§ 1. Поняття міжнародного права навколишнього середовища

П еревіреним засобом розв'язання цих та інших глобальних еко­логічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони навколишнього середовища, а нормативною базою такого співробітництва — міжнародне право навколишнього середовища (Шегпаііопаі епуігоптепїаі Іст).

Усвідомлення необхідності такого співробітництва відбулося у другій половині XIX ст. Спочатку воно мало епізодичний характер і стосувалося окремих природних об'єктів. Угода про охорону морських котиків 1879 р. була одним із перших міжнародно-пра­вових актів природоохоронного характеру.

У 1913 р. вчені з 18 країн, в тому числі Росії, провели у Берні (Швейцарія) першу міжнародну конференцію з питань охорони природи. Вона мала інформативний характер. На ній була вислов­лена стурбованість станом природи у світі й сформульовані пропо­зиції про необхідність співробітництва держав у цій галузі та роз­виток пропаганди природоохоронних ідей. Але ніякого конкретно­го документа на конференції прийнято не було¹.

До загальної дискусії звелася і робота першого Міжнародного конгресу з охорони природи, який відбувся у Парижі в 1923 р.

Попри це, сама постановка питання на конференції у Берні й на конгресі у Парижі не залишилася безрезультатною. У 1928 р. у Брюсселі (Бельгія) було відкрито Міжнародне бюро захисту приро­ди. Його функції були обмеженими і зводилися до збирання інформації про природоохоронне законодавство і складання пе­реліку усіх національних парків і заповідників. Але діяльність цьо­го Бюро не залишила помітного сліду.

Практично не займалася природоохоронною діяльністю і Ліга Націй. Певною мірою це було зв'язано з тим, що у цей час про­блема охорони природи на урядовому рівні ще не сприймалася як глобальна для людства і нею опікувалися здебільшого вчені та фахівці.

Наступний етап у становленні міжнародного екологічного співробітництва був пов'язаний з утворенням ООН. У 1948 р. за активної підтримки ЮНЕСКО на базі Брюссельського бюро було утворено фактично першу міжнародну неурядову природоохорон­ну організацію — Міжнародний союз захисту природи (нині —

¹ Кожевников Г. А. Международная охрана природи. — М., 1914. — С. 51; Ану-чин Д. N. Охрана памятников природи. — М., 1914. — С. 39.

751

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

М іжнародний союз збереження природи та природних ресурсів). Цей союз став організатором багатьох міжнародних акцій з охоро­ни «живої» природи й ініціатором прийняття ряду міжнародних документів у цій сфері.

На початку 1960-х років до екологічних проблем безпосередньо долучилася ООН. Резонансною подією у цьому стало прийняття XVII сесією Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 1962 р. резолюції «Економічний розвиток і охорона природи». Вона акцентувала ува­гу світової громадськості на проблемі відносин суспільства і при­роди, яка стала у цей час різко загострюватися.

Держави — члени ООН вказали на безпосередній зв'язок при­роди і економіки, підтвердили, що діяльність з охорони природи, тобто збереження, відновлення, збагачення і раціонального вико­ристання природних ресурсів, відіграє надзвичайно важливу роль в економічному розвитку країн і висловилися за розвиток міжнарод­ного природоохоронного співробітництва.

У червні 1972 р. у Стокгольмі відбулася Конференція ООН з на­вколишнього середовища. Вона прийняла Декларацію принципів, План дій та деякі інші документи. Пропозиції конференції були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і стали початком сучасно­го етапу міжнародного екологічного співробітництва.

Ця конференція знаменувала перехід від концепції охорони природи до концепції охорони навколишнього середовища. Охоро­на цього середовища була визначена як комплексне, глобальне завдання для усіх країн і світового співтовариства в цілому. Вона започаткувала утворення спеціального координаційного і організа­ційного органу — Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Міжнародні проблеми, пов'язані з охороною і поліпшенням на­вколишнього середовища, як проголошує 24-й принцип Декларації Стокгольмської конференції, слід розв'язувати в дусі співробіт­ництва усіх країн, великих і малих, на основі рівноправності.

Спеціальний принцип — 22-й — стосується розвитку міжнарод­ного права навколишнього середовища. Відповідно до нього дер­жави співробітничають із метою подальшого розвитку міжнародно­го права, зокрема відповідальності й компенсації жертвам за за­бруднення та за інші види шкоди, завдані внаслідок діяльності в межах їх юрисдикції, або контролю за навколишнім середовищем у районах за межами дії їх юрисдикції.

752