§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

У кладаючи конвенцію, сторони виходили з того, що передба­чені нею об'єкти, які перебувають під юрисдикцією відповідних держав, є водночас загальною спадщиною людства, і для їх охоро­ни необхідне поєднання національних і міжнародних заходів. У зв'язку з цим держави-учасниці конвенції, взяли на себе зобов'я­зання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяри­зацію та передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, яка знаходиться на їх території. З цією метою вони прагнуть діяти як власними силами, так і використовуючи міжна­родну допомогу та міжнародне співробітництво. Сторони конвенції також погодилися не вдаватися до будь-яких навмисних дій, що могли б завдати прямо чи опосередковано шкоди культурній та природній спадщині, яка перебуває на території інших держав.

Відповідно до рекомендації кожна держава має формувати, вдо­сконалювати і здійснювати національну політику, головна мета якої полягає в координації та використанні усіх наукових, технічних, культурних та інших можливостей для забезпечення ефективної охорони, збереження й популяризації культурної та природної спадщини.

Міжнародне співробітництво у даній сфері рекомендується здійснювати у таких формах, як: обмін науково-технічною інфор­мацією та публікаціями; організація навчальних курсів; надання стипендій для наукових досліджень культурної і природної спадщи­ни; координація в рамках груп держав — членів конвенції виконан­ня програм і проектів збереження природної спадщини тощо.

Для досягнення цілей конвенції при ЮНЕСКО утворено Між­урядовий комітет з охорони культурної та природної спадщини (Комітет всесвітньої спадщини), що складається з представників держав — сторін конвенції. Йому допомагає Секретаріат, що при­значається Генеральним директором ЮНЕСКО.

При ЮНЕСКО діє також Фонд всесвітньої спадщини. Його ко­штами є добровільні та обов'язкові внески держав — сторін кон­венції; вклади і дари; відсотки з сум, позичених фондом; суми зборів і надходжень від заходів, організованих на користь фонду, тощо. Кошти фонду можуть використовуватися для надання міжнародної допомоги державам — сторонам конвенції за рішен­ням Комітету всесвітньої культурної спадщини.

Важливою функцією комітету є також ведення ним Списку всесвітньої спадщини. До цього списку включаються об'єкти куль-

795

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

т урної і природної спадщини, що «мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв». Пропозиції про включення до списку відповідних об'єктів подають держави — сто­рони конвенції. Комітет приймає остаточне рішення щодо цього. Він же оновлює список і розсилає його державам — сторонам кон­венції не рідше, ніж раз на два роки.

Нині Список всесвітньої спадщини нараховує близько 500 об'єктів. Від України до нього включені лише два об'єкти історико-культурного значення — Софійський комплекс у Києві та Києво-Печерська лавра.

З об'єктів природної спадщини переважають національні парки (Вуд-Буффало (Канада), Иосемітський та Йєллоунстонський (США), Пиринський (Болгарія), Герем (Туреччина), Какаду (Авст­ралія), Доньяна (Іспанія) тощо). З інших природних об'єктів у спи­ску містяться острів Гендерсон (Велика Британія), заповідник жи­вої природи Манас (Індія), вологі тропіки Квінсленду (Австралія), незаймані ліси Комі (Росія), природне середовище Сінтри (Порту­галія) тощо.

$ 4. Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Під міжнародним організаційним механізмом охорони навколиш­нього середовища розуміють сукупність міжнародних органів і ор­ганізацій, які виконують функції по забезпеченню виконання вимог міжнародного права навколишнього середовища й організації міжна­родного екологічного співробітництва.

За ознакою правового статусу ці органи і організації поділяють на міжурядові і неурядові, за географічним принципом — на гло­бальні і регіональні, за предметом діяльності — ті, що займаються усім комплексом екологічних питань, і ті, які мають справу з ок­ремими природними ресурсами та об'єктами.

Одні з цих органів і організацій спеціально утворені для охоро­ни навколишнього середовища, інші виконують окремі екологічні функції поряд з іншими функціями. У цілому ж вони становлять систему міжнародних органів і організацій, зв'язаних між собою загальними метою і предметом діяльності.

796