§ 5. Принципи права природокористування

В икористання земельної ділянки способами, що суперечать екологічним вимогам, є однією з підстав припинення права кори­стування земельною ділянкою (пункт «г» ст. 141 ЗК України).

А громадяни та юридичні особи, винні в: псуванні сільськогос­подарських угідь та інших земель, їх забрудненні хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні про­мисловими, побутовими та іншими відходами; розміщенні, проек­туванні, будівництві, введенні в дію об'єктів, що негативно впли­вають на стан земель; непроведенні рекультивації порушених зе­мель; знищенні або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконанні умов знімання, збере­ження і нанесення родючого шару ґрунту, — несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до за­конодавства (ст. 211 ЗК України, статті 52—54 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 236, 237 та 239 Кримінального кодексу України).

Збалансованість економічних і екологічних чинників як принцип права природокористування набув послідовного втілення в законо­давстві України лише в останнє десятиліття. Він є похідним від однієї з найпоширеніших у сучасному праві навколишнього сере­довища теорії взаємовідносин суспільства та природи — концепції сталого розвитку. Остання посідає дедалі вагоміше місце в право­вих системах багатьох країн світу.

Поштовх для її впровадження в правотворчу та правозастосовчу практику світове співтовариство отримало наприкінці 1980-х років, за активного сприяння Організації Об'єднаних Націй, під егідою якої в 1984 р. було створено Міжнародну комісію з навколишньо­го середовища й розвитку на чолі з прем'єр-міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У результаті діяльності цієї Комісії в 1987 р. Генеральній асамблеї ООН було подано історичну доповідь «Наше спільне майбутнє»¹. Саме з моменту оприлюднення доповіді почи­нається офіційний відлік часу виникнення концепції сталого роз­витку.

Концепцією запропоновано досить чітку програму поєднання екологічних чинників з економічним і соціальним розвитком. Во­на більш реалістична, а тому й більш перспективна, ніж концепція

¹ Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей сре-де и развитию (МКОСР). - М., 1989.

123

Розділ V. Право природокористування

о бмеження економічного розвитку і народонаселення задля збере­ження навколишнього природного середовища, що хронологічно передувала теорії сталого розвитку, але не знайшла послідовного втілення ні в міжнародному праві, ні в національних правових си­стемах держав.

Концепція сталого розвитку наскільки проста як теорія, настільки ж складна в практичній реалізації. Вона базується на то­му, що не можна ототожнювати розвиток з більш вузьким понят­тям економічного зростання. Розвиток лише тоді може бути визна­ний сталим, коли він спрямований на довгострокову перспективу, тобто не тільки задовольняє потреби сучасного покоління, а й не ставить під загрозу здатність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби.

Ця концепція базується на двох ключових поняттях: потреби розвитку й обмеження розвитку, що в ідеалі мають бути взаємно врівноваженими. Конструктивним у концепції є те, що еко­логічний фактор не «винесений за дужки» розвитку, а безпосеред­ньо включається в його процес. Екологічні цілі суспільства розгля­даються не як протилежні його економічним цілям, а як узгоджені, однопорядкові. Розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природоресурсна база виснажується і погіршується. Водночас не можна забезпечити екологічні інтереси суспільства, якщо не враховуються фінансові та інші втрати, пов'язані з відтво­ренням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища.

Концепція вимагає збалансованості економічних і екологічних цілей у процесі природокористування. Цього не важко досягти, об­раховуючи всі затрати-вигоди від здійснення екологічно коректно­го природокористування в довгостроковому контексті. Так, діяль­ність, спрямована на збереження і охорону земель чи лісових ре­сурсів, поліпшує довгострокові перспективи сільськогосподарсько­го/лісогосподарського розвитку. А ресурсо- та енергозберігаюча діяльність, утилізація відходів з їх вторинним використанням слу­гують не лише економічним, а й екологічним цілям суспільства. «Все, що не є екологічно прийнятним, не повинно бути економічно вигідним» — таким є один з основних постулатів цієї концепції.

Принцип збалансованого врахування економічних і екологічних чинників у процесі природокористування починає набувати певно­го розвитку в екологічному законодавстві України, а також в ор­ганізаційній діяльності держави і суспільства. Постулати сталого

124