатського біо­ сферного заповідника. — К., 1997.

12. Олещенко В. І., Малишева Н. Р. Міжнародні конвенції та інші документи як чинник збереження біологічного та ландшафтного розмаїття. Конвенція про біорозмаїття: громадська обізнаність і участь. — К., 1997.

694

Розділ XX

Правове регулювання відносин щодо надзвичайних екологічних ситуацій