§ 3. Міжнародно-правове регулювання охорони та використання ...

Відповідно до конвенції було утворено Комісію по охороні морських живих ресурсів Антарктики з представників договірних сторін. Вона сприяє проведенню наукових досліджень морських живих ресурсів Антарктики та антарктичної морської екосистеми, збирає дані про стан популяцій морських живих ресурсів Антарк­тики та зміни у цих популяціях, аналізує та поширює цю інфор­мацію, розробляє заходи щодо збереження морських живих ре­сурсів Антарктики, здійснює інспекційний нагляд за діяльністю, що впливає на стан морських живих ресурсів Антарктики тощо.

Рішення Комісії з головних питань її компетенції приймаються консенсусом на її щорічних сесіях. Роботою комісії керують обрані з-поміж її членів голова і заступник голови комісії. Комісія може створювати допоміжні органи, необхідні для виконання її повно­важень. Місцем перебування комісії є австралійське місто Хобарі.

Науково-консультативним органом комісії є Науковий комітет по збереженню морських живих ресурсів Антарктики. Кожний член комісії є одночасно і членом комітету. Цей член призначає одного представника, який має відповідну наукову кваліфікацію. Комітет також залучає для консультацій експертів, радників та інших вчених та на ад гок (для даного випадку) основі.

Ще до прийняття Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики були прийняті дві конвенції, що стосуються збереження окремих видів антарктичного тваринного світу: Міжнародна конвенція про регулювання китобійного промислу (1946 р.) та Конвенція про збереження тюленів Антарктики (1972 р.). Ці конвенції були враховані при підготовці Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики і нині продовжу­ють діяти паралельно з останньою.

Досить широко на рівні міжнародного права врегульовані й відносини, що стосуються рибальства. Тільки після Другої світової війни були прийняті Конвенція про рибальство у північно-західній ча­стині Атлантичного океану (1949 р.), Женевська конвенція про ри­бальство і охорону живих ресурсів відкритого моря (1958 р.), Кон­венція про рибальство у північно-східній частині Атлантичного океа­ну (1959 р.), Угода про охорону лососів у Балтійському морі (1962 р.), Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців (1966 р.), Конвенція по збереженню живих ресурсів південно-східної Атлантики (1969 р.), Конвенція про збереження лосося у північній частині Атлан­тичного океану (1982 р.) та деякі інші.

793

Розділ XXII. Міжнародне право навколишнього середовища

Питання збереження рибних запасів та інших живих ресурсів відкритого моря знайшли також відображення в Конвенції ООН з морського права (розділ «Відкрите море»).

Ці міжнародно-правові акти визначають режим рибальства у відкритому морі з урахуванням принципу свободи користування цим морем та інтересів прибережних держав. Загальною також є вимога щодо співробітництва держав у галузі рибальства, раціонального використання рибних запасів, збереження живих ресурсів та середовища їх мешкання у відкритому морі. Передбаче­ний також механізм юридичної відповідальності фізичних і юри­дичних осіб за порушення міжнародного режиму рибальства.

Правова охорона всесвітньої природної спадщини. За наявними даними, під національними парками, заповідниками, заказниками та іншими особливо охоронюваними природними територіями і об'єктами знаходиться понад 2% поверхні Землі. У правовому по­рядку їх збереження забезпечується головним чином національним законодавством. Але світовому співтовариству не байдуже, як охо­роняються еталонні ділянки природи у тій чи іншій країні. Це особливо стосується унікальних природних комплексів, які у своїй сукупності становлять всесвітню природну спадщину.

Ця стурбованість стала причиною прийняття у 1972 р. у Парижі Генеральною конференцією ЮНЕСКО Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Одночасно була прий­нята Рекомендація про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини*.

Як конвенція, так і рекомендація містять визначення об'єкта охорони. За ними до природної спадщини належать: а) природні пам'ятки, утворені фізичними та біологічними формаціями або групами таких формацій, що становлять особливу цінність з есте­тичного і наукового погляду; б) геологічні й фізіографічні утворен­ня і точно визначені райони, що становлять ареал цінних або та­ких, які перебувають під загрозою, видів тварин і рослин, що ста­новлять особливу цінність під кутом зору науки чи збереження; в) природні пам'ятки-місця чи суворо обмежені природні зони, які становлять цінність для науки, збереження природної краси, або спільні творіння людини і природи.

' Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. — К., 1997. — С. 128—143, 176-188.

794