§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

ч овин і матеріалів, скидання яких у морське середовище Чорного моря є забороненим повністю чи обмеженим.

Спеціальним органом по виконанню конвенції є Комісія по за­хисту морського середовища Чорного моря від забруднення, до складу якої входять представники (по одному) договірних сторін. Вона має свій Секретаріат. Штаб-квартира Комісії і Секретаріату знаходяться у Стамбулі.

Комісія контролює виконання конвенції; ухвалює рекомендації щодо заходів, необхідних для досягнення цілей конвенції; розроб­ляє критерії щодо запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря, його зменшення, збереження під контролем та ліквідації наслідків забруднення; співробітничає з компетентними міжнародними організаціями з питань розробки відповідних про­грам, одержання необхідної допомоги тощо.

Комісія періодично скликає наради договірних сторін. На цих нарадах обговорюються питання виконання Конвенції по захисту Чорного моря від забруднення на підставі доповіді комісії.

Міжнародні ріки та інші транскордонні водотоки. До міжнародних річок належать такі, які пересікають чи розділяють території двох або більше держав. Формування міжнародно-правового режиму цих річок розпочиналося з визнання свободи судноплавства по них. Вже у Заключному акті Віденського конгресу (1915 р.) був за­суджений монополізм у володінні будь-якою ділянкою міжнарод­ної ріки і проголошене право усіх прибережних держав здійснюва­ти свободу судноплавства на всьому її протязі.

У XX ст. з'явилися нові проблеми, пов'язані насамперед з ко­ливаннями режиму водності транскордонних рік, їх забрудненням тощо. Це стало важливим фактором для розширення співробіт­ництва прибережних країн, у тому числі екологічного, укладення між ними відповідних регіональних (басейнових) угод. До них, зокре­ма, належать Угода про Міжнародну комісію по охороні річки Рейн від забруднення (1963 р.), Договір про басейн річки Ла-Пла­та (1969 р.), Договір про співробітництво в Амазонії (1978 р.), Акт про судноплавство і економічне співробітництво між державами басейну річки Нігер (1963 р.) та інші.

Для України особливе господарське й екологічне значення ма­ють такі транскордонні ріки, як Дніпро і Дунай, від яких значною мірою залежить стан Чорного моря. Правовий режим свободи суд­ноплавства на Дунаї переглядався кілька разів: Паризький мирний

773

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

д оговір (1956 р.); Конвенція про режим Дунаю (1921 р.); Конвенція про режим судноплавства на Дунаї (1948 р.). Учасниками останньої нині є усі придунайські країни, крім Німеччини.

Відповідно до цієї конвенції була створена Дунайська комісія, до складу якої входять представники усіх (крім Німеччини) приду-найських країн, у тому числі Україна. Комісія здійснює контроль за виконанням Конвенції про режим судноплавства на Дунаї.

Конвенція мало стосується екологічних аспектів Дунаю. Цю прогалину певним чином заповнила прийнята у 1985 р. Декларація про співробітництво придунайських держав з питань водного гос­подарства ріки Дунай, особливо охорони його вод від забруднення.

Ріка Дніпро стала міжнародною після розпаду СРСР. Спільної угоди між Україною, Росією і Білоруссю щодо використання цієї ріки та її охорони на сьогодні немає. Деякі аспекти цього питання регулюються на основі загальних двосторонніх домовленостей.

Ріки є важливим, але не єдиним об'єктом категорії «транскор­донні води». Під цими водами відповідно до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1992 р.) маються на увазі будь-які поверхневі або підземні води, по яких проходять державні кордони чи які пере­сікають відповідні кордони між двома або більше державами. У ви­падках, коли транскордонні води впадають безпосередньо у море, їх межі визначаються прямою лінією, яка пересікає гирло цих вод між точками, розташованими на лінії малої води на їх берегах.

У контексті цієї конвенції до транскордонних водотоків, крім річок, також належать природні водойми (озера), штучні водойми­ща і канали, струмки, джерела підземних вод тощо. На них поши­рюється дія як національного законодавства, так і міжнародного права.

Зазначена конвенція акцентує увагу на забезпеченні природно­го балансу транскордонних вод та їх якості. У зв'язку з цим сторо­ни домовилися спільно або окремо вживати заходів для: а) за­побігання, обмеження і скорочення забруднення транскордонних вод; б) забезпечення використання цих вод з метою екологічно обгрунтованого і раціонального управління водними ресурсами, їх збереження, а також охорони навколишнього середовища; в) збе­реження, а коли це необхідно, і відновлення екосистем.

З цих питань прибережні держави укладають двосторонні чи ба­гатосторонні угоди, встановлюють межі водозбору та його частин,

774