§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

і ншому етапі його розвитку. Спочатку це були потреби, пов'язані зі збереженням зникаючих видів тваринного світу. Потім вони до­повнилися потребами охорони від забруднення прикордонних вод­них джерел, морів та Світового океану, атмосферного повітря. Нині ці потреби розширилися до рівня озонового шару та клімату Землі і навіть навколоземного космічного простору.

На сьогодні ступінь міжнародно-правового забезпечення охоро­ни і раціонального використання конкретних природних ресурсів і об'єктів є різним. Найбільш розвинутою, зокрема, є система норм міжнародного права, якими регламентуються відносини по охороні і раціональному використанню морів та Світового океану. Су­купність цих норм становить важливий інститут галузі міжнарод­ного права навколишнього середовища.

Складнішою виявилася проблема універсального міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища як цілісної природно-антропогенної системи. Невдовзі після Конфе­ренції у Ріо-де-Жанейро групою фахівців була зроблена спроба ко­дифікації міжнародного екологічного права. Вони підготували про­ект Міжнародного пакту з навколишнього середовища і розвитку, який мав стати після його підписання і ратифікації базовим актом міжнародного права навколишнього середовища. Проект дістав підтримку на засіданні ювілейного Конгресу ООН з міжнародного публічного права (Нью-Йорк, 1995 р.)¹.

Нині міжнародне право навколишнього середовища на його універсальному зрізі є неповним, фрагментарним. Ним регулюють­ся тільки окремі аспекти охорони навколишнього середовища як цілісного природно-антропогенного комплексу.

Серед актів універсального характеру слід насамперед виділити Стокгольмську декларацію з навколишнього середовища і Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку. Закріплені цими деклараціями принципи є, по суті, орієнтиром для країн і всього світового співтовариства у забезпеченні глобальної еко­логічної рівноваги. Вони стосуються усіх природних ресурсів і об'єктів та навколишнього середовища в цілому.

До важливих рекомендаційних актів належать і Всесвітня хартія природи. Цей документ був опрацьований Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, схвалений і урочисто про-

¹ Тимченко Л. Д. Международное право. — X., 1999. — С. 392.

759

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

г олошений Генеральною Асамблеєю ООН відповідно до її резо­люції від 28 жовтня 1982 р.

Як і Стокгольмська декларація та Декларація Ріо-де-Жанейро, Всесвітня хартія природи також є зводом екологічних принципів (24). Але вони стосуються переважно охорони живої природи.

Хартія виходить з того, що генетична основа життя на Землі не повинна піддаватися небезпеці, а популяції кожної форми життя мають зберігатися як мінімум на тому рівні, який є достатнім для їх виживання.

Під особливим захистом мають бути унікальні природні ком­плекси, типові представники усіх типів екосистем, рідкісні чи зни­каючі види тваринного і рослинного світу.

У Всесвітній хартії природи підкреслена необхідність організації науково обгрунтованого управління використанням природних ре­сурсів суші, моря й атмосфери. Хартія закликає держави утримува­тися від скидання забруднюючих речовин у навколишнє середови­ще. Особливі запобіжні заходи мають застосовуватися з тим, щоб не допустити зараження цього середовища радіоактивними і ток­сичними відходами.

Знайшов відображення у хартії і принцип співробітництва дер­жав, а також юридичних і фізичних осіб у галузі охорони природи. До головних форм такого співробітництва віднесені: проведення спільної природоохоронної діяльності, включаючи обмін інфор­мацією і консультації; участі в оцінці впливу господарської діяль­ності на природу; узгодження природоохоронних планів і програм, особливо що стосуються районів за межами дії національної юри­сдикції. Всесвітня хартія природи містить чимало положень, що визначають поведінку людей щодо природи. У ній вказується, що кожна людина має діяти відповідно до положень хартії і намагати­ся забезпечити досягнення її цілей (принцип 24).

Ще одну групу міжнародно-правових актів універсального харак­теру становлять договори і конвенції, що стосуються запобігання негативному впливу зброї та іонізуючої радіації на навколишнє сере­довище. До них, зокрема, належать Договір про заборону випробу­вання ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під во­дою (1963 р.), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.), Конвенція про заборону розробки, виробництва та нако­пичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та їх знищення (1972 р.), Конвенція про заборону воєнного чи будь-

760