logo
Ekolohichne_pravo_Ukrainy шемшученко

§ 5. Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення

с кладу і структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросфе­ру або космічний простір (ст. 2).

Частина з зазначених екологічних правопорушень належить до категорії військових злочинів. Кримінальна відповідальність за міжнародні екологічні злочини може застосовуватися спеціальними міжнародними судами (трибуналами) або судами держав, на тери­торії яких вчинено злочин. Але конкретної практики застосування такої відповідальності фактично немає. Нині вона виконує пере­важно роль превентивного засобу в галузі забезпечення міжнарод­ного екологічного правопорядку.

Більш реальними є санкції, які застосовуються за вчинення міжнародних екологічних деліктів. У зв'язку з цим виділяють два види відповідальності — нематеріальну і матеріальну. Конкретни­ми формами нематеріальної відповідальності за екологічні делікти можуть бути реторсії (правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт з боку іншої держави), сатисфакція (принесення державою-порушником вибачень постраждалій державі) та репре­салії (правомірні примусові дії держави, що мають на меті віднов­лення своїх прав, порушених іншою державою). Як репресалії, зо­крема, досить часто застосовується затримання чи арешт рибальсь­ких суден за порушення правил рибальства.

Сутність матеріальної відповідальності полягає у повній або ча­стковій компенсації матеріальної чи моральної шкоди, завданої внаслідок порушення міжнародних екологічних зобов'язань. У більшості випадків вина правопорушника є необхідною умовою настання такої відповідальності. Про це безпосередньо йдеться у ряді міжнародних документів. У Протоколі про відповідальність і компенсацію за шкоду, завдану внаслідок транскордонного пере­везення небезпечних відходів та їх видалення (2000 р.), зокрема, говориться, що ніяка відповідальність не покладається на особу, якщо вона доведе, що шкода є результатом: а) військових дій чи громадянської війни; б) природних явищ, які мають виключний і небезпечний характер; в) навмисної протиправної поведінки тре­тьої сторони, включаючи й особу, якій завдана шкода (ст. 4)1.

Водночас у міжнародній практиці застосовується й безвинна, або так звана абсолютна, відповідальність. Вона здебільшого пов'язана

1 Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. — Львів, 2002. С. 59.

805

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

і з завданням шкоди джерелами підвищеної небезпеки (ядерними ус­тановками, повітряними і космічними апаратами тощо). Кон­венція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами (1972 р.), наприклад, передбачає, що «запу­скаюча держава несе абсолютну відповідальність щодо виплати компенсації за шкоду, завдану її космічними об'єктами на по­верхні Землі чи повітряному судну в польоті» (ст. II).

У ряді випадків обов'язок відшкодування екологічної шкоди по­кладається не на державу, а на операторів як державних, так і при­ватних підприємств, установок тощо. Відповідно до Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою внаслідок розвідки і розробки мінеральних ресурсів морського дна (1976 р.), зокрема, таким оператором може бути спеціально при­значена державою особа або особа, яка здійснює загальний кон­троль за діяльністю нафтової морської установки. Оператор уста­новки відповідає за шкоду від забруднення, яка є результатом інциденту. Коли є кілька операторів установки, вони відповідають солідарно. Оператор не відповідає за шкоду від забруднення, якщо доведе, що шкода стала наслідком військових чи ворожих дій, гро­мадянської війни, повстання або стихійного явища.

Конвенція передбачає максимальну суму стягнення з оператора однієї установки і за кожний інцидент — ЗО млн. доларів США. Але це правило не діє, якщо буде доведено, що шкода від забруд­нення стала наслідком навмисних чи недбалих дій чи бездіяльності самого оператора (ст. 6).

Досить детально врегульовано «абсолютну» відповідальність оператора ядерної установки Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Нею, зокрема, встановлено, що оператор ядерної установки несе відповідальність за ядерну шкоду, якщо доведено, що вона завдана ядерним інцидентом: а) на ядер­ній установці; б) пов'язана з ядерним матеріалом, який виробле­ний на такій установці, направлений для неї чи надійшов з неї. Оператор не несе відповідальності за ядерну шкоду, завдану: а) самій ядерній установці або будь-якому майну на місці розташу­вання цієї установки; б) транспортному засобу, на якому ядерний матеріал знаходився під час ядерного інциденту.

Відповідальність оператора може бути обмежена відповідаючою за установку державою не менш як 5 млн. доларів США за кожний ядерний інцидент. Право на відшкодування шкоди за даною кон-

806