§ 1. Поняття і зміст права власності на природні ресурси

Поняття власності на природні ресурси слід розглядати як еко­номічну та юридичну категорії. Як економічна категорія власність на природні ресурси виникла задовго до появи держави і права, а саме тоді, коли первісна людина вперше позначила конкретну зе­мельну територію чи ділянку як належну роду, племені чи окремо­му індивіду. Отже, головною ознакою власності на природні ресур­си в економічному аспекті є присвоєння конкретної земельної те­риторії чи ділянки з усіма розташованими на них природними ре­сурсами відповідно первісним соціумом чи одним із членів суспільства. Таким чином, власність на природні ресурси як еко­номічна категорія являє собою систему суспільно-економічних відносин із приводу присвоєння земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, оголошення їх власністю у формі, яка визначається панівним у даному суспільстві способом вироб­ництва, рівнем та потребами розвитку його продуктивних сил.

Як юридична категорія власність на природні ресурси є продук­том переходу суспільства до державно-правового рівня організації суспільного життя. Вона являє собою результат закріплення право­вими нормами економічних суспільних відносин щодо присвоєння земельних, лісових, водних та інших ресурсів природи, тобто відносин володіння, користування та розпорядження цими ресур­сами особами, які юридично визнані власниками відповідних ба­гатств природи. Таке закріплення має вираження у праві власності на природні ресурси.

67

Розділ IV. Право власності на природні ресурси

П раво власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних об'єктів визначеним законом суб'єктам цього права.

Розрізняють право власності на природні ресурси в об'єктивно­му і суб'єктивному розуміннях. В об'єктивному розумінні право власності на природні ресурси являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею, лісами, водами тощо. Правовими норма­ми, які складають зміст права власності на природні ресурси в об'єктивному розумінні, визначаються коло суб'єктів, що можуть набувати природні ресурси у власність, об'єкти права власності на природні ресурси, порядок набуття, зміни, припинення та захисту права власності на землю, ліси, води, тваринний світ тощо, а та­кож права та обов'язки власників земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів.

У суб'єктивному розумінні право власності на природні ресур­си являє собою сукупність правомочностей власника по во­лодінню, користуванню та розпорядженню відповідними об'єкта­ми навколишнього природного середовища. Правомочності по во­лодінню, користуванню та розпорядженню природними ресурсами існують лише в рамках правовідносин власності на земельні ділян­ки, водойми, лісові угіддя тощо, які в свою чергу виникають після набуття суб'єктом у власність конкретної земельної ділянки, вод­ного об'єкта, ділянки лісу і т.п.

Правовідносини власності на природні ресурси є абсолютними. Це означає, що в рамках таких правовідносин суб'єкту права влас­ності на об'єкт природи кореспондує (протистоїть) необмежене ко­ло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, що порушу­ють права власника чи перешкоджають йому у здійсненні право­мочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню зазна­ченим об'єктом природи.

Водночас право власності на природні ресурси на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. У більшості країн світу воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на природні ресурси в Україні випливає з Конституції України (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шко­ди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Межі

68