§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

П раво власності на ліси — це центральний інститут лісового пра­ва, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів.

В об'єктивному значенні право власності на ліси — це така су­купність правових норм, яка закріплює володіння, користування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності на ліси в суб'єктивному значенні — це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні можливості конкретного власника во­лодіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолют­ний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушу­вати це право.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридич­ним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охо­рони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, за­доволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науко­во обгрунтованого раціонального використання. Держава як єди­ний власник визначає порядок і умови користування лісами, сис­тему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.

З огляду на зазначене суб'єктом права власності на ліси є дер­жава. Водночас ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визнача­ють, що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами держави.

На відміну від лісів землі лісового фонду можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадя­нам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самовря­дування та виконавчої влади можуть безоплатно або за плату пере­даватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду за­гальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерсь­ких та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в уста-

523

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

н овленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України).

За своїм змістом право власності на ліси включає в себе су­купність повноважень власників щодо права володіння, права ко­ристування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та грома­дян, за якими ліси закріплюються як об'єкт управління, охорони та використання.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які станов­лять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єк­тами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то пра­вомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві влас­ності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам¹.

Право державної власності не поширюється також на усі види зелених насаджень, які не .віднесенні до категорії лісів і знаходять­ся у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагар­ники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дач­них і садових ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності. Таке положення, зокрема, міститься у ст. 13 Закону України «Про власність», відповідно до якої насад­ження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом йо­го приватної власності.

На забезпечення захисту права державної власності на ліси спрямована вся система правових норм лісового та іншого законо­давства.

За загальним принципом будь-які угоди або інші дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної влас­ності на ліси, визначаються законодавством недійсними. Особи, винні у скоєнні зазначених угод, несуть кримінальну, адміністра­тивну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодав-

¹ Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. — К., 1982. — С. 149-150. 524