§ 1. Поняття і система європейського права навколишнього середовища

п рограми ЄС щодо політики й діяльності в сфері охорони навко­лишнього середовища;

— рекомендації — акти рекомендаційного характеру, що орієнту­ють держави-члени на певну лінію поведінки, на застосування пев­них методів, прийомів, засобів; зокрема, в сфері охорони навко­лишнього середовища прийнято ряд рекомендацій стосовно ме­тодів оцінки вартості забруднення в різних секторах (промисло­вості, транспорті, енергетиці тощо).

Нарешті, актами тлумачення норм права ЄС є рішення Євро­пейського суду, в яких надається офіційне роз'яснення (тлумачен­ня) відповідних правових норм ЄС. Вони не є нормативними ак­тами у власному розумінні слова, але мають значний вплив на сфе­ру правозастосування, зокрема, в галузі охорони навколишнього середовища.

В основі формування правової системи ЄС лежить досить чіткий розподіл компетенції між ЄС та державами-членами, що спирається на базовий принцип співдружності — принцип суб­сидіарності¹, згідно з яким розподіляються предмети відання ЄС, держав-членів, а також предмети спільної компетенції ЄС та дер-жав-членів. Залежно від такого розподілу в межах ЄС вирішують­ся питання правового регулювання тих чи інших відносин. Це оз­начає, що законотворчі інституції ЄС не можуть довільно брати до свого відання будь-які питання, а в кожному конкретному випад­ку мають пропускати їх «крізь сито» принципу субсидіарності.

Екологічні питання є предметом спільної компетенції ЄС та держав-членів, тому з цих питань приймаються як акти ЄС, так і акти національного законодавства. Таке твердження загального ха­рактеру однак має багато нюансів, що виявляються на практиці. Дослідники права навколишнього середовища ЄС називають принцип субсидіарності у природоохоронних відносинах «відно­сним» принципом або «юридичним принципом з гнучким змістом», який дає лише загальну орієнтацію, а ніяк не розв'язує всіх проблем. Так, стосовно розглядуваної предметної сфери прин­цип проголошує: регламентація на рівні ЄС повинна здійснювати­ся лише тоді, коли цільові настанови політики навколишнього се-

¹ Цей принцип виник у праві ЄС спершу лише в екологічній сфері і лише після Маастрихтського договору 1992 р. набув універсального характеру, стаючи інсти-туційним принципом побудови правової системи ЄС.

819

Розділ XXIII. Європейське право навколишнього середовиша

р едовища ЄС можуть бути краще реалізовані на рівні співтовари­ства, ніж у рамках окремих держав. Таке положення майже завжди вмикає механізми регулювання на рівні ЄС, коли йдеться про еко­логічні питання, що можуть вплинути на функціонування спільно­го ринку ЄС. Саме на базі такого підходу створено велику низку актів ЄС щодо етикетування небезпечних продуктів, встановлено норми вмісту свинцю в бензині; регламентація викидів автомобілів також розглядається як така, що впливає на свободу товарообігу й функціонування внутрішнього ринку ЄС.

Чинною нормою первинного права, на базі якої приймаються законодавчі рішення ЄС у галузі охорони довкілля, є ст. 130 «з» Договору про заснування ЄС (розділ VII «Навколишнє середови­ще»). Ця стаття визначає три принципи, на яких має базуватися діяльність ЄС у галузі навколишнього середовища: 1) превен-тивність; 2) переважний характер боротьби з посяганнями на на­вколишнє середовище в джерелі виникнення; 3) «забруднювач пла­тить». Сфера регулювання, що відкривається цими трьома принци­пами, є не менш широкою, ніж її напрями. Позиція законодавця в контексті цієї статті зводиться до того, що право навколишнього середовища ЄС встановлює лише мінімально дозволені рівні, що не перешкоджає державі-члену вживати більш жорстких заходів, однак за умови, що вони не суперечать цілям договору. На прак­тиці, як правило, буває дуже важко на національному рівні прий­няти екологічну норму більш жорсткої регламентації, оскільки та­ка норма, як правило, визнається перешкодою для функціонуван­ня внутрішнього ринку ЄС.