logo
Ekolohichne_pravo_Ukrainy шемшученко

§ 6. Міжнародне екологічне судочинство

в инними у порушенні своїх обов'язків за відповідним проектом. А тому зобов'язав Угорщину відшкодувати шкоду Словаччині (як результат зупинення виконання проекту угорською стороною), а Словаччину — Угорщині (як результат зміни русла Дунаю словаць­кою стороною)1.

Розгляд екологічних спорів є також предметом діяльності Постійного арбітражного суду — міжнародного судового органу з великою історією. Цей Суд було утворено відповідно до Конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятої першою Га­азькою мирною конференцією (1899 р.), скликаною, до речі, з ініціативи російського царя Миколи II.

Друга Гаазька мирна конференція, проведена у 1907 р., прийня­ла зазначену конвенцію у новій редакції. Цією конвенцією був уточнений правовий статус Постійного арбітражного суду.

Нині цей суд діє на засадах третейського в Гаазі. Відповідно до конвенції кожна держава-учасниця призначає на шість років чоти­рьох відомих та авторитетних фахівців у галузі права, які включа­ються до загального списку. З них формується склад суду з чоти­рьох осіб по конкретній справі. Вони обирають старшого суддю. Організаційну роботу Суду забезпечує Міжнародне бюро. Ним ке­рує Адміністративна рада, яка складається з дипломатичних пред­ставників країн — учасниць Конвенції.

Загальна процедура розгляду спорів встановлена Гаазькою кон­венцією про мирне вирішення міжнародних спорів. З часом були прийняті додаткові факультативні правила для арбітражних спорів: між двома державами (1992 р.); між двома сторонами, однією з яких є держава (1996 р.); між міжнародними організаціями і при­ватними особами (1996 р.) та деякі інші.

Тривалий час Постійний арбітражний суд займався розглядом переважно політичних і економічних спорів. Але на початку XXI ст. його сфера діяльності розширилася за рахунок екологічних спорів. З цією метою у складі суду почала діяти спеціалізована Па­лата для розгляду арбітражних спорів, пов'язаних з природними ресурсами і навколишнім середовищем, членом якої є і представ­ник України.

Прийняті також Факультативні правила для арбітражного вирішення спорів щодо природних ресурсів і навколишнього сере-

1 Кравченко С. М., Андрусевич А. О., Бонайн Дж. Е. Актуальні проблеми міжна­родного права навколишнього середовища. — С. 203, 204.

809

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

д овища (2001 р.) та Факультативні правила для проведення узгод-жувальних процедур по спорах з природних ресурсів і навколиш­нього середовища (2002 р.).

Крім розгляду справ екологічного характеру, ця палата бере участь у розробці проектів відповідних міжнародних договорів та правил, проведенні науково-практичних семінарів та конференцій з питань охорони навколишнього середовища тощо.

Ряд конвенцій екологічного характеру передбачають розгляд спорів між сторонами у арбітражних (третейських) судах (трибуна­лах), утворюваних у порядку ад гок. Йдеться, зокрема, про Кон­венцію про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті, Конвенцію про охорону і використан­ня транскордонних водотоків та міжнародних озер, Конвенцію про збереження морських живих ресурсів Антрактики та деякі інші.

Відповідно до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті, наприклад, сторони можуть передати спір, що виник між ними, з приводу тлу­мачення або застосування конвенції, на розгляд арбітражного су­ду. Цей суд складається з трьох арбітрів. Кожна сторона призначає по одному арбітру. Вони за взаємною згодою призначають третьо­го арбітра, який виконує функції голови арбітражного суду. Якщо це питання затягується, то на прохання будь-якої із сторін у спорі третього арбітра може призначити виконавчий секретар Євро­пейської економічної комісії.

Утворений таким чином арбітражний суд розробляє та приймає свої власні правила процедури, керуючись при цьому нормами міжнародного права про арбітражне провадження. Сторони у спорі сприяють роботі арбітражного суду, надають йому необхідні доку­менти та іншу інформацію. Суд може заслуховувати свідків та ек­спертів, допускати до участі в розгляді справи інших сторін, які ма­ють у цьому свій інтерес.

Рішення арбітражного суду приймається більшістю голосів його членів протягом п'яти місяців від дати заснування суду, якщо він не вважатиме за необхідне продовжити цей термін, але не більше, ніж на п'ять місяців.

Арбітражний суд виносить своє рішення, керуючись міжнарод­ним правом та Конвенцією про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті. Це рішення має бути належним чином обгрунтованим. Воно є остаточним і

810