§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

с тосовно яких здійснюється співробітництво. Вони реалізують про­грами моніторингу і проводять оцінку стану транскордонних вод.

Сторони також здійснюють спільні наукові дослідження у відповідній галузі і обмін інформацією щодо: екологічного стану транскордонних вод; накопиченого досвіду вирішення відповідних питань; обсягів і видів викидів забруднюючих речовин; перспек­тивних заходів для запобігання, обмеження і скорочення транскор­донного впливу.

У 1999 р. в Лондоні було підписано Протокол до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Його метою є: сприяти на усіх рівнях охороні здоров'я і бла­гополуччя людини як на індивідуальній, так і колективній основах, шляхом удосконалення управління водогосподарською діяльністю, включаючи охорону екосистем, а також запобігання, обмеження і зменшення захворювань, пов'язаних з водою.

За цим актом сторони встановлюють і періодично публікують цільові показники, яких необхідно досягти для забезпечення висо­кого рівня захисту від захворювань, пов'язаних з водою. З метою досягнення цих показників кожна сторона: створює на національ­ному чи місцевому рівні механізми для координації своїх компо­нентних органів; розробляє на транскордонному, національному чи місцевому рівні плани управління водогосподарською діяльністю; контролює забезпечення стандартів якості питної води тощо. Сторони також взяли на себе зобов'язання розвивати міжна­родне співробітництво у відповідній галузі та інформувати гро­мадськість щодо стану питної води, ареалів поширення інфекційних захворювань, а також водогосподарської та санітарно-профілактичної діяльності.

Міжнародно-правова охорона атмосфери. Атмосфера — повітря­на оболонка Землі. Це суміш газів, переважно азот (понад 78 %) і кисень (близько 21 %), а також аргон, вуглекислий газ, водень, гелій, неон, озон та деякі інші. Загальна маса атмосфери становить 53х10¹⁵т (0,000001 частини маси Землі). Найгустіший шар повітря, що прилягає до Землі, називається тропосферою. Виділя­ють також стратосферу, мезосферу, термосферу і екзосферу (вище 800 км). З віддаленням від Землі атмосфера поступово переходить у міжпланетний простір¹.

¹ Юридична енциклопедія: У 6 т. — К., 1998. — Т. 1. — С. 163.

775

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

П риродна газова рівновага в атмосфері є необхідною умовою життя на Землі. Розвиток науки і техніки розширив можливості суспільства у використанні ресурсів та властивостей атмосфери. Водночас різко зріс і негативний антропогенний вплив на атмо­сферу, особливо внаслідок її забруднення. Це поставило під загро­зу газову рівновагу в атмосфері, а отже, й фізичні та біологічні умо­ви життя людини.

Правовий статус атмосфери зумовлений її природними особли­востями. Маючи газоподібний стан і постійно циркулюючи атмо­сферне повітря не може бути суто національним надбанням. Атмо­сфера є універсальним міжнародним природним ресурсом, що пере­буває в загальному користуванні усіх держав і народів світу. Цей ас­пект є визначальним для міжнародно-правової охорони атмосфери.

У даній галузі ще не вироблено такого універсального міжна­родного договору, як Конвенція ООН з морського права. За цих умов атмосфероохоронні відносини держав регулюються регіональ­ними міжнародно-правовими актами чи актами стосовно тих або інших проблем. Серед них виділяється укладена під егідою Євро­пейської економічної комісії ООН Конвенція про транскордонне за­бруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979 р.), до якої приєдналися США і Канада. Ця конвенція закріпила принципи, якими мають керуватися договірні сторони у своїй діяльності по запобіганню транскордонному забрудненню повітря. Учасники конвенції зобов'язалися обмежити і, наскільки це можливо, посту­пово зменшувати викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Принципово важливою є домовленість між державами щодо спільного вироблення політики і стратегії боротьби із забруднен­ням атмосферного повітря на основі поєднання як національних, так і міжнародно-правових засобів, обміну інформацією, моніто­рингу забруднень тощо.

Для одержання інформації про стан атмосферного повітря ши­роко використовується Глобальна система моніторингу навколиш­нього середовища. її складовою є створена відповідно до конвенції Спільна програма спостережень і оцінки поширення забрудню­вачів повітря на великі відстані у Європі. У рамках цієї програми функціонують синтезуючі центри, які ведуть розрахунки і переда­чу інформації про транскордонні потоки сполучень сірки та інших хімічних речовин для країн — членів конвенції та Європейської економічної комісії ООН.

776